Ня: другие произведения.

конспект лекций

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Peклaмa:


Оценка: 7.00*4  Ваша оценка:


   МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
   Донецький національний університет економіки і торгівлі
   імені Михайла Туган-Барановського
  
  
   Кафедра екології і фізики
  
  
  
  
  
  
  
   А.С. Толстих
  
  
  
   ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ
  
  
   Конспект лекцій
  

для студентів всіх спеціальностей

денної і заочної форми навчання

  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   Донецьк 2012
  
   МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
   Донецький національний університет економіки і торгівлі
   імені Михайла Туган-Барановського
  
  
   Кафедра екології і фізики
  
  
  
  
  
  
  
   А.С. Толстих
  
  
  
  
   ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ
  
   Конспект лекцій
  

для студентів всіх спеціальностей

денної і заочної форми навчання

  
  
  
  
  
   Затверджено
   на засіданні кафедри екології і фізики
   Протокол N від .02.2012 р.
  
   Ухвалено навчально-методичною
   радою ДонНУЕТ
   Протокол N від 2012 р.
  
  
  
  
  
   Донецьк 2012
  

ЗМІСТ

  

стор.

  
   ГЛАВА 1 Організація Цивільного захисту в Україні..............................................4
   1.1 Документи міжнародного права по цивільному захисту..................4
   1.1.1 Необхідність виникнення і історичні джерела
   міжнародного гуманітарного права..................................4
   1.1.2 Цивільна оборона в міжнародному гуманітарному праві....8
   1.2 Організація Цивільного захисту в Україні................................10
   1.2.1 Принципи організації цивільного захисту в Україні............10
   1.2.2 Єдина державна система цивільного захисту.....................12
   1.3. Організація Цивільного захисту на об'єктах економіки...............16
   ГЛАВА 2 Класифікація надзвичайних ситуацій в Україні...............................18
   2.1 Класифікація НС в Україні....................................................18
   2.2 Державний класифікатор надзвичайних ситуацій.........................19
   2.3 Надзвичайні ситуації військового часу....................................22
   ГЛАВА 3 Прогнозування і оцінка хімічної обстановки при аваріях на ХНО....25
   3.1. Оповіщення і інформування...................................................25
   3.2. Моніторинг потенційних небезпек..........................................28
   3.2.1. Функціональна підсистема моніторингу і прогнозування НС..28
   3.2.2 Спостереження і лабораторний контроль...........................30
   3.2.3. Ідентифікація і декларування об'єктів підвищеній небезпеки..31
   3.3. Інженерний захист населення і територій...................................40
   3.3.1. Інженерний захист населення.......................................40
   3.3.2. Інженерний захист територій.......................................51
   3.4. Евакуаційні заходи...............................................................52
   3.5. Медичний, психологічний і біологічний захист........................57
   3.6. Радіаційний і хімічний захист................................................59
   3.6.1. Заходи радіаційного і хімічного захисту..........................59
   3.6.2. Спостереження радіаційної і хімічної обстановки.............61
   3.6.3. Режими радіаційного захисту.......................................62
   3.6.4. Засоби радіаційного і хімічного захисту........................63
   3.6.5. Спеціальна обробка...................................................63
   3.6.6. Матеріальне забезпечення заходів цивільного захисту......71
   ГЛАВА 4 Планування заходів цивільного захисту на об'єктах економіки ......77
   ГЛАВА 5 ПРОГНОЗУВАННЯ ОБСТАНОВКИ В ЗОНАХ НС.....................88
   5.1. Іонізуючі випромінювання...................................................88
   5.1.2. Дози і рівні опромінення.............................................89
   5.1.3. Надзвичайні ситуації при ядерному вибуху.....................91
   5.1.4. Радіаційно-небезпечні об'єкти....................................100
   5.1.5. Прогнозування і оцінка радіаційної обстановки...............101
   5.2. Прогнозування обстановки при аваріях на хімічно
   небезпечних об'єктах.........................................................103
   5.2.1. Терміни і визначення................................................103
   5.2.2. Класифікація ХНР за мірою дії на організм людини.........104
   5.2.3. Зберігання і транспортування ХНР..............................106
   5.2.4. Особливості виникнення і розвитку аварій на
   хімічно небезпечних об'єктах ....................................108
   5.2.5. Прогнозування і оцінка хімічної обстановки при аваріях
   на хімічно небезпечних об'єктах..............................110
   ГЛАВА 6. РЕАГУВАННЯ НА НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ.....................112
   6.1. Основні заходи по реагуванню на надзвичайні ситуації............112
   6.2. Ліквідація надзвичайних ситуацій і їх наслідків.....................116
   6.2.1. Основні заходи по ліквідації надзвичайних ситуацій
   і їх наслідків.........................................................116
   6.2.2. Особливості проведення аварійно рятувальних робіт при
   НС техногенного і природного характеру.....................119
   6.2.3. Життєзабезпечення постраждалого населення...............128
   6.2.4. Захист запасів продовольства в надзвичайних ситуаціях...132
   6.2.5. Дії населення в умовах НС.......................................136
   6.2.6. Завдання служби торгівлі і живлення в НС.....................140
   ГЛАВА 7. РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ142
   7.1. Відшкодування збитків і надання допомоги, постраждалим від НС...142
   7.2. Фінансове і матеріально-технічне забезпечення заходів
   цивільного захисту...................................................................144
   7.3. Оцінка збитків від наслідків надзвичайних ситуацій
   техногенного і природного характеру...........................................149
   7.4. Державний матеріальний резерв України.................................149
   7.5. Використання засобів резервного фонду бюджету.........................153
   7.6. Державний нагляд у сфері цивільного захисту і
   техногенної безпеки...................................................................157
   7.6.1. Органи державного нагляду з питань цивільного
   захисту і техногенної безпеки....................................157
   7.6.2. Державне регулювання заходів по попередженню НС......162
   ЛІТЕРАТУРА..............................................................................167
  
  

ГЛАВА 1 ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

В УКРАЇНІ

  
   1.1 Документи міжнародного права з цивільного захисту
  
   1.1.1 Необхідність виникнення і історичні джерела міжнародного гуманітарного права
  
   Міжнародне гуманітарне право є галуззю права, що постійно розвивається. Нині норми гуманітарного права втілені в більш ніж 80 міжнародних угодах.
   Війна, навіть в тих випадках, коли викликане нею насильство якимсь чином обмежується і регулюється, заподіює досить багато страждань, тому необхідно докладати зусилля до того, щоб не допускати її перетворення на кривавий хаос, в бійню без правил, де знищують усіх без розбору. У цьому і полягає мета міжнародного гуманітарного права, щоб, вдаваясь до насильства, воюючі сторони все ж дотримувалися певних обмежень.
   Аж до прийняття в 1864 році першої Женевської Конвенції війна регулювалася нормами звичайного права і нормами, яки витікали із спеціальних двосторонніх або багатосторонніх угод (угодах про перемир'я, про обмін полоненими і так далі). Нижче в хронологічному порядку приводяться основні джерела:
   1864 р. Конвенція про поліпшення долі поранених в діючих арміях. Женева, 22 серпня 1864 р.
   1868 р. Декларація про відміну використання вибухових і запальних куль. Санкт-Петербург, 29 листопада/11 грудня 1868 р.
   1899 р.
   Конвенція (II) про закони і звичаї сухопутної війни і її застосування: Положення про закони і звичаї сухопутної війни. Гаага, 29 липня 1899 р.
  -- Конвенція про застосування начал Женевської конвенції від 22 серпня 1864 р. до морської війни. Гаага, 29 липня 1899 р.
  -- Декларація (IV, 1) про заборону метання снарядів і вибухових речовин з повітряних куль або іншими подібними новими способами. Гаага, 29 липня 1899 р.
  -- Декларація (IV, 2) про заборону використання снарядів, що мають єдиним призначенням поширювати задушливі або шкідливі гази. Гаага, 29 липня 1899 р.
  -- Декларація (IV, 3) про невикористання куль, що легко розгортаються і сплющуються. Гаага, 29 липня 1899 р.
   1906 р. Конвенція для поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях. Женева, 6 липня 1906 р.
   1907 р.
  -- Конвенція (IV) про закони і звичаї сухопутної війни. Додаток: Положення про закони і звичаї сухопутної війни. Гаага, 18 жовтня 1907 р.
  -- Конвенція (V) про права і обов'язки нейтральних держав і осіб у разі сухопутної війни. Гаага, 18 жовтня 1907 р.
  -- Конвенція (VIII) про постановку підводних, автоматично вибухаючих від зіткнення мін. Гаага, 18 жовтня 1907 р.
   1925 р. Протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів. Женева, 17 червня 1925 р.
   1929 р.
  -- Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях. Женева, 27 липня 1929 р.
  -- Конвенція про поводження з військовополоненими. Женева, 27 липня 1929г.
   1949 р.
  -- Женевська конвенція від 12 серпня 1949 року про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях.
  -- Женевська конвенція від 12 серпня 1949 року про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли корабельну аварію, із складу збройних сил на морі.
  -- Женевська конвенція від 12 серпня 1949 року про поводження з військовополоненими.
  -- Женевська конвенція від 12 серпня 1949 року про захист цивільного населення під час війни.
   1954 р. Конвенція про захист культурних цінностей у разі озброєного конфлікту. Гаага, 14 травня 1954 р.
   1972 р. Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічного) і токсинної зброї і про їх знищення. Відкрита до підписання в Лондоні, Москві і Вашингтоні 10 квітня 1972 р.
   1977 р.
  -- Додатковий протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, який стосується захисту жертв міжнародних озброєних конфліктів (Протокол I). Прийнятий на дипломатичній конференції в Женеві 8 червня 1977 р.
  -- Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв озброєних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол II). Прийнятий на дипломатичній конференції в Женеві 8 червня 1977 р.
   1980 р.
  -- Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що наносять надмірні ушкодження або що мають невибіркову дію. Женева, 10 жовтня 1980 р.
  -- Протокол про осколки, що не виявляються (Протокол I). Женева, 10 жовтня 1980 р.
  -- Протокол про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток і інших пристроїв (Протокол II). Женева, 10 жовтня 1980 р.
  -- Протокол про заборону або обмеження застосування запальної зброї (Протокол III). Женева, 10 жовтня 1980 р.
   1993 р. Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї і про її знищення.
   1995 р. Протокол про засліплюючу лазерну зброю (Протокол IV до Конвенції 1980 р.), 13 жовтня 1995 р.
   1996 р. Протокол про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток і інших пристроїв з поправками, внесеними 3 травня 1996г. (Протокол II до Конвенції 1980 р.).
   1997 р. Конвенція про заборону застосування, накопичення, виробництва і передачі протипіхотних мін і про їх знищення. 18 вересня 1997 р.
   1998 р. Статут Міжнародного карного суду. Рим, 17 липня 1998г.
   1999 р. Другий протокол до Конвенції про захист культурних цінностей у разі озброєного конфлікту. Гаага, 26 березня 1999 р.
   Нині, передусім, джерелами сучасного гуманітарного права є чотири Женевські конвенції 1949 р. і два Додаткові протоколи до них 1977 р. Кожна з чотирьох Женевських конвенцій включає положення, що надають правовий захист конкретній категорії жертв озброєних конфліктів. Так, Перша Женевська конвенція забезпечує правовий захист хворих і поранених в діючих арміях; Друга конвенція - поранених, хворих і осіб, що потерпіли корабельну аварію, із складу збройних сил на морі; Третя - військовополонених; Четверта - цивільного населення під час війни. Зважаючи на особливості озброєних конфліктів, що мали місце після 1949 року, зміст Женевських конвенцій в 1977 році був доповнений і розширений двома Додатковими протоколами.
   Сучасне міжнародне гуманітарне право (МГП) можна визначити таким чином: МГП - це сукупність принципів і норм міжнародного публічного права, що застосовується під час озброєних конфліктів і мають наступні цілі:
   а) захищати цивільних осіб і військовослужбовців, що вийшли з ладу, і забезпечувати гуманне поводження з ними (право Женеви),
   б) обмежувати і навіть забороняти певні методи і засоби ведення бою, щоб попередити невибіркове насильство і зайві страждання (право Гааги).
   Міжнародне гуманітарне право передбачає відмінність між міжнародними і неміжнародними озброєними конфліктами.
   Під міжнародним озброєним конфліктом (війною) розуміється озброєне протистояння між двома або декількома державами. В цьому випадку застосовуються численні норми міжнародного гуманітарного права, що містяться в чотирьох Женевських конвенціях 1949 р. і Додатковому протоколі I 1977 р. Вони набувають чинності з самого початку військових дій незалежно від причин виникнення і характеру конфлікту.
   Неміжнародний озброєний конфлікт - це озброєне протистояння в межах однієї держави між силами уряду і антиурядовими загонами (повстанцями). Держава має право самостійно вирішувати власні внутрішні проблеми (у тому числі правом застосовувати силу для відновлення на своїй території законності і порядку, вводити режим надзвичайного стану). Проте у своїх діях воно пов'язане нормами міжнародного гуманітарного права. Дотримання гуманітарних правил в неміжнародному конфлікті обов'язково не лише для урядових збройних сил, але і для озброєних загонів, супротивних уряду. Норм, які застосовуються до неміжнародного озброєного конфлікту, менше ніж норм, які застосовуються у разі міжнародного конфлікту. Вони викладаються в загальній для усіх чотирьох Женевських конвенцій статті 3 і Додатковому протоколі II.
   Таким чином, як у разі міжнародного озброєного конфлікту, так і у разі озброєного конфлікту неміжнародного характеру необхідно вести військові дії, строго дотримуючи норми міжнародного гуманітарного права, керуючись принципами гуманності.
   Ухвалення Додаткових протоколів 1977 року стало переважно відповіддю на збільшення масштабів людських страждань в умовах озброєних конфліктів, що було частково обумовлено розвитком технології виробництва зброї.
   Додаткові протоколи встановлювали основні правила ведення військових дій, а також визначали дозволені методи і засоби ведення бойових дій. Метою цих нових правил було посилення захисту мирних жителів. Зокрема, в Протоколах формулювалися важливі принципи відмінності між цивільними особами і комбатантами, а також між цивільними об'єктами і військовими цілями.
   Нині учасниками Першого Додаткового протоколу є 167 держав, а Другого Додаткового протоколу - 163 держави. Завдяки цьому, Додаткові протоколи 1977 року входять до числа правових інструментів, які завоювали найбільш широке світове визнання.
  

Міжнародно-правова заборона військової дії на довкілля

  
   Існує цілий ряд документів, в яких містяться норми, що захищають природне середовище під час війни. Тут необхідно відмітити Санкт-Петербурзьку декларацію 1868 року, Декларації 1899 року, Гаагську конвенцію про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року і Положення до неї, Женевську конвенцію 1949 року про захист цивільного населення під час війни, 1-й Додатковий протокол 1977 року, Конвенцію про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів дії на природне середовище 2004 року, а також Конвенцію про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї 1980 року. Так, ст. 35 Додаткового протоколу 1 закріплює принцип захисту довкілля і забороняє застосовувати методи або засоби ведення військових дій, які мають на меті заподіяти або, як можна чекати, заподіють великий, тривалий і серйозний збиток природному середовищу. Забороняється спричинення збитку природному середовищу як репресалії. Також забороняється перетворювати довкілля як таке на об'єкт нападу.
   Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів дії на природне середовище 2004 року стала першим міжнародно-правовим договором, який спрямований на запобігання використанню сил природи як зброї ведення війни, оскільки в ній йдеться про якісно новий спосіб ведення військових дій, що відрізняються украй невибірковим характером. У Конвенції говориться про заборону антропогенної дії за допомогою умисного втручання в природні процеси. Держави учасники зобов'язалися не удаватися до використання засобів дії на природне середовище у військових або інших ворожих цілях як способи руйнування, нанесення збитку або спричинення шкоди. Об'єктами тут можуть виступати не лише природні ресурси, але також збройні сили і цивільне населення.
   Особливе значення має поняття "Вороже використання", яке вказує на необхідність наявності ворожої мети при здійсненні таких дій. Але не всяке вороже використання підлягає забороні, а тільки таке, яке має "широкі, довгострокові або серйозні наслідки". Будь-якого з цих трьох критеріїв досить для того, щоб вважати використання тих або інших засобів дії на природне середовище неправомірним.
   Забороняється таке використання засобів дії на природне середовище, яке одночасно є ворожою і викликає руйнування, завдає збитку, що перевищує певний поріг, встановлений Конвенцією. Поза забороною залишається використання засобів дії в неворожих, мирних цілях, навіть якщо воно може викликати шкідливі наслідки, що перевищують певний поріг. Допускається використання таких засобів у військових або інших ворожих цілях за умови, що результати використання будуть нижче встановленого порогу. Протокол 111 про заборону або обмеження застосування запальної зброї до Конвенції про конкретні види звичайної зброї 1980 року забороняє перетворювати ліси і інші види рослинного покриву на об'єкт нападу із застосуванням запальної зброї.
  
   1.1.2 Цивільна оборона в міжнародному гуманітарному праві
  
   Цивільна оборона - це комплекс заходів, які вживаються у рамках міжнародного гуманітарного права (МГП) з метою обмежити збиток і страждання, що заподіюються цивільному населенню внаслідок драматичного розвитку методів і засобів ведення війни. Вона вписується в загальну систему заходів обережності, які визначаються в Додатковому протоколі I 1977 року до Женевських конвенцій 1949 року для захисту цивільного населення від наслідків війни. Вже в четвертій Женевській конвенції про захист цивільного населення під час війни існують положення, згідно з якими організаціям цивільної оборони і їх персоналу надається - так само, як і суспільствам Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, - право продовжувати свою діяльність на окупованих територіях. Протокол I розвиває положення, що стосуються цивільної оборони. Він забезпечує захист, яким користуються ці організації і їх персонал при виконанні завдань по цивільному захисту, поширюючи її дію на усі ситуації міжнародного озброєного конфлікту.
   Хоча в Додатковому протоколі II 1977 року до Женевських конвенцій 1949 року про цивільну оборону прямо не говориться, мається на увазі, що норми і правила, що відносяться до неї, повинні дотримуватися і в ситуаціях озброєного конфлікту неміжнародного характеру, у рамках загального захисту цивільного населення від небезпек, що виникають у зв'язку з військовими операціями (ст. 13, п. 1). Цивільна оборона являється таким чином одній з найважливіших складових цього захисту.
  

Завдання цивільної оборони

  
   У контексті МГП під "цивільною обороною" маються на увазі не стільки структури, що виконують певні функції, скільки самі ці функції.
   Так, в Протоколі I перераховуються гуманітарні завдання, спрямовані на те, щоб, :
  -- захистити цивільне населення від небезпек;
  -- допомогти йому усунути безпосередні наслідки військових дій або лих;
  -- створити умови, необхідні для його виживання.
   У цей перелік включено наступні п'ятнадцять завдань:
  -- оповіщення;
  -- евакуація;
  -- надання сховищ і їх будівництво;
  -- проведення заходів по світломаскуванню;
  -- рятувальні роботи;
  -- медичне обслуговування, включаючи першу допомогу, а також релігійну допомогу;
  -- боротьба з пожежами;
  -- виявлення і позначення небезпечних районів;
  -- знезараження і інші подібні заходи захисту;
  -- термінове надання даху і постачання;
  -- термінова допомога у відновленні і підтримці порядку в районах лих;
  -- термінове відновлення необхідних комунальних служб;
  -- термінове поховання трупів;
  -- допомога в збереженні об'єктів, істотно необхідних для виживання;
  -- додаткова діяльність. необхідна для здійснення будь-якої з вищезгаданих завдань.
  

Сили виконання завдань цивільної оборони

  
   У Протоколі I згадуються у зв'язку з цим організації цивільної оборони, що створюються державою, їх персонал, а також особи, що виконують завдання цивільної оборони по заклику влади і під їх контролем. Вони користуються захистом, якщо призначаються виключно для виконання гуманітарних завдань, навіть в тих випадках, коли їх призначення носить тимчасових характер.
   Крім того, дія захисту охоплює персонал цивільних організацій цивільної оборони нейтральних держав і держав, що не є сторонами в конфлікті, які виконують завдання цивільної оборони на території одній із сторін в конфлікті із згоди і під контролем останньої, повідомивши про це зацікавлену противну сторону (ст. 64). Захистом користуються також міжнародні організації, що здійснюють координацію діяльності в області цивільної оборони, до яких належить міжнародна організація цивільної оборони (МОЦО).
   Крім того, виконанням завдань по цивільній обороні можуть займатися особовий склад збройних сил і військові підрозділи. Проте захистом вони користуються лише у тому випадку, якщо призначаються в організації цивільної оборони постійно і виключно для виконання таких завдань, і відповідають строгим вимогам.
   Цивільні організації і особи, що виконують завдання цивільної оборони, повинні користуватися пошаною і захистом. Вони мають право виконувати доручені ним завдання по цивільній обороні, за винятком випадків наполегливої військової необхідності (ст. 62, п. 1). Це положення доповнює положення про загальний захист цивільного населення, що містяться в статті 51 Протоколу I, згідно якої цивільні особи не повинні бути об'єктом нападу.
   Будівлі і матеріальна частина, використовувані для цілей цивільної оборони, а також сховища, призначені для цивільного населення, не можуть піддаватися знищенню або використовуватися не за призначенням, окрім як стороною, якій вони належать (ст. 62, п. 3). Це положення доповнює положення про загальний захист цивільних об'єктів, що містяться в статті 52 Протоколу I.
  

Національні заходи по виконанню завдань цивільної оборони

  
   Держави повинні ще в мирний час впроваджувати заходи по виконанню норм і правил, що стосуються цивільної оборони.
   Хоча держави і не пов'язані зобов'язанням змінювати свої структури цивільної оборони в мирний час, вони, проте, зобов'язані забезпечувати їх визнання під час війни. Цивільні і військові структури цивільної оборони повинні бути пристосовані до вимог, які висуваються Протоколом I. Досягти цього можна шляхом прийняття відповідних актів і розпоряджень. Бажано також, щоб держави на добровільній основі поширювали сферу дії правових норм в області цивільної оборони на озброєні конфлікти неміжнародного характеру.
  
   1.2 Організація Цивільного захисту в Україні
  
   1.2.1 Принципи організації цивільного захисту в Україні
  
   Цивільний захист здійснюється з метою забезпечення безпеки і захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей і довкілля від надзвичайних ситуацій, пожеж і подолання їх небезпечних наслідків в мирний час і в особливий період.
   Цивільний захист ґрунтується на наступних принципах:
   - гарантування і забезпечення державою громадянам конституційного права на захист їх життя, здоров'я і власності, а юридичним особам - права на безпечне функціонування;
   - відповідальності за недотримання законодавства з питань цивільного захисту;
   - комплексного підходу до рішення завдань цивільного захисту;
   - пріоритетності завдань, спрямованих на порятунок життя і збереження здоров'я людей;
   - максимально можливого зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій і мінімізації їх наслідків;
   - добровільності при залученні людей до здійснення заходів цивільного захисту, пов'язаних з ризиком для їх життя і здоров'я;
   - безперервного (постійного) моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій;
   - виправданого ризику і відповідальності керівників сил ЦЗ під час проведення аварійно-рятувальних і інших невідкладних робіт;
   - гласності, вільного, відповідно до законодавства, доступу населення до інформації у сфері цивільного захисту;
   - особистої відповідальності і турботи громадян про власну безпеку.
   Основними завданнями і заходами у сфері ЦЗ є:
   - запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;
   - захист населення і територій від надзвичайних ситуацій;
   - ліквідація надзвичайних ситуацій і їх наслідків;
   - створення і підтримка в постійній готовності системи оповіщення;
   - планування заходів ЦЗ на мирний час і особливий період;
   - створення сил ЦЗ і забезпечення їх постійної готовності до запобігання НС і ліквідації їх наслідків;
   - створення, збереження і раціональне використання матеріальних і фінансових резервів, необхідних для потреб ЦЗ;
   - організація і здійснення життєзабезпечення постраждалого населення;
   - забезпечення техногенної безпеки;
   - забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення в районах виникнення НС;
   - надання оперативної допомоги населенню у разі виникнення надзвичайних подій;
   - надання невідкладної психологічної, медичної і іншій допомоги потерпілим у разі надзвичайних ситуацій;
   - здійснення заходів соціального захисту населення, постраждалого в результаті НС;
   - підготовка і підвищення кваліфікації керівного складу органів управління і сил ЦЗ, навчання населення діям в НС;
   - здійснення державного нагляду (контролю) у сфері ЦЗ;
   - здійснення державної експертизи, сертифікації, стандартизації, ліцензування у сфері ЦЗ;
   - здійснення постійного спостереження і лабораторного контролю за станом довкілля;
   - міжнародна співпраця у сфері ЦЗ.

Права і обов'язки громадян України у сфері цивільного захисту

  
   Громадяни України у сфері ЦЗ в мирний час і в особливий період мають право на:
   - отримання інформації про НС і про заходи необхідної безпеки;
   - забезпечення і використання засобів колективного і індивідуального захисту;
   - звернення до органів державної і виконавчої влади, і місцевого самоврядування з питань захисту від НС;
   - відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян в результаті надзвичайних ситуацій;
   - компенсацію за роботу в зонах надзвичайних ситуацій;
   - медичну допомогу, соціально-психологічну підтримку і медично-психологічну реабілітацію.
   Громадяни України у сфері цивільного захисту зобов'язані:
   - дотримуватися заходів безпеки в побуті і повсякденній трудовій діяльності;
   - вивчати способи захисту від НС і їх наслідків;
   - дотримуватися встановлених вимог у разі виникнення надзвичайних ситуацій;
   - повідомляти у відповідні служби про виникнення надзвичайних ситуацій і вживати заходи відносно порятунку людей і майна.
  
   1.2.2 Єдина державна система цивільного захисту
  
   Єдина державна система цивільного захисту (ЕДСЦЗ) створюється з метою об'єднання дій центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, підлеглих ним сил для забезпечення реалізації заходів державної політики у сфері ЦЗ в мирний час і в особливий період.
   Єдину державну систему цивільного захисту складають:
   - органи управління ЕДСЦЗ;
   - сили, призначені для виконання завдань цивільного захисту;
   - фонди фінансових, медичних і матеріально-технічних ресурсів;
   - системи зв'язку, оповіщення і інформаційного забезпечення;
   - система моніторингу техногенної і природної безпеки і прогнозування надзвичайних ситуацій;
   - система навчання кадрів, керівного складу і фахівців у сфері ЦЗ, навчання населення діям в НС;
   - система наукового забезпечення заходів ЦЗ.
   Організаційна структура ЕДСЦЗ складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем, що мають державний, регіональний, місцевий і об'єктовий рівні.
   Функціональні підсистеми створюються центральними органами виконавчої влади по напрямах діяльності. На регіональному, місцевому і об'єктовому рівнях створюються ланки функціональних підсистем. Кожен рівень функціональних підсистем має усі елементи ЕДСЦЗ, окрім системи навчання кадрів.
   Територіальні підсистеми створюються місцевими органами виконавчої влади. На місцевому і об'єктовому рівнях створюються ланки територіальних підсистем. Кожен рівень територіальних підсистем має усі елементи ЕДСЦЗ, окрім системи навчання кадрів з питань ЦЗ і системи наукового забезпечення заходів цивільного захисту.
  

Функціонування ЕДСЦЗ

   ЕДСЦЗ може функціонувати в режимі повсякденного функціонування, підвищенної готовності і в режимах надзвичайної ситуації, надзвичайного або воєнного положення.
   Режим повсякденного функціонування ЕДСЦЗ встановлюється за умов нормальної виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, сейсмічної, гідрометеорологічної, техногенної і пожежної обстановки, гідрогеології, за відсутності епідемій, епізоотій, епіфітотій. У режимі повсякденного функціонування органи управління ЕДСЦЗ і сили ЦЗ:
   - забезпечують спостереження і контроль за обстановкою на об'єктах підвищеної небезпеки і прилеглих до них територіях;
   - здійснюють цілодобове чергування оперативно-рятувальних і пожежно-рятувальних підрозділів;
   - розробляють і виконують цільові і науково-технічні програми по запобіганню виникненню НС і зменшення можливих втрат;
   - здійснюють планові заходи по запобіганню НС, забезпеченню безпеки і захисту населення і територій від них;
   - забезпечують підготовку органів управління і сил цивільного захисту відносно дій в надзвичайних ситуаціях;
   - організовують навчання керівного складу і фахівців цивільного захисту і населення діям в надзвичайних ситуаціях;
   - створюють і поновлюють матеріальні резерви для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій і їх наслідків;
   - здійснюють прогнозування обстановки, погіршення якої може привести до виникнення надзвичайних ситуацій;
   - створюють і підтримують в постійній готовності системи оповіщення.
   Режим підвищеної готовності ЕДСЦЗ встановлюється в межах конкретної території у разі істотного погіршення виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, епідемічної (епізоотичної), сейсмічної, гідрометеорологічної обстановки гідрогеології, за наявності загрози виникнення надзвичайної ситуації. У режимі підвищеної готовності органи управління ЕДСЦЗ і сили ЦЗ:
   - здійснюють оповіщення населення про загрозу виникнення НС;
   - формують оперативні групи для виявлення причин погіршення обстановки і готують пропозиції відносно її нормалізації;
   - вводять цілодобове чергування членів комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і НС;
   - посилюють спостереження і контроль за ситуацією на об'єктах підвищеної небезпеки і прилеглих до них територіях, здійснюють постійне прогнозування можливості виникнення НС і їх масштабів;
   - здійснюють заходи по запобіганню виникненню НС;
   - уточнюють, розробляють і здійснюють заходи відносно захисту населення і територій від можливої надзвичайної ситуації;
   - приводять в стан готовності наявні сили і засоби реагування.
   Режим надзвичайної ситуації ЕДСЦЗ встановлюється у разі виникнення НС, залежно від її масштабу, в межах конкретної території. У режимі надзвичайної ситуації органи управління ЕДСЦЗ і сили ЦЗ :
   - здійснюють оповіщення населення про надзвичайну ситуацію і про їх дії в умовах цієї ситуації;
   - призначають спеціальну комісію і/або керівника робіт по ліквідації НС, які створюють Штаб по ліквідації НС;
   - визначають межі території, на якій виникла НС;
   - здійснюють постійне прогнозування зони можливого поширення НС і масштабів можливих наслідків;
   - організовують роботи по локалізації і ліквідації НС і її наслідків, притягають для цього необхідні сили і засоби;
   - організовують і здійснюють заходи по життєзабезпеченню постраждалого населення;
   - організовують захист населення і територій в умовах НС;
   - здійснюють безперервний контроль за розвитком НС і обстановкою на аварійних об'єктах і прилеглих до них територіях.
   Режим функціонування ЕДСЦЗ в умовах надзвичайного стану встановлюється відповідно до Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану".
   Особливості функціонування ЕДСЦЗ в умовах воєнного стану, визначаються Законом України "Про правовий режим воєнного стану". Основними завданнями у сфері ЦЗ в режимі воєнного стану і в особливий період, додатково до тих, які визначені Законом України "Про правовий режим воєнного стану", являються:
   - навчання населення способам захисту від небезпек, що виникають під час ведення військових дій або в результаті цих дій;
   - оповіщення населення про небезпеки, що виникають під час ведення військових дій або в результаті цих дій;
   - евакуація населення, матеріальних і культурних цінностей в безпечні райони;
   - забезпечення населення засобами колективного і індивідуального захисту;
   - проведення заходів світломаскування і інших видів маскування;
   - проведення аварійно-рятувальних і інших невідкладних робіт;
   - надання медичної допомоги постраждалому населенню і проведення санітарно-протиепідемічних заходів;
   - здійснення заходів життєзабезпечення населення, постраждалого під час ведення військових дій;
   - ліквідація пожеж, що виникають під час ведення військових дій;
   - виявлення і позначення районів, що піддалися радіоактивному, хімічному і біологічному зараженню (окрім районів бойових дій);
   - санітарна обробка людей і спеціальна обробка одягу, техніки, устаткування, будівель і територій, що піддалися радіоактивному, хімічному і біологічному забрудненню;
   - участь в заходах по пошуку і знешкодженню вибухонебезпечних предметів, що залишилися після ведення військових дій;
   - охорона громадського порядку в постраждалих районах;
   - розробка і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення постійного функціонування об'єктів економіки у військовий час;
   - забезпечення постійної готовності сил і засобів цивільного захисту до дій в умовах воєнного стану і в особливий період.

Органи управління ЕДСЦЗ

  
   Органами управління ЕДСЦЗ і її функціональними і територіальними підсистемами є:
   - Кабінет Міністрів України, що здійснює керівництво функціонуванням ЕДСЦЗ в мирний час і очолюваний Прем'єр-міністром України;
   - спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту, що забезпечує реалізацію заходів державної політики у сфері ЦЗ, безпосереднє керівництво функціонуванням ЕДСЦЗ;
   - центральні і місцеві органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, адміністрації підприємств, установ і організацій;
   - органи повсякденного управління з питань ЦЗ, що здійснюють безпосереднє керівництво по виконанню завдань і заходів функціональних підсистем в мирний час і особливий період.
  

Планування заходів цивільного захисту

  
   Для організації діяльності ЕДСЦЗ Кабінетом Міністрів України, центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями розробляються і затверджуються встановленим порядком:
   - план реагування на надзвичайні ситуації (розробляється на усіх рівнях окрім об'єктового);
   - план локалізації і ліквідації аварій на об'єктах підвищеної небезпеки;
   - план цивільного захисту на особливий період;
   - план основних заходів по підготовці ЕДСЦЗ на рік;
   - плани основних заходів по підготовці функціональних і територіальних підсистем на рік.
   Структура, зміст, порядок розробки, узгодження і затвердження планів визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.
  
   1.3. Організація Цивільного захисту на об'єктах економіки
  
   Об'єкт економіки - це підприємства (державні і приватні), установи і організації, учбові заклади та ін. На всіх об'єктах ЦЗ організовується з метою завчасної підготовки їх до захисту від наслідків НС, зниження витрат, створення умов для підвищення стійкості об'єктів і своєчасного проведення АРІНР.
   Відповідальність за організацію і стан ЦЗ несе начальник ЦЗ об'єкту - керівник підприємства, установи і організації.
   Начальник ЦЗ об'єкту підкоряється відповідним посадовцям міністерства (відомства), в підпорядкуванні якого знаходиться об'єкт, а також начальникові ЦЗ міста (району), на території якого він розташований.
   На об'єктах з чисельністю працюючих 3 тисячі чоловік у складі їх адміністрацій створюються підрозділи повсякденного управління із питань ЦЗ. На об'єктах з чисельністю робітників від 200 до 3 тис. чоловік призначаються спеціальні штатні особи з питань ЦЗ. На об'єктах економіки, з чисельністю працівників до 200 чоловік, призначаються спеціальні особи з питань ЦЗ, що працюють на умовах сумісниці з основною посадою.
   До складу керівництва ЦЗ об'єкту також входять керівники громадських організацій.
   На об'єкті залежно від характеру його виробничої діяльності створюються наступні служби ЦЗ - оповіщення і зв'язку; медична; радіаційного і хімічного захисту; охорони громадського порядку; протипожежна; енергопостачання і світломаскування; аварійно-технічна; сховищ і укриттів; транспортна; матеріально-технічного постачання та ін. На них покладається виконання спеціальних заходів і забезпечення дій формувань при проведенні АРІНР.
   Служба оповіщення і зв'язку створюється на базі вузла зв'язку об'єкту (диспетчерського зв'язку, електроцеху). На службу покладається організація своєчасного оповіщення керівного складу, робітників і службовців, населення про загрозу. Крім того, служба усуває аварії в мережах і спорудах зв'язку, що знаходяться в осередках ураження, районах лиха.
   Медична служба організовується на базі медсанчастини (поліклініки) об'єкту. Начальник служби - головлікар. Служба забезпечує комплектацію, навчання і підтримку в готовності медичних формувань; накопичення запасів медичного майна і медичних засобів індивідуального захисту; медичну розвідку і санітарно - епідеміологічне попередження.
   Надає медичну допомогу ураженим і евакуював їх до лікувальних установ, здійснює медичне забезпечення робітників, службовців і членів їх сімей в місцях розміщення евакуйованих.
   Служба радіаційного і хімічного захисту розробляє і проводить заходи по захисту людей, харчоблоків, складів продуктів від дії радіоактивних і отруйних речовин; створює і навчає формування і установи радіаційного і хімічного захисту; здійснює контроль за складом засобів індивідуального захисту і спеціальної техніки. Проводить радіаційну і хімічну розвідку, реалізує контроль за опроміненням і зараженням особового складу, проводить заходи по ліквідації радіоактивного і хімічного зараження.
   Служба охорони громадського порядку створюється на базі підрозділів охорони і народних дружин. Вона забезпечує надійну охорону об'єкту; підтримує громадський порядок в районах лих і під час проведення АРІНР.
   Служба енергопостачання і світломаскування створюється на базі відділу головного енергетика. Начальник служби - головний енергетик об'єкту. Служба розробляє заходи по забезпеченню безперебійного постачання газом, теплом, електроенергією об'єкту. Оснащує вразливі ділянки енергетичних мереж різного роду системами і засобами захисту.
   Аварійно-технічна служба організовується на базі виробничого, технічного відділів або відділу головного механіка. Вона розробляє і здійснює заходи по захисту обладнання, підвищення стійкості основних споруд, спеціальних інженерних мереж і комунікацій; проводить невідкладні роботи по розбору завалів, локалізації і ліквідації аварій на комунікаціях і спорудженнях об'єкту.
   Служба сховищ і укриттів створюється на базі відділу капітального будівництва, житлово-комунального відділу, будівельних бригад (цехів). Вона займається розробкою розрахунків укриття робітників, службовців і населення; забезпеченням готовності сховищ і укриттів, за правильністю їх експлуатації; організацією будівництва захисних споруд.
   Транспортна служба створюється на базі транспортного цеху (гаража). Вона розробляє і здійснює заходи по забезпеченню перевезення евакуйованих; організовує перевезення сил і засобів до осередку ураження (у районах лих); готує транспорт для перевезення людей; евакуації потерпілих і інших цілей ЦЗ; проводить роботи по знезараженню транспорту.
   Служба матеріально-технічного постачання створюється на базі відділу матеріально-технічного постачання об'єкта. Вона розробляє план матеріально-технічного постачання; своєчасно забезпечує формування усіма видами оснащення і продовольства; організовує ремонт техніки і різного майна, його підвезення до ділянок (місць) робіт, збереження і облік; забезпечує продуктами і предметами першої необхідності персонал, як на об'єкті, так і в місцях розселення (евакуації).
  

ГЛАВА 2 КЛАСИФІКАЦІЯ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

В УКРАЇНІ

   2.1 Класифікація НС в Україні
  
   Метою класифікації НС в Україні є створення єдиної системи визначення рівнів НС і забезпечення оперативного і ефективного реагування на них.
   Надзвичайні ситуації класифікуються по характеру походження, мірі поширення, розміру людських втрат і матеріальних збитків.
   Залежно від причини походження подій, які можуть спричинити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, надзвичайні ситуації класифікуються по характеру походження таким чином:
  -- техногенного характеру - транспортні аварії (катастрофи), пожежі, вибухи на вибухонебезпечних об'єктах або їх загроза, аварії з викидами (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд і будівель, аварії на інженерних мережах і спорудженнях життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях і тому подібне;
  -- природного характеру - небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні, морські і прісноводні явища, деградація ґрунтів і надр, природні пожежі, зміни стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин шкідникам і хворобами, зміна стану водних ресурсів біосфери і тому подібне;
  -- соціального характеру - пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного напряму: здійснення або реальна загроза терористичного акту (озброєний напад, захоплення і утримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку і телекомунікацій, напад або замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) або знищення суден, захоплення заручників, установка вибухових пристроїв в громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення боєприпасів, що задавнилися, і т. п.;
  -- військового характеру - пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження і звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні чинники ураження населення, внаслідок руйнування АЕС і гідроелектростанцій, складів і сховищ, радіоактивних і токсичних речовин і тому подібне.
   Порядок класифікації надзвичайних ситуацій по їх рівнями визначається Кабінетом Міністрів України. Залежно від об'ємів, заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, кількості постраждалих і загиблих, об'ємів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для ліквідації її наслідків, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій: державний; регіональний; місцевий; об'єктовий.
   До державного рівня відносяться НС, що розвиваються на території двох і більше областей, АРК, Києва, Севастополя або загрожують трансграничним поширенням, а також у випадках, коли для їх ліквідації потрібні матеріальні і технічні ресурси в об'ємах, що перевищують власні можливості окремої області (АРК, Києва, Севастополя), але не менше одного відсотка витрат, відповідного бюджету.
   До регіонального рівня відносяться НС, що виникають на території двох і більше адміністративних районів (міст обласного підпорядкування) області, АРК, м. Києва, Севастополя або загрожують поширенням на територію сусідніх областей України, а також у разі, коли для їх ліквідації потрібні матеріальні і технічні ресурси в об'ємах, що перевищують власні можливості окремого району (міста обласного підпорядкування), але не менше одного відсотка об'єму витрат, відповідного бюджету.
   До місцевого рівня відносяться НС що виходять за межі потенційного об'єкту, загрожують розширенням ситуації і її вторинних чинників на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у випадках, коли для їх ліквідації потрібні матеріальні і технічні ресурси в об'ємах, що не перевищують власні можливості потенційно небезпечних об'єктів, але не менше одного відсотка об'єму витрат відповідного бюджету. До місцевого рівня відносяться також НС, що виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери і інших об'єктах, що не входять в затверджені переліки потенційно небезпечних об'єктів.
   До об'єктового рівня відносяться усі НС що не підпадають під вище перелічені визначення.
   Особливості оцінки і реагування на НС військового характеру визначаються законодавством, окремими нормативними і відповідними оперативними і мобілізаційними планами.
  
   2.2 Державний класифікатор надзвичайних ситуацій
   Метою створення Державного Класифікатора НС в Україні є створення ефективного механізму оцінки аварій, катастроф, стихійних лих, які сталися або можуть статися, визначення рівня реагування відповідного масштабам негативної дії.
   Державний класифікатор надзвичайних ситуацій (ДКНС) є складовою частиною Державної системи класифікації і кодування техніко - економічної і соціальної інформації в Україні. ДКНС призначений для ведення державної статистики і організації взаємодії міністерств і відомств при вирішенні питань, пов'язаних з НС. ДКНС включає перелік усіх НС, визначених у відповідних законодавчих актах, згрупованих за ознаками приналежності до відповідних типів НС.
   За формою побудови ДКНС складається з блоку ідентифікації і блоку назв класифікаційних груп. Блок ідентифікації має ієрархічну систему класифікації: клас, підклас, група і п'ятирозрядним цифровим кодом. Послідовність кодування:
  -- 10000 - НС техногенного характеру.
  -- 20000 - НС природного характеру.
  -- 30000 - НС соціально-політичного характеру.
  -- 40000 - НС військового характеру (не деталізований).
  
   Загальна структура кодового позначення виглядає таким чином:
  
   Х ХХ ХХ
   | | | група
   | | |________
   | | підклас
   | |________
   | клас
   |________
  
   Розглянемо конкретну побудову класифікатора.
  
      -- Класифікація НС техногенного характеру - код 10000.
   Всього в клас НС техногенного характеру внесено 12 підкласів. Підклас називає галузеву приналежність НС: від 10100 до 11200:
   10100 - аварії (катастрофи) на транспорті;
   10200 - пожежі і вибухи;
   10300 - аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних речовин (окрім аварій на транспорті);
   10400 - наявність в довкіллі шкідливих (що забруднюють) речовин понад ГДК;
   10500 - аварії з викидом (загрозою викиду) радіоактивних речовин (окрім аварій на транспорті);
   10600 - раптове руйнування будівель і споруд;
   10700 - аварії в електроенергетичних системах;
   10800 - аварії в системах життєзабезпечення;
   10900 - аварії систем зв'язку і телекомунікації;
   11000 - аварії на очисних спорудах;
   11100 - гідродинамічні аварії;
   11200 - аварії в системах нафтогазового промислового комплексу.
   Кожен з 12 підкласів включає певну кількість груп НС, що конкретизують характер НС усередині цього підкласу. Всього в НС техногенного характеру виділено 82 групи різного характеру:
  -- у підкласі 10100 - 24 групи;
  -- у підкласі 10200 - 12 груп;
  -- у підкласі 10300 - 2 групи;
  -- у підкласі 10400 - 10 груп;
  -- у підкласі 10500 - 6 груп;
  -- у підкласі 10600 - 6 груп;
  -- у підкласі 10700 - 7 груп;
  -- у підкласі 10800 - 4 групи;
  -- у підкласі 10900 - 1 група;
  -- у підкласі 11000 - 2 групи;
  -- у підкласі 11100 - 3 групи;
  -- у підкласі 11200 - 5 груп.
   Код групи визначається останніми двома цифрами п'ятизначного коду, наприклад:
   код: 10820:
   10000 - НС техногенного характеру;
   10800 - аварії в системах життєзабезпечення;
   10820 - аварії на теплових мережах (система гарячого водопостачання) в холодну пору року.

2. Класифікація НС природного характеру - код 20000.

   Всього в клас НС природного характеру внесено 11 підкласів. Підклас показує природну сутність НС:
   20100 - геологічні НС;
   20200 - метеорологічні НС;
   20300 - гідрологічні морські НС;
   20400 - гідрологічні прісноводні НС;
   20500 - пожежі в природних екологічних системах;
   20600 - інфекційні захворювання людей;
   20700 - масове отруєння людей;
   20800 - інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин;
   20900 - масові отруєння сільськогосподарських тварин;
   21000 - масова загибель диких тварин;
   21100 - ураження сільськогосподарських рослин хворобами і шкідниками.
   Кожен з 11 підкласів включає певне число груп НС, які характеризують конкретний прояв тих або інших природних сил.
   Всього в класі НС природного характеру 63 групи НС:
  -- у підкласі 20100 - 6 груп;
  -- у підкласі 20200 - 19 груп;
  -- у підкласі 20300 - 4 групи;
  -- у підкласі 20400 - 8 груп;
  -- у підкласі 20500 - 3 групи;
  -- у підкласі 20600 - 6 груп;
  -- у підкласі 20700 - 5 груп;
  -- у підкласі 20800 - 6 груп;
  -- у підкласі 20900 - 1 група;
  -- у підкласі 21000 - 1 група;
  -- у підкласі 21100 - 4 групи.
   Код групи визначається останніми двома цифрами п'ятизначного коду, наприклад:
   код 20236:
   20000 - НС природного характеру,
   20200 - метеорологічні НС,
   20236 - схід снігової лавини.
  
  
      -- Класифікація НС соціально-політичного характеру.
   Всього в класі НС соціально-політичного характеру 8 підкласів, що показують спрямованість соціально-політичних надзвичайних подій:
   30100 - озброєні напади, захоплення і утримання важливих об'єктів або реальна загроза здійснення таких акцій;
   30200 - замах на життя керівників держави і народних депутатів Верховної Ради України;
   30300 - напад, замах на життя членів екіпажа повітряного або швидкісного морського (річкового) судна, викрадення (спроба викрадення), знищення (спроба знищення) таких суден, захоплення заручників з членів екіпажа або пасажирів;
   30400 - установка вибухового пристрою в багатолюдних місцях, установах (організаціях, підприємствах), житловому секторі, транспорті;
   30500 - пропажа або крадіжка зброї і небезпечних речовин з об'єктів їх зберігання, використання, переробки і під час транспортування;
   30600 - виявлення застарілих боєприпасів;
   30700 - аварії на арсеналах, складах боєприпасів і інших об'єктів військового призначення з викидом осколків, реактивних і звичайних снарядів;
   30800 - нещасні випадки.
   Кожен з підкласів включає певну кількість груп, що вказують конкретний характер НС в підкласі. Всього в клас НС соціально - політичного характеру входить 29 груп НС:
  -- у підкласі 30100 - 7 груп;
  -- у підкласі 30200 - 2 групи;
  -- у підкласі 30300 - 1 група;
  -- у підкласі 30400 - 1 група;
  -- у підкласі 30500 - 8 груп;
  -- у підкласі 30600 - 1 група;
  -- у підкласі 30700 - 1 група;
  -- у підкласі 30800 - 8 груп.
   Кількість груп в кожному з класів і підкласів може мінятися з часом, тому групи кодовані таким чином, що залишається можливість додавати в кожну підсистему потрібну кількість груп НС не міняючи загального принципу кодування НС.
  
   2.3 Надзвичайні ситуації військового часу
  
   Класифікатором НС в Україні регулюється ситуація по НС техногенного, природного і соціально-політичного характеру. Тому питання про НС військового характеру вимагає окремого розгляду. Слід зазначити, що в умовах військового часу зміниться система управління, обумовлена особливостями воєнного стану.
   Законом України "Про правовий режим воєнного стану", прийнятого Верховною Радою і підписаного Президентом України 6 квітня 2000 року за N1647-3 (стаття 15, розділ 4) передбачено, що "в Україні або в окремих її територіях, де введений воєнний стан військовому командуванню надається право спільно з органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, а якщо це неможливо, - самостійно розробляти і здійснювати заходи по введенню трудової повинності для працездатного населення, що не залучається до роботи в оборонній сфері його життєзабезпечення і не заброньованого за підприємствами, організаціями і установами на період мобілізації і військового часу, з метою залучення до виконання робіт, що мають оборонний характер, а також для ліквідації наслідків стихійних лих, аварій і катастроф, епідемій, епізоотій, інших НС, що виникли в період дії воєнного стану".
   Крім того військовому командуванню надається право:
  -- встановлювати порядок використання сховищ, споруд і інших об'єктів для захисту населення, а також для задоволення потреб оборони;
  -- здійснювати евакуацію населення з місць і районів, небезпечних для проживання, а також підприємств, установ, організацій і матеріальних цінностей, що мають важливе державне, господарське і культурне значення;
  -- вводити, у разі потреби, нормоване забезпечення населення основними виробничими і невиробничими товарами і ліками.
   Перераховані вище особливості проведення заходів по захисту населення і територій від НС у військовий час носять об'єктивний характер і викликані істотними відмінностями параметрів і умов виникнення і поширення НС у військовий час.
   По-перше, в умовах військового часу НС відрізнятимуться масштабністю, множинністю і практично одночасністю виникнення.
   В умовах областей з високою концентрацією населення в районах розміщення основного економічного потенціалу населення навіть окремих точкових ударів (не кажучи про масовану дію) сучасними засобами ураження неминуче приведе до одночасної безлічі НС, що природно утруднить здійснення заходів і робіт по захисту населення і територій.
   По-друге, дія на територію в умовах військового часу буде не разовою, а багатократною, що створить додаткові труднощі при ліквідації виникаючих НС.
   Усе це приведе до необхідності істотних змін в організації заходів по захисту населення і територій, організації життєдіяльності населення і його забезпечення в управлінні роботами по ліквідації НС і їх окремих наслідків, причому доля наслідків НС, на які необхідно реагувати негайно, зростатиме.
   По-третє, істотною відмінністю НС військового характеру є обмеженість або значне зниження ресурсних можливостей по усіх видах забезпечення дій сил і засобів реагування, передусім по матеріально-технічному і транспортному забезпеченню, а також можливостями (через проведення мобілізаційних заходів) професійних аварійно-рятувальних (пошукових) і аварійно-відновних сил.
   По-четверте, НС військового характеру об'єктивно викличуть необхідність проведення масових заходів по переселенню населення, аж до евакуації населення на тривалі терміни, глибокого освоєння нових районів розміщення.
   По-п'яте, особливою проблемою військового часу є необхідність дозволу комплексу питань, пов'язаних з організацією життєдіяльності населення.
   У шостих, НС військового характеру непередбачувані за часом і по територіальному поширенню.
   Таким чином, НС військового характеру мають яскраво виражені особливості і потребують для їх ліквідації мобілізації усіх наявних ресурсів, сил і засобів для підтримки життєдіяльності населення області, корінної реорганізації систем управління, забезпечення і взаємодії. При цьому істотно зростає роль невоєнізованих формувань ЦЗ територіального і об'єктового підпорядкування, а також служб цивільного захисту і їх спеціальних сил і засобів.
  

ГЛАВА 3. ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРІТОРІЙ ВІД НС

   3.1. Оповіщення і інформування
  
   Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій і постійне інформування населення про них забезпечуються шляхом:
  -- завчасного створення і підтримки в постійній готовності загальнодержавної і територіальних автоматизованих систем централізованого оповіщення населення;
  -- використання телекомунікаційних мереж загального користування, відомчих телекомунікаційних мереж, а також телекомунікаційних мереж підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і підпорядкування (у тому числі радіо, дротяному, мобільному і супутниковому зв'язку), мереж загальнодержавного і місцевого радіомовлення і телебачення і інших технічних засобів передачі інформації;
  -- організаційно-технічного з'єднання територіальних систем централізованого оповіщення і систем оповіщення на потенційно небезпечних об'єктах і об'єктах підвищеної небезпеки;
  -- організаційно-технічної інтеграції територіальних систем централізованого оповіщення і систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій і оповіщення населення у разі їх виникнення;
  -- створення і підтримки в робочому стані автоматизованих систем контролю за станом техногенної безпеки об'єктів підвищеної небезпеки і оповіщення населення у разі загрози і виникнення надзвичайних ситуацій;
  -- встановлення і підтримки в постійної готовності в містах, інших населених пунктах, а також місцях масового перебування людей, сигнально-гучномовних пристроїв і електронних інформаційних табло.
   Відповідальність за встановлення сигнально-гучномовних пристроїв і електронних інформаційних табло покладається на місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організацій, незалежно від форми власності і підпорядкування.
   Інформація у сфері цивільного захисту є гласною і відкритою, якщо інше не передбачене законодавством. Органи виконавчої влади зобов'язані надавати населенню через засоби масової інформації оперативну і достовірну інформацію про стан цивільного захисту, про виникнення надзвичайних ситуацій, методи і способи захисту від них.
   Керівники потенційно небезпечних об'єктів (підприємств) зобов'язані надавати інформацію про своє підприємство і його сферу діяльності; небезпечних речовинах наявних на нім; можливий ризик при аваріях, включаючи вплив на людей і природне довкілля; спосіб інформування населення у разі аварії і правила його поведінки і так далі.
  
  
  

Організація оповіщення і зв'язку в надзвичайних ситуаціях

  
   Державними стандартами України визначений ряд понять по проблемах оповіщення і зв'язку в НС.
   Підсистема оповіщення в надзвичайних ситуаціях - складова частина ЕДСЦЗ НС, об'єднуюча частина ЕДС НС, а також канали територіальних і відомчих мереж зв'язку і яка забезпечує передачу сигналів оповіщення і інформації про надзвичайну ситуацію.
   Оповіщення в надзвичайній ситуації - доведення до органів оперативного управління, сил і засобів ЕДС НС і населення сигналів оповіщення і відповідної інформації про НС через підсистему оповіщення ЕДС НС.
   Сигнал оповіщення про надзвичайну ситуацію - повідомлення, що передається через підсистему оповіщення ЕДС НС на певній території або на об'єкті економіки, є командою для здійснення заходів органами оперативного управління, силами і засобами ЕДС НС по ліквідації надзвичайної ситуації, а також для використання населенням засобів захисту від вражаючої дії джерел небезпеки.
   Підсистема зв'язку ЕДС НС - складова частина ЕДС НС, що об'єднує сили і засоби зв'язку різного призначення, які створюються або використовуються для забезпечення зв'язку в різних режимах діяльності органів оперативного управління, сил і засобів ЕДС НС.
  

Організація оповіщення

  
   Система оповіщення складається із загальнодержавної, регіональних і спеціальних систем централізованого оповіщення, локальних і об'єктових систем оповіщення, систем циркулярного виклику.
   На випадок загрози або виникнення НС регіонального рівня в областях і містах створюються регіональні системи централізованого оповіщення, в який може використовуватися апаратура і технічні засоби оповіщення ЦЗ, канали і засоби ліній зв'язку, мережа радіосповіщення і телебачення (мовні канали), мережі зв'язку. Ця система повинна забезпечувати можливість циркулярного або вибіркового оповіщення. На об'єктах підвищеної небезпеки за їх рахунок створюються системи оповіщення, пов'язані з регіональними системами централізованого мовлення.
   Локальні системи оповіщення, створюються на об'єктах підвищеної небезпеки. До їх складу входять радіоточки мережі радіомовлення і відомчих радіотрансляційних вузлів, вуличні гучномовці, електросирени, система централізованого виклику, записи з текстами звернень. Локальні системи повинні забезпечувати оповіщення:
  -- керівників і інших працівників об'єктів підвищеної небезпеки;
  -- оперативних чергових аварійно-рятувальних служб, чергових органів МВС відповідних територій;
  -- керівників і посадовців підприємств, установ (передусім дитячих і медичних) і населення, що потрапляють в зону НС.
   На об'єктах підвищеної небезпеки, у яких зона ураження не виходить за межі об'єкту, - створюються об'єктові системи для оповіщення керівного складу, посадовців і персоналу об'єкту; рятувальних служб, управління відділу по НС і ЦЗ, органів МВС по прямих телефонах.
   Готовність систем оповіщення забезпечується шляхом:
  -- організації цілодобового чергування на всіх рівнях і в усіх структурах тих, що мають обов'язки у сфері цивільного захисту населення;
  -- своєчасною підготовкою персоналу чергових служб до дій в НС;
  -- впровадження автоматизованих систем оповіщення з використанням сучасних технологій;
  -- якісного експлуатаційно-технічного обслуговування апаратури, технічних засобів оповіщення і систем зв'язку ЦЗ.
  

Організація зв'язку (проходження інформаційних потоків)

  
   При загрозі і виникненні надзвичайних ситуацій забезпечення стійкого зв'язку здійснюється за рахунок виконання організаційно-технічних заходів, основними з яких є:
  -- надання членам Комісії з ТЕБ і НС усіх рівнів пріоритетного права на користування телефонним і телеграфним зв'язком;
  -- організація роботи аварійно-відновних команд зв'язку;
  -- використання міжміської державної мережі електрозв'язку;
  -- розробка мережі запасних маршрутів доставки пошти;
  -- узгодження з Держкомзв'язку питань організації обхідних і дублюючих ліній зв'язку інших Міністерств і відомств;
  -- створення і використання рухливих вузлів електрозв'язку;
  -- забезпечення можливості використання мереж радіозв'язку для дублювання слабо захищених мереж кабельного зв'язку;
  -- забезпечення об'єктів електрозв'язку резервними або дублюючими джерелами електропостачання.
   Для забезпечення посадовцям пріоритетного права на користування міжміським телефонним і телеграфним зв'язком використовується система паролів. Телефонні переговори з метою обміну оперативною інформацією забезпечуються по паролю "Беда". Екстрене право на користування цим паролем надане чергово-диспетчерським службам об'єктів підвищеній небезпеці. Для передачі документальних відомостей надається право на телеграфний зв'язок по паролю "Шторм". При цьому обробка і передача телеграм здійснюється негайно. Для передачі розпорядження на оповіщення, забезпечення захисту населення і територій, підприємств, установ, організацій, а також організації заходів по попередженню НС відповідним посадовцям надаються телефонні і телеграфні канали по паролю "Стрела". Цей пароль одночасно є категорією термінової телеграми.
  

Оповіщення населення

  
   Аналіз втрат серед населення при різних НС показує, що своєчасне оповіщення про небезпеку дозволяє значно понизити (в деяких випадках - у декілька разів, залежно від часу і місця перебування людей) кількість уражених. У зв'язку з цим система оповіщення і попередження населення частенько грає вирішальну роль серед інших захисних заходів.
  

Сигнали тривоги

  
   Для попередження населення в мирний час і особливий період можуть передаватися певні тривожні повідомлення. Перед подачею мовної інформації включаються сирени, виробничі гудки і інші сигнальні засоби, що означає подачу попереджувального сигналу "УВАГА, УСІМ"!, по якому населення зобов'язане включити радіо - і телеприймачі для прослуховування екстреного повідомлення. У мирний час подаються наступні сигнали: "Аварія на АЕС"; "Аварія на хімічно небезпечному об'єкті"; "Землетрус"; "Затоплення"; "Штормове попередження" та ін. Сигналами оповіщення у військовий час є: "Повітряна тривога"; "Відбій повітряної тривоги"; "Радіаційна небезпека"; "Хімічна небезпека". Для кожного з перерахованих випадків розроблені спеціальні тексти повідомлень, що вказують на джерело небезпеки, характер розвитку НС, а також такі, що направляють дії населення в обстановці, що склалася. Сигнали і тексти оповіщень записуються заздалегідь на різні носії інформації, проте в екстрених випадках допускається "жива передача".
   Для підвищення надійності потрібне неодноразове повторення сигналів і інформації по усіх засобах оповіщення. При цьому слід враховувати і час доби, оскільки ефективність різних засобів міняється. У нічний час найбільш ефективні мережі електросирен і вуличних гучномовців, вечірньої пори - телебачення, вдень - електросирени і вуличні гучномовці, мережі радіомовлення. Незважаючи на високу ефективність самого принципу попередження і оповіщення, повне охоплення населення практично неможливе. Необхідно також враховувати, що далеко не усі люди, що знаходяться в зоні дії засобів оповіщення адекватно сприймуть інформацію про небезпеку і, відповідно, організують свої подальші дії. У зв'язку з цим потрібна робота з населенням з приводу уміння розпізнавання тривожних сигналів і наступної дії з них.
  
        -- Моніторинг потенційних небезпек
  
   3.2.1. Функціональна підсистема моніторингу і прогнозування НС
  
   З метою забезпечення заходів запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і здійснення постійного моніторингу, лабораторного контролю, експертизи, досліджень і прогнозів відносно можливого розвитку події, в державі створюється функціональна підсистема моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій з постійно діючими центральним і регіональними координуючими органами з цих питань і мережа моніторингу лабораторного контролю і прогнозування, що функціонує у складі єдиної державної системи цивільного захисту.
  

Структура функціональної підсистеми моніторингу НС

  
   Функціональна підсистема моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій має чотири рівні: державний, регіональний, місцевий і об'єктовий.
   На державному рівні у складі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту діє Центр моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій. У цю ж мережу входять відповідні науково-дослідні установи Національної академії наук, галузевих академій наук, відомчі науково-дослідні установи.
   На регіональному рівні у складі територіальних органів управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту створюються регіональні центри моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій. У регіональну мережу входять: галузеві науково-дослідні установи, кафедри, лабораторії, служби вищих учбових закладів і наукових установ гідрометеорологічного, мікробіологічного, санітарно-гігієнічного, ветеринарного, агрохімічного, фітопатологічного, будівельного, технічного профілю, суб'єкти моніторингу регіонального рівня з питань охорони природного довкілля, гідрометеорології, будівництва і експлуатації будівель, водного, лісового і житлово-комунального господарства, санітарно-епідеміологічного нагляду; установи і організації пожежного, гірського, промислового і техногенного нагляду, інженерно-сейсмометричні служби, що функціонують на території відповідного регіону України і виконують завдання в масштабі регіону.
   На місцевому рівні мережа моніторингу, лабораторного контролю і прогнозування надзвичайних ситуацій входить до складу районних і міських санітарно-епідеміологічних станцій, гідрометеорологічних станцій, центрів хімізації і сільськогосподарської радіології, ветеринарних лабораторій, станцій агрохімічної служби, підрозділів пожежного, гірського, промислового і техногенного нагляду, будівельного і технічного контролю, житлово-комунального господарства.
   На об'єктовому рівні мережа моніторингу, лабораторного контролю і прогнозування надзвичайних ситуацій складають виробничі лабораторії нагляду і контролю підприємств, виробничих об'єднань, акціонерних товариств, диспетчерські служби, системи контролю, організації, що функціонують на території, або об'єкті.
   Координацію роботи мережі установ місцевого і об'єктового рівнів здійснюють регіональні центри моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій.
  
  
   3.2.2 Спостереження і лабораторний контроль
  
   Мережа спостереження і лабораторного контролю (МСЛК) створюється для своєчасного здійснення заходів цивільного захисту, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації відповідними центральними і місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями. МСЛК створюється на базі загальнодержавної і територіальних систем спостереження і лабораторного контролю з включенням в них існуючих сил і засобів.
   Терміни і визначення:
   Спостереження - спосіб розвідки, що забезпечує своєчасне виявлення зараженості (забрудненості) об'єктів довкілля, продовольства, харчової і фуражної сировини, питної води РР, ОР, ХНР, БЗ за допомогою технічних засобів.
   Лабораторний контроль - виявлення в пробах об'єктів довкілля, продовольстві, харчовій і фуражній сировині, питній воді, клінічному матеріалі шуканого агента.
   Індикація - комплекс заходів, що дозволяє підтвердити факт зараження (забруднення) РР, ОР, ХНР, БЗ і визначити їх вид.
   Метою спостереження і лабораторного контролю є:
   - своєчасне виявлення, індикація, опрацювання і передача інформації відносно радіоактивного, хімічного, біологічного зараження (забруднення) питної води, харчової і фуражної сировини, продовольства, об'єктів довкілля (повітря, ґрунту, води відкритих водоймищ, рослинності та ін.) при надзвичайних ситуаціях мирного часу і в надзвичайний період;
   - вживання екстрених заходів по захисту населення від радіоактивних (РР), хімічно небезпечних речовин (ХНР), біологічних засобів (БЗ) - збудників інфекційних захворювань.
   Основними завданнями МСЛК є:
   - збір, обробка і видача даних по радіаційній, хімічній, бактеріологічній (біологічній) обстановці при виконанні заходів цивільного захисту і ліквідації надзвичайних ситуацій, обумовлених аваріями, катастрофами і стихійними лихами;
   - створення банку даних про прогнозовану і реальну РХБ обстановку;
   - розробка пропозицій для ухвалення рішень по захисту населення;
   - проведення обстежень і лабораторних експертиз радіоактивного, хімічного, бактеріологічного (біологічного) забруднення довкілля;
   - створення і забезпечення готовності органів управління, сил і засобів, необхідних для виконання завдань, поставлених перед МСЛК.
   З метою здійснення перерахованих завдань проводяться наступні заходи:
   - вимір потужності доз радіоактивного випромінювання на місцевості і території контрольованих об'єктів;
   - визначення питомої і об'ємної активності радіонуклідів в пробах продовольства, харчової сировини, води і харчової продукції; ґрунту, рослин, кормів, мінеральних і органічних добрив, пестицидів;
   - встановлення наявності і проведення попередньої ідентифікації ОР і ХНР в атмосферному повітрі і на місцевості; на території сільськогосподарських угідь і воді відкритих водоймищ, а також в питній воді, продовольстві, харчовій сировині і кормі;
   - встановлення факту зараження тварин і птахів РР, ОР і ХНР і здійснення їх індикації;
   - проведення санітарно-епідеміологічного спостереження;
   - дослідження проб, відібраних з об'єктів довкілля, продовольства, питної води і харчової сировини на зараженість відомими збудниками;
   - встановлення наявності в довкіллі збудників інфекційних захворювань людей при надзвичайних ситуаціях мирного часу і в особливий період;
   - проведення ветеринарного спостереження на об'єктах сільського господарства;
   - встановлення наявності збудників інфекційних захворювань тварин і птахів при надзвичайних ситуаціях мирного часу і в особливий період;
   - встановлення виду збудників хвороб рослин при надзвичайних ситуаціях мирного часу і в особливий період в пробах сільськогосподарських культур і насаджень.
   МСЛК повинна працювати в режимах повсякденного функціонування, підвищеної готовності і надзвичайної ситуації, виконуючи завдання передбачені нормативними документами. Екстрена інформація про виявлення в атмосфері, ґрунті, воді, продуктах харчування, харчовій і фуражній сировині РР, ХНР в кількостях, що значно перевищують фонові значення або ГДК, а також ОР і БЗ; про масові спалахи особливо небезпечних інфекційних захворювань людей, тварин і рослин; про випадки високого забруднення довкілля негайно передається установами МСЛК у вищестоящі інстанції.
   Свої завдання мережа спостереження і лабораторного контролю вирішує в тісній взаємодії з іншими службами.
  
   3.2.3. Ідентифікація і декларування об'єктів підвищеній небезпеки
  
   Для ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки до небезпечних речовин за їх властивостями відносяться такі категорії речовин:
   1) горючі (займисті) гази, твірні в повітрі суміші, сприяючі вибуху або факельному горінню в тому числі:
   - горючі (займисті) стислі гази, що знаходяться в апаратах, резервуарах або трубопроводах під тиском, що перевищує 0,1 МПа;
   - горючі (займисті) зріджені гази, що знаходяться під тиском і при температурі, рівній або такій, що перевищує температуру довкілля в апаратах, резервуарах або трубопроводах в рідкій фазі;
   - горючі (займисті) кріогенні зріджені гази, що знаходяться в апаратах, резервуарах або трубопроводах в рідкій фазі під тиском, рівному 0,1 МПа і при температурі нижче за температуру довкілля;
   2) горючі легкозаймисті рідини з температурою спалаху до 61 0С включно - в закритому тиглі або температурою спалаху менш 66 0С у відкритому тиглі;
   3) горючі перегріті рідини, що знаходиться в апаратах, резервуарах або трубопроводах під тиском при температурі, що перевищує температуру кипіння більш ніж в 1,25 разів;
   4) вибухові рідкі або тверди речовини, також їх суміші, здатні під впливом зовнішніх чинників ставати вибухонебезпечними:
   - речовини або суміші, що утворюють ударну хвилю в повітрі;
   - речовини або суміші речовин, вибух яких в оболонці (апараті, резервуарі, трубопроводі або в спеціальному виробі) - призводить до її руйнування з утворенням ударної хвилі і рознесення осколків.
   Вибухові речовини розділяють на ті, що ініціюють (первинні), бризантні (вторинні) і піротехнічні.
   Вибухові речовини, що ініціюють (первинні), здатні при незначній зовнішній дії вибухати.
   Бризантні (вторинні) і піротехнічні вибухові речовини - вибухають при сильній дії зовнішніх чинників на них або від вибухових речовин, що ініціюють. Вибух може супроводжуватися світловою, звуковою, тепловою і реактивною дією з утворенням сльозоточивих і димотворних речовин;
   5) речовини-окисникі, у тому числі:
   - речовини, що підтримують горіння (кисень, озон, хлор, оксиди азоту і т. д.), а також сприяючі спалаху інших легкозаймистих речовин;
   - органічні пероксиди, які можуть вважатися похідними перекису водню;
   6) високотоксичні - речовини 1-го класу небезпеки і токсичні - речовини 2-го класу небезпеки;
   7) речовини, що представляють небезпеку для довкілля.
   По видах можливих аварій і по впливу вражаючих чинників перераховані категорії небезпечних речовин об'єднуються в групи:
   - група 1 (вибух) - горючі (займисті) гази, горючі перегріті рідини, вибухові речовини, що ініціюють (первинні), бризантні (вторинні) і піротехнічні, речовини-окисники, речовини, що вступають в бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих і/або вибухонебезпечних або токсичних газів;
   - група 2 (пожежа) - горючі (займисті) гази, горючі рідини, горючі перегріті рідини, речовини-окисники, а також речовини, що вступають в бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих і/або вибухонебезпечних або токсичних газів;
   - група 3 (шкідливі для людей і довкілля) - високотоксичні і токсичні речовини, що представляють небезпеку для довкілля і водних організмів і/або що здійснюють довгостроковий негативний вплив на водне середовище, а також речовини, що вступають в бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих і/або вибухонебезпечних або токсичних газів.
   У окрему групу виведені індивідуальні небезпечні речовини з деякими нетиповими властивостями.
  

Порядок ідентифікації і обліку об'єктів підвищеної небезпеки

  
   Дія цього Порядку поширюється на усі суб'єкти господарської діяльності (потенційно небезпечні об'єкти (ПНО)), які використовують, виготовляють, переробляють, зберігають або транспортують небезпечні речовини, а також ті, що планують будівництво ПНО. Вимоги цього Порядку не поширюється на ПНО військового призначення; підприємства, віднесені до ПНО за ознакою радіаційної небезпеки; ПНО розвідки, здобичі і розробки корисних (включаючи морське дно) копалин; небезпечні речовини, які вивозяться за межі підприємства усіма видами транспорту, за винятком трубопровідного; гідротехнічних споруд.
  

Ідентифікація об'єктів підвищеної небезпеки

  
   Ідентифікація організовується суб'єктом господарської діяльності, в користуванні якого є ПНО. ПНО вважається об'єктом підвищеної небезпеки відповідного класу, якщо значення сумарної маси небезпечних речовин перевищує встановлений норматив порогової маси. Також до ПНО відносяться апарат або пов'язані одним технологічним циклом апарати, об'єднані за адміністративною (структурний підрозділ суб'єкта господарської діяльності) або територіальною ознакою. У разі, коли відстань між ПНО менше 500 м, вони вважаються за один ПНО; якщо дистанція між ними перевищує 0,5 км - це окремі об'єкти.
   Під час проведення ідентифікації для ПНО розраховується сумарна маса кожної небезпечної речовини, за яку береться:
   1) для сховищ (резервуарів) - сумарна маса при їх повному завантаженні відповідно до технічної документації;
   2) для технологічних установок - максимальна сумарна маса, яка може знаходитися в апаратах і трубопроводах відповідно до технологічного регламенту, умов процесу і правил експлуатації;
   3) для устаткування колонного типу - сумарна маса небезпечної речовини при максимальному рівні рідини на тарілках. Для апаратів, в яких застосовуються наповнювачі з пористим інертним середовищем, сумарна маса небезпечної речовини визначається з урахуванням максимального об'єму вільного простору;
   4) для трубопроводів за межами підприємства - сумарна маса небезпечної речовини в секції трубопроводу між двома замочними пристроями, а для внутрішньозаводських трубопроводів - сумарна маса небезпечної речовини в усьому трубопроводі;
   5) для сливо-наливних естакад - сумарна маса небезпечної речовини в залізничних або автомобільних цистернах.
   Процедура ідентифікації вважається закінченою, якщо сумарна маса хоч би однієї небезпечної речовини рівна або перевищує норматив порогової маси.
   Суб'єкт господарської діяльності складає повідомлення про результати ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки за формою ОПН-1 і посилає його в двотижневий термін відповідним територіальним уповноваженим органам.
   У "Повідомленні про результати ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки" вказується.
   1. Відомості про потенційно небезпечні об'єкти:
   - основний вид вироблюваних робіт, пов'язаних з небезпечними речовинами;
   - перелік основних технологічних процесів, пов'язаних з небезпечними речовинами;
   - умови прийняття і зберігання сировини;
   - умови зберігання і відвантаження продукції;
   - перелік основних структурних підрозділів;
   - розташування основних структурних підрозділів на майданчику (майданчиках);
   - розташування на місцевості і відстань до потенційно небезпечних об'єктів: населених пунктів, місць великого скупчення людей, промислових об'єктів, транспортних магістралей, природоохоронних об'єктів, життєво важливих цивільних об'єктів.
   2. Перелік ПНО з небезпечними речовинами, виділених для ідентифікації, у тому числі тих, які ідентифіковані як об'єкти підвищеної небезпеки.
   3. Маса небезпечних речовин, що знаходяться на потенційно небезпечних об'єктах.
   4. Перелік нормативно-правових актів, нормативних документів, довідкових і науково-технічних видань, які використовувалися під час проведення ідентифікації.
   5. Відомості про організацію, яка провела ідентифікацію (заповнюється у разі проведення ідентифікації іншим суб'єктом господарської діяльності).
   У разі зміни умов виробництва, номенклатури небезпечних речовин або їх кількості суб'єкт господарської діяльності, у власності або користуванні якого є об'єкти підвищеної небезпеки, проводить в 6-місячний термін їх повторну ідентифікацію.
   Результати ідентифікації і розрахунки, на підставі яких вона проводилася, зберігаються суб'єктом господарської діяльності протягом 25 років.
   Уповноважені органи ведуть облік об'єктів підвищеної небезпеки на підставі повідомлень про результати ідентифікації. Державна статистична звітність відносно об'єктів підвищеної небезпеки затверджується Держкомстатом. Державний реєстр об'єктів підвищеної небезпеки веде Держнаглядохоронпраці. Включення об'єкту підвищеної небезпеки до Державного реєстру об'єктів підвищеної небезпеки здійснюється протягом 30 робочих днів після представлення суб'єктом господарської діяльності "Повідомлення про результати ідентифікації" територіальному органу Держнаглядохоронпраці. Протягом 10 робочих днів після реєстрації Держнаглядохоронпраці видає суб'єктові господарської діяльності посвідчення про державну реєстрацію об'єкту (об'єктів) підвищеної небезпеки.
   Держнаглядохоронпраці публікує до 1 березня поточного року в загальнодержавних друкарських засобах масової інформації перелік об'єктів підвищеної небезпеки, включених в Державний реєстр об'єктів підвищеної небезпеки станом на 31 грудня попереднього року.
  

Порядок декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки

  
   Дія цього Порядку поширюється на всі суб'єкти господарської діяльності, у власності або користуванні яких є об'єкти підвищеної небезпеки, а також суб'єкти, що мають намір почати будівництво ПНО.
   Декларація безпеки складається на підставі дослідження суб'єктом господарської діяльності міри небезпеки і оцінки рівня ризику виникнення аварій, пов'язаних з експлуатацією цих об'єктів.
   Для вже діючих ПНО декларація безпеки складається як самостійний документ, а для тих, що будуються або ПНО, що реконструюються, - як складова частина відповідної проектної документації. За наявності на одному виробничому майданчику декількох об'єктів підвищеної небезпеки складається одна декларація безпеки.
   Декларація безпеки повинна включати:
   - результати усебічного дослідження міри небезпеки і оцінки рівня ризику;
   - оцінку готовності до експлуатації об'єкта підвищеної небезпеки відповідно до вимог безпеки промислових об'єктів;
   - перелік прийнятих з метою зниження рівня ризику рішень і здійснених з метою запобігання аваріям заходів;
   - відомості про заходи по локалізації і ліквідації можливих наслідків аварій.
   Для функціонуючого ПНО подається інформація про здійснювані і плановані заходи, а для ПНО, що будується (що реконструюється) - інформація про заходи, передбачені проектною документацією.
   Суб'єкт господарської діяльності, відповідно до законодавства України, проводить експертизу повноти дослідження міри небезпеки і оцінки рівня ризику, а також обґрунтованості і достатності прийнятих рішень по зменшенню рівня ризику, до готовності до дій з локалізації і ліквідації наслідків аварій. Фінансування проведення експертизи покладається на суб'єкт господарської діяльності.
   Декларація безпеки разом з позитивним висновком експертизи подається відповідним уповноваженим територіальним органам, які протягом 30 днів після її отримання оголошують в регіональних друкарських засобах масової інформації відомості про об'єкт підвищеної небезпеки, а саме:
   - найменування суб'єкта господарської діяльності, у власності або користуванні якого є об'єкт підвищеної небезпеки;
   - дані посадовця суб'єкта господарської діяльності, відповідального за інформування і взаємодію з громадськістю;
   - стислий опис виробничої діяльності об'єкту підвищеної небезпеки;
   - перелік і основні характеристики небезпечних речовин, з якими працює ПНО;
   - короткі відомості про можливі наслідки і рівень ризику, а також про зроблені заходи безпеки;
   - відомості про способи оповіщення і необхідні дії населення у разі виникнення аварії.
   Можливість ознайомитися з декларацією надається будь-якій фізичній або юридичній особі у відповідь на аргументований запит. Декларація безпеки переглядається суб'єктом господарської діяльності один раз в п'ять років, за винятком випадків коли:
   - змінюються умови діяльності ПНО;
   - змінюються нормативно-правові акти, що впливають на зміст відомостей в декларації безпеки;
   - будівництва в прилеглих районах нових підприємств (об'єктів), що чинять вплив на зміст відомостей, поданих в декларації безпеки;
   - обґрунтованої вимоги уповноваженого органу або громадськості.
   Оригінал декларації безпеки і висновки експертизи, а також копії документів, що підтверджують передачу документів уповноваженим органам, зберігаються у суб'єкта господарської діяльності протягом 25 років.
   Уповноважені органи ведуть облік декларацій безпеки об'єктів підвищеної небезпеки. Включення декларації безпеки в Державний реєстр об'єктів підвищеної небезпеки здійснюється протягом 30 робочих днів після її представлення суб'єктом господарської діяльності територіальному органу Держнаглядохоронпраці, який проводить їх реєстрацію. Держнаглядохоронпраці публікує до 1 березня поточного року в загальнодержавних друкарських засобах масової інформації перелік декларацій безпеки, зареєстрованих в Державному реєстрі об'єктів підвищеної небезпеки станом на 31 грудня попереднього року.
  

Проведення експертизи декларації безпеки

  
   Експертизу декларації безпеки можуть проводити суб'єкти господарської діяльності усіх форм власності, що займаються науковою і науково-технічною діяльністю у сфері безпеки промислових об'єктів. Експертну організацію суб'єкт господарської діяльності вибирає самостійно, при цьому експертизу не може проводити організація, яка розробляла декларацію безпеки. У висновках експертизи дається оцінка повноти дослідження міри небезпеки і оцінки рівня ризику, а також обґрунтованості і достатності заходів по зменшенню рівня ризику, а також локалізації і ліквідації аварій.
   Результати проведення експертизи повинні містити оцінку:
   - повноти і достовірності інформації, що міститься в декларації безпеки;
   - обґрунтованості результатів дослідження відносно міри небезпеки і оцінки рівня ризику;
   - обґрунтованості і достатності рішень, прийнятих на основі аналіза рівня ризику, для зниження його до прийнятної величини; готовності до дій з локалізації і ліквідації наслідків аварій.
   Суб'єкт господарської діяльності може оскаржити висновки експертизи декларації безпеки в установленому порядку. Організація, що проводить експертизу декларації безпеки, несе відповідальність згідно із законодавством за її повноту, достовірність і об'єктивність.
   У декларації безпеки об'єкту підвищеної небезпеки містяться.
   1. Загальні відомості про об'єкт підвищеної небезпеки:
   - результати ідентифікації з зазначенням найменування і сумарної маси небезпечних речовин;
   - зареєстровані види діяльності, пов'язані з експлуатацією об'єкту підвищеної небезпеки;
   - вид, номер, дата видачі ліцензій на зареєстровані види діяльності, пов'язаної з експлуатацією об'єкту підвищеної небезпеки;
   - вид, номер, дата видачі дозволів уповноважених органів виконавчої влади на початок роботи або види діяльності, пов'язаної з експлуатацією об'єкту підвищеної небезпеки;
   - основний вид виконуваних на об'єкті підвищеної небезпеки робіт;
   - структура об'єкту підвищеної небезпеки і перелік основних технологічних процесів і регламентів, пов'язаних з небезпечними речовинами;
   - умови прийняття і зберігання сировини;
   - умови зберігання і відвантаження продукції;
   - загальна чисельність персоналу і працівників;
   - розташування об'єкту підвищеної небезпеки на місцевості і відстань до населених пунктів, місць великого скупчення людей, транспортних магістралей, промислових об'єктів, природоохоронних об'єктів, цивільних об'єктів;
   - межі заборонних, охоронних і санітарно-захисних зон.
   Додаються:
   - нотаріально завірені копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарської діяльності, дозволів і ліцензій, а також договору страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарської діяльності за шкоду, яка може бути причинна аваріями на об'єкті (об'єктах) підвищеної небезпеки;
   - план промислового майданчика (генеральний план), його розміри і межі;
   - перелік підприємств, установ і організацій, які можуть опинитися в небезпечній зоні аварії на об'єкті підвищеної небезпеки з вказівкою відстані до них і максимально можливої чисельності персоналу;
   - перелік населених пунктів або житлових масивів великих міст, які можуть опинитися в небезпечній зоні при аварії з вказівкою відстані до них і максимально можливої чисельності населення.
   2. Заходи по забезпеченню безпеки об'єкту (об'єктів) підвищеної небезпеки і локалізації і ліквідації наслідків аварій:
   - відповідність умов експлуатації об'єкту (об'єктів) підвищеної небезпеки вимогам норм і правил;
   - відомості про систему професійної і протиаварійної підготовки персоналу;
   - організаційно-технічні заходи, спрямовані на забезпечення безпеки експлуатації об'єкту (об'єктів) підвищеної небезпеки;
   - відомості: про систему виробничого контролю за дотриманням вимог безпеки і охорони праці; проведенні експертизи (аудиту) безпеки об'єкту підвищеної небезпеки; аналізі причин аварійних ситуацій і аварій;
   - заходи по локалізації і ліквідації наслідків аварій на об'єкті підвищеної небезпеки, у тому числі перелік затверджених планів локалізації і ліквідації аварійних ситуацій і аварій, відомості про фінансові і матеріальні ресурси;
   - відомості про склад і дислокацію аварійних служб, підрозділів державної пожежної охорони, аварійно-рятувальних і інших формувань;
   - відомості про систему оповіщення у разі виникнення аварії на об'єкті підвищеної небезпеки з приведенням схеми оповіщення і вказівкою дій персоналу і населення у разі аварії.
   Додаються:
   - перелік прийнятих, з метою зниження рівня ризику, рішень і здійснених, з метою запобігання аваріям, заходів;
   - нотаріально завірені копії планів локалізації і ліквідації аварійних ситуацій і аварій;
   - відомості про посаду, прізвище, ім'я, по батькові, номер телефону (факс) посадовця суб'єкта господарської діяльності, відповідального за інформування і взаємодію з громадськістю.
   3. Результати аналізу міри небезпеки і оцінки рівня ризику:
   - умови виникнення і розвитку вірогідних аварій, перелік чинників і головних причин, сприяючих виникненню і розвитку аварій;
   - найменування і сумарна маса небезпечних речовин;
   - розміри вірогідних зон дії вражаючих чинників;
   - короткий опис сценаріїв вірогідних аварій з урахуванням умов їх виникнення і розвитку;
   - перелік моделей і методів розрахунку, що застосовуються для дослідження міри небезпеки і оцінки рівня ризику;
   - дані про міру небезпеки і рівня ризику, а також об вірогідністі спричинення шкоди населенню і довкіллю, очікувані збитки.
   4. Дані про розробника декларації
   5. Розрахунково-пояснювальна частина.
   1) Обґрунтування фізико-математичних моделей і методів розрахунку:
   - опис методів і моделей, обраних розробником для дослідження міри небезпеки і оцінки рівня ризику;
   - обґрунтування обраних фізико-математичних моделей, методів розрахунку і оцінок міри небезпеки і рівня ризику;
   - посилання на видання, де розміщений опис моделей і методів розрахунку;
   - природно-кліматичні умови, сейсмічні, ґрунти, топографічні характеристики місцевості і інші дані, які можуть характеризувати можливі зовнішні впливи природного характеру.
   2) Характеристика небезпечних речовин (приводяться відомості про кожну небезпечну речовину):
   - найменування речовини;
   - формула (структурна або емпірична), склад;
   - фізико-хімічні властивості (молекулярна вага, температура кипіння, щільність, агрегатний стан, колір, запах, поріг сприйняття і інші характерні ознаки);
   - вибохо - і пожежонебезпечність, токсичність;
   - реакційна здатність, корозійна активність;
   - вплив на людей і довкілля;
   - попереджувальні заходи і засоби захисту;
   - методи перекладу речовини в нешкідливий стан;
   - перша допомога потерпілим.
   3) Зведення про технологію:
   - принципова технологічна схема з вказівкою основного технологічного устаткування і коротким описом технологічних процесів (регламентів) для усіх структурних підрозділів і технологічних стадій об'єкту (об'єктів) підвищеної небезпеки;
   - опис систем автоматичної регуляції, блокування, сигналізації, протиаварійного і протипожежного захисту, інших засобів безпеки;
   - перелік видів і план розміщення основного технологічного устаткування, в якому є небезпечні речовини;
   - розподіл небезпечних речовин в устаткуванні;
   - характеристика пунктів управління, а також розміщення персоналу об'єкту (об'єктів), адміністративних і структурних підрозділів з вказівкою середньої чисельності і чисельності найбільшої робочої зміни.
   4) Аналіз рівня ризику виникнення аварій:
   - перелік аварій і аварійних ситуацій, що виникали на об'єкті (тільки для об'єктів, які експлуатуються і/або реконструюються);
   - перелік аварій, які виникали на інших аналогічних об'єктах, або аварій, пов'язаних з наявними на об'єкті (об'єктах) небезпечними речовинами;
   - аналіз головних причин і чинників виникнення аварій;
   - визначення вірогідних причин і чинників, що призводять до виникнення аварій;
   - визначення типових сценаріїв вірогідних аварій;
   - оцінка кількості небезпечних речовин, що беруть участь в аварії;
   - розрахунок вірогідних зон дії вражаючих чинників;
   - визначення об'єктів "турботи" суспільства, що потрапляють в зону дії вражаючих чинників або ризика негативних наслідків їх впливу;
   - оцінка можливих негативних наслідків для певних об'єктів "турботи" суспільства (кількість потерпілих, міра руйнувань, матеріальні втрати, збитки і тому подібне).
   Об'єктами "турботи" суспільства вважаються:
   - люди (персонал підприємств і населення сіл, селищ, міст);
   - матеріальні цінності усіх форм власності;
   - об'єкти комунального господарства і забезпечення життєдіяльності;
   - культурні цінності;
   - природоохоронні об'єкти (парки, заповідники, популяції рідкісних тварин і тому подібне);
   - флора і фауна;
   - атмосфера;
   - водне середовище (річки, водоймища, морська акваторія і тому подібне);
   - земля, включаючи ґрунтові води.
   5) Ситуаційний план (графічне зображення в масштабі максимальних зон можливого ураження для найбільш вірогідних сценаріїв аварії):
   - виробничий майданчик (територія) і межі санітарно-захисної зони об'єкту (об'єктів) підвищеної небезпеки;
   - міста, населені пункти і житлові масиви;
   - місця великого скупчення людей;
   - транспортні магістралі;
   - природні і природоохоронні об'єкти;
   - промислові підприємства (об'єкти);
   - інші життєво важливі об'єкти;
   - зони дії вражаючих чинників вірогідних аварій.
   6) Список використаних джерел:
   - перелік нормативно-правових актів, нормативних документів, науково-технічних і довідкових видань, які використовувалися для складання декларації безпеки об'єкту (об'єктів) підвищеної небезпеки.
   6. Висновок (узагальнена оцінка міри небезпеки і рівня ризику виникнення аварій на об'єкті (об'єктах) підвищеної небезпеки).
  
        -- Інженерний захист населення і територій
  
   3.3.1. Інженерний захист населення
  
   Одним з основних способів захисту населення при надзвичайних ситуаціях, а також у разі виникнення небезпек під час військових дій являється його укриття в захисних спорудах цивільного захисту. Для забезпечення укриття населення завчасно створюється необхідний фонд захисних споруд цивільного захисту. Створення фонду захисних споруд забезпечується шляхом:
   а) комплексного освоєння підземного простору міст і інших населених пунктів для взаємоузгодженого розміщення в нім споруд і приміщень соціально-побутового, виробничого і господарського призначення з урахуванням необхідності пристосування і використання частини приміщень для захисту населення;
   б) пристосування підвальних і інших поглиблених приміщень, приміщень цокольних і наземних поверхів існуючих будівель та тих, що будуються;
   в) будівництва поглиблених сховищ і протирадіаційних укриттів, окремо розташованих від об'єктів виробничого призначення;
   г) масового будівництва в особливий період швидкопобудованих і простих сховищ і укриттів;
   д) обстеження, узяття на облік і пристосування тих підземних гірських і інших виробок і природних порожнин, що відповідають вимогам захисту людей.
   До захисних споруд цивільного захисту відносяться:
   - сховища;
   - протирадіаційні укриття;
   - прості укриття.
   Укриттю в сховищах підлягають:
   - працівники найбільшої робочої зміни об'єктів, розміщених за межами зон можливих сильних руйнувань, і віднесених до категорії особливої важливості;
   - працівники найбільшої робочої зміни підприємств, що продовжують свою діяльність у військовий час, а також робочої зміни чергового і лінійного персоналу підприємств, що забезпечують життєдіяльність міст і об'єктів;
   - персонал атомних електростанцій і працівники підприємств, які забезпечують функціонування цих станцій;
   - нетранспортабельні хворі, а також медичний і обслуговуючий персонал лікувальних закладів, що не підлягають евакуації або, які не можуть бути евакуйовані в безпечні місця, у разі виникнення надзвичайних ситуацій і/або під час військових дій.
   Захист іншого працюючого і непрацюючого населення, що проживає в містах, яке не підлягає евакуації, або яке не може бути евакуйоване в безпечні місця здійснюється у фонді захисних споруд.
   Утримання захисних споруд цивільного захисту здійснюється центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, на балансі яких вони знаходяться. Захисні споруди цивільного захисту можуть використовуватися в мирний час для господарських, культурних і побутових потреб. Приватизація (відчуження) захисних споруджень цивільного захисту, відповідно до законодавства, забороняється.
  

Класифікація захисних споруд

  
   Існує ряд напрямів, по яких класифікуються захисні споруди.
   По місткості: малій місткості (150-600 чол.); середній місткості (600-2000 чол); великій місткості (2000 - 5000 чол.). Сховища місткістю менше 150 чол. будують в тих випадках, коли це обґрунтовується конкретними місцевими умовами, а також економічною доцільністю. При збільшенні місткості від 1000 і більше чоловік помітно знижуються вартість будівництва сховищ у підрахунку на одного переховуваного.
   За призначенням:
   - загального призначення - для захисту населення в містах і сільських населених пунктах;
   - спеціального призначення - для розміщення органів управління, систем оповіщення і зв'язку; для розміщення лікувальних установ, призначених для нетранспортабельних хворих.
   По місцерозташуванню:
   - вбудовані, розташовані в підвалах і перших поверхах будівель і споруд. Такі захисні споруди набули великого поширення, оскільки їх будівництво економічно доцільніше;
   - що окремо стоять, будуються поза будівлями і спорудами (заглиблені або напівзаглиблені). Цей тип укриттів повинен будуватися тільки при неможливості будівництва вбудованих і розташовуватися поза будівлями на безпечній території;
   - в підземних спорудженнях міського будівництва (метрополітени, пішохідні і транспортні тунелі, заглиблені гаражі, колектори);
   - обладнані в гірських виробках (вугільних, рудних, соляних, вапняних, гіпсових) і природних порожнинах;
   - що зводяться для особливих умов: в зоні можливих затоплень; у зоні розміщення атомних енергетичних об'єктів і ХНО; а також на підприємствах з вибухопожежною технологією.
   По термінах будівництва:
   - побудовані завчасно - будуються в мирний час, із застосуванням довговічних матеріалів, що не згорають;
   - швидкопобудовані (із спрощеним устаткуванням, на вільних майданчиках) - споруджуються за 24 години після оповіщення про загрозу виникнення НС із застосуванням місцевих будівельних матеріалів.
   По захисних особливостях. При цій класифікації споруд використовуються два технічні критерії:
   1) величина навантаження, яке можуть витримати захисні конструкції, і перекриття сховища при дії надмірного тиску вибухової (ударної) хвилі:
   - спеціалізовані сховища для розміщення відповідальних пунктів управління і великих вузлів зв'язки, які будуються за особливою вказівкою і витримують надмірний тиск 500 кПа;
   - сховища 1-го і 2-го класу будують для захисту в межах забудови міста, причому сховища 1-го класу витримують надмірний тиск 300 кПА, а другого - до 2 кПА;
   - сховища 3-го класу будують в зоні можливих слабких руйнувань і витримують надмірний тиск до 1 кПА;
   Швидкопобудовані сховища будують тільки для 2-го і 3-го класу місткістю до 150 чоловік.
   2) коефіцієнт послаблення радіації, що показує, в скільки разів захисна споруда послабляє дію радіації, а отже, і дозу опромінення людей.
   По використанню в мирний час сховища діляться на: виробничі приміщення; складські приміщення; культурнодозвільні; приміщення ремонтних бригад і чергового персоналу; допоміжні приміщення лікувальних установ; приміщення побутового обслуговування і торгівлі; спортивні приміщення; гаражі; стоянки; санітарнопобутові приміщення (гардеробні, умивальні); технологічні, транспортні і пішохідні тунелі; колектори.
   Окрім того сховища можуть класифікуватися по ряду інших ознак: матеріалу конструкцій; забезпеченню електроенергією; забезпеченню фільтровентиляційним устаткуванням (ФВУ).
   За матеріалом конструкцій сховища можуть бути: з лісоматеріалів; комплексні; з кам'яними (блоковими) стінами; тканинні і тканекаркасні; металеві і залізобетонні (збірно-монолітні, монолітні і збірні).
   По забезпеченню електроенергією споруди діляться на: забезпечувані від міської мережі або мережі підприємства і забезпечувані комплексно - від мережі міста і захищеного джерела (дизель-електричній станції).
   По забезпеченню фільтровентиляційним устаткуванням (ФВУ) сховища діляться на: сховища з ФВУ промислового виготовлення (на два і три режими вентиляції) і сховища зі спрощеним ФВУ у поєднанні з промисловим устаткуванням (на один, два і три режими вентиляції).
  

Загальні вимоги до захисних споруд

  
   Захисна споруда повинна завжди знаходитися в готовності до прийому людей, що припускає виконання комплексу вимог, яким повинні відповідати сучасні сховища і укриття. Основними з них є:
   - забезпечення безперервного перебування в них людей не менше 2 діб;
   - розташування укриттів на незатоплюваних ділянках і на відстані від мереж водостоку і каналізації;
   - не дозволяється прокладення транзитних інженерних комунікацій через сховища;
   - трубопроводи каналізації і водопостачання повинні обладнатися вимикаючими пристроями;
   - входи і виходи повинні мати ту ж міру захищеності, що і основні приміщення; на випадок завалу передбачається аварійний вихід;
   - надійна герметизація приміщень і наявність систем повітрязабезпечення;
   - оснащення сховищ і укриттів санітарно-технічним і іншим устаткуванням, контрольно-вимірювальними приладами;
   - справність систем життєзабезпечення і внутрішнього устаткування;
   - наявність потрібного інвентарю і документації по експлуатації;
   - забезпеченість запасами води і продуктами харчування;
   - підготовленість обслуговуючого персоналу;
   - належний санітарний стан приміщень.
   Крім того, захисні споруди повинні розташовуватися на відстані не більше 15 хв. пішого ходу від місць роботи або проживання переховуваємих. Усі сховища позначаються спеціальними знаками розміром 0,5 х 0,6 м і мають бути розташовані на видному місці біля входу і на зовнішніх дверях. Маршрути руху до сховища позначаються покажчиками. Знаки і покажчики забарвлюються в білий колір, написи робляться чорною фарбою. На знаку вказується номер сховища, кому належить, у кого ключі (посада, місце роботи, телефон).
  

Сховища

  
   Сховище - це захисна герметична інженерна споруда, що забезпечує надійне укриття в нім людей від усіх вражаючих чинників зброї масового знищення, звичайних засобів нападу (без урахування прямого попадання), а також радіоактивних продуктів при руйнуванні радіаційно-небезпечних об'єктів, високих температур і продуктів горіння при пожежах, хімічно небезпечних і вибухонебезпечних речовин, обвалів і уламків будов і споруд, що руйнуються, і так далі.
   Найбільш поширені вбудовані сховища. Під них зазвичай використовують підвальні або напівпідвальні поверхи виробничих, громадських і житлових будівель. Можливо, також будівництво сховищ у вигляді споруд, що стоять окремо. Такі сховища повністю або частково заглиблені і обсипані згори і з боків ґрунтом. Сховища повинні розташовуватися в місцях найбільшого зосередження людей, для укриття яких вони призначені.
  
  

Приміщення

   Приміщення сховищ розділяються на основні і додаткові. До основних приміщень відносяться: приміщення для переховуваємих; пункти управління; медичні кімнати і тамбур-шлюзи. До додаткових відносяться: фільтровентиляційні камери (ФВК), санітарні вузли, захищені дизельні електростанції (ДЕС), захищені входи і виходи, приміщення для зберігання води і продуктів харчування та ін.
   Приміщення для переховуваємих розбивається на відсіки місткістю по 50-75 чоловік. На одну людину передбачається не менше 0,5 м2 площі підлоги і 1,5 м3 внутрішнього об'єму. У приміщенні (відсіках) обладнуються двох або триярусні нари-лавки для сидіння розміром 0,45в0,45 м і полиці для лежання - 0,55в1,8 м (кількість місць для лежання складає 20% від загальної місткості сховища). Відстань до стелі верхнього ярусу не менша - 0,75 м Висота приміщень при 2-х ярусному розміщенні має бути не більша 2,15 - 2,5 м, а при 3-х ярусному - 2,5-3,5 м
  
   Пункт управління. Передбачається на об'єктах економіки з найбільшою робочою зміною (НРЗ) не менше 600 чоловік. Він обладнується в одному зі сховищ. Якщо НРЗ менше, то в приміщенні для переховуваємих встановлюється телефон для зв'язку з місцевим штабом ГЗ. Кількість працівників ПУ не перевищує 10 чол., при цьому на кожного передбачається - 2 м2.
   Медичний пункт. У сховищах місткістю 800 - 1200 чол. передбачається кімната - 9 м2 і додатково - 1 м2 на кожних 100 чол. У разі відсутності медичної кімнати, на кожних 500 чол. обладнується санітарний пост - 2 м2.
   Входи. У сховищі влаштовують два входи, розташованих в протилежних сторонах. Вхід закривається міцними захисногерметичними дверима, за якими розташований тамбур-шлюз, площею 8 - 10 м2. Сховища місткістю більше 600 чол. мають двокамерний тамбур-шлюз. У вбудованих сховищах додатково обладнується аварійний вихід, що є підземною галереєю (0,5в1,3 м), що виходить на територію вільну від завалів (розташовану на відстані від навколишніх будівель, рівному половині висоти найближчої будівлі плюс 3 м). Аварійний вихід закривається захисногерметичними віконницями, дверима або іншими пристроями, що відкриваються, для відсікання ударної хвилі.
   Для комори продуктів харчування виділяють площу - 5 м2 (до 150 чол), плюс 3 м2 на кожні додаткові 150 чол. На 600 чол. передбачається окреме приміщення.
  

Системи життєзабезпечення

  
   Системи життєзабезпечення сховищ повинні забезпечувати безперервне перебування в них розрахункової кількості переховуваємих протягом двох діб (за винятком сховищ, що розміщуються в зонах можливих сильних руйнувань навколо атомних станцій).
   Система повітряпостачання. В атмосфері сховища повинні витримуватися необхідні санітарно-гігієнічні умови, основними показниками яких є : зміст вуглекислого газу - не більше 1 %; температура - не вище 23 0С (гранично допустимо 31 0С); вологість повітря - не більше 70 % (гранично допустимо 80 %). Для цього сховища герметизують і оснащують фільтровентиляційним устаткуванням, яке очищає зовнішнє повітря (від радіоактивних, хімічно небезпечних речовин і бактерійних засобів), розподіляє його по відсіках і створює в приміщеннях надмірний тиск (підпір), що перешкоджає проникненню зараженого повітря через різні тріщини і нещільність.
   Повітрязабезпечення передбачає два режими: чистої вентиляції (1-й режим) - зовнішнє повітря очищається від пилу і фільтровентиляції (2-й режим) - повітря що очищається від радіоактивного пилу, отруйних речовин і бактерійних засобів пропускається через фільтри-поглиначі. У сховищах, що розміщуються в районах АЕС, хімічно небезпечних об'єктів, в пожежонебезпечних місцях або зонах можливого затоплення передбачається третій режим - повній ізоляції приміщень з регенерацією повітря в них.
   По режимі чистої вентиляції зовнішнє повітря (залежно від температури) подається у кількості 7 - 20 м3/годину, а по режиму фільтровентиляції - від 2 до 8 м3/годину на людину. Для ліквідації теплозалишків в приміщенні - встановлюється кондиціонування.
   У фільтровентиляційній камері розміщується фільтровентиляційний агрегат (це звичайно - ВФА 49, ФВК 1 або ФВК 2), що складається з фільтрів-поглиначів типу ФП-100, ФП-100у, ФП-300 та ін., протипилових фільтрів різної конструкції. Для поглинання вуглекислого газу використовується регенеративний патрон РП-100. Брак кисню при застосуванні РП-100 поповнюється киснем, що зберігається в кисневих балонах.
   До складу системи також входять: козирки, повітрозабірні і протипожежні пристрої, вентилятори, гермоклапани, пристрої кондиціонування повітря і регулююча апаратура.
   Система водопостачання і каналізації. Система водопостачання забезпечує переховуваємих водою для питва і гігієнічних потреб від зовнішніх водопровідних мереж. Норма споживання при діючій мережі складає 2 літри в годину на людину, але не більше 25 літрів в добу. На випадок виходу водопроводу з ладу або при його відсутності передбачається аварійний запас або самостійне джерело отримання води (артезіанська свердловина). У аварійному запасі - тільки питна вода (з розрахунку 3 л в добу на людину).
   Каналізація самостічна, або з перекачуванням в загальну систему. Санітарні вузли будуються окремо для чоловіків і жінок з нормами: 1 чаша на 75 жінок (150 чоловіків), умивальника на 200 чоловік. На випадок руйнування каналізаційних мереж - використовують місткості для нечистот, що щільно закриваються. Санвузол розміщують в приміщенні, ізольованому перегородками від відсіків сховища, і обов'язково влаштовують витяжку.
   Система опалювання в сховищі ув'язується з теплоцентраллю. Як опалювальні прилади використовують радіатори або гладкі труби, прокладені уздовж стін. Для регулювання температури і відключення опалювання встановлюється замикаюча арматура. Опалювання проектується з розрахунку температури повітря в сховищі (у холодну пору року) що дорівнює 10 0С, якщо це не суперечить особливим умовам експлуатації приміщень.
   Для опалювання сховища також можуть бути використані печі і інші теплові прилади.
   Електропостачання сховища повинне здійснюватися від зовнішньої мережі міста (об'єкту). Для аварійного забезпечення великих захисних споруд передбачаються ДЕС (дизельні електростанції), які повинні розміщуватися в окремих приміщеннях і відділятися від основних приміщень негорючою стінкою. У спорудах без автономної електростанції передбачають акумулятори, різні ліхтарі, гасові лампи, свічки. Використання свічок і гасових ламп допускається короткочасно і тільки за умови хорошої вентиляції.
   Зв'язок. Сховище повинно мати телефонний зв'язок (при нагоді організовується радіозв'язок) з пунктом управління підприємства і радіотрансляційна точка (гучномовець), підключений до міської або місцевої об'єктової радіотрансляційної мережі.
   Запаси продовольства. В укриттях передбачається на дві доби. Виходячи з норми на одну людину: сухарі - 300 г; консерви - 170 г (м'ясні), або 200 г (м'ясорослинні), або 250 г (рибні); цукор - 50 г.
  

Інші вимоги

  
   Труби інженерних систем забарвлюються в різні кольори: білий -повітрязаборні труби режиму чистої вентиляції; жовтий - повітрязаборні труби режиму фільтровентиляції; червоний - труби режиму вентиляції при пожежах; чорний - труби електропроводки; зелений - водопровідні труби; коричневий - труби системи опалювання.
   На повітрязабірних трубах, на трубах водопроводу і опалювання в місцях їх введення стрілками вказують напрям руху повітря або води.
   Сховище оснащується дозиметричними приладами, приладами хімічної розвідки і різним протипожежним, захисним одягом санітарним і іншим майном.
   У сховищі мають бути документи, що визначають характеристику і правила його змісту, паспорт, план, правила змісту і табель оснащення сховища, схема зовнішніх і внутрішніх мереж з вказівкою вимикаючих пристроїв, журнал перевірки стану сховища та ін.
  

Протирадіаційні укриття (ПРУ)

  
   Протирадіаційне укриття - це споруда, що забезпечує захист людей від іонізуючого і світлового випромінювань, проникаючій радіації (у тому числі і від нейтронного потоку) і частково від ударної хвилі, а також від безпосереднього попадання на шкіру і одяг радіоактивних, отруйних речовин і бактерійних засобів. До них відносяться спеціально побудовані (завчасні) споруди і пристосовані під ПРУ підвали будинків, господарські споруди і так далі.
   ПРУ, розташовані в зоні можливих середніх руйнувань повинні протистояти надмірному тиску до 20 кПа. Щоб витримати цю вимогу ПРУ влаштовують в підвальних поверхах будівель і споруд, при цьому коефіцієнт захисту від проникаючої радіації може досягати 200 - 300 і більше. Коли прогнозована НС не пов'язана з можливими руйнуваннями, то під ПРУ можуть використовуватися нижні поверхи кам'яних будівель з товстими стінами і віконними отворами, що герметично закриваються. В цьому випадку коефіцієнт послаблення радіації складає близько 5 - 7.
   У будь-якому випадку ПРУ необхідно розташовувати поблизу місць проживання (роботи) переховуваємих.
   ПРУ що стоїть окремо, як правило, є заглибленою спорудою. Завчасно побудовані протирадіаційні укриття по місткості не обмежуються, але норми розрахунку площі на переховуваємого такі ж, як в сховищах. Внутрішня висота укриття не менше 2 м. В основних приміщеннях ПРУ обладнаються двох- або триярусні лавки для сидіння і полиці для лежання. В укритті має бути не менше двох входів розміром 80х180 см, розташованих в протилежних кінцях укриття під прямим кутом до основного приміщення ПРУ.
   Внутрішнє устаткування протирадіаційного укриття аналогічно устаткуванню приміщень сховищ, призначених для розміщення людей.
   Система вентиляції. Вентиляція в ПРУ передбачається як природна (через повітрозабірні витяжні шахти), так і примусова з механічним спонуканням (вентилятори з простими фільтрами від пилу). Приплив повітря повинен перевищувати витяг на 20%. Норма подачі повітря така ж, як в сховищах. Отвори для подачі припливного повітря розташовуються в нижній зоні приміщень, витяжні - у верхній зоні. Повітрозабірний отвір вентиляційного каналу має бути розташований не нижче 3 м від поверхні землі, і мати козирок для захисту від радіоактивного пилу.
   Вентиляція забезпечує захист органів дихання тільки від радіоактивного ґрунтового пилу, дуже слабо від аерозолів і абсолютно не захищають від ХНР. Тому в умовах зараження атмосфери хімічними шкідливостями в ПРУ застосовується режим повної ізоляції, а переховуваємиє при цьому користуються засобами захисту органів дихання.
   Водопостачання - від водопровідної мережі. Якщо водопровід відсутній, встановлюють бачки для питної води з розрахунку 2 л в добу на людину. В укриттях, розташованих в будівлях з каналізацією, встановлюють нормальні туалети з відведенням стічних вод в зовнішню мережу, якщо такої можливості немає, то санвузол є вигрібною ямою або використовують тару, що щільно закривається. У санвузлі обов'язково влаштовують вентиляцію.
   Опалювання протирадіаційних укриттів встановлюється від загальної опалювальної системи або пічної.
   Освітлення - від електричної мережі, а аварійне - від акумуляторних батарей, різного типу ліхтариків, велогенераторів і інших джерел.
   Зв'язок. У протирадіаційному укритті доцільно мати телефон, а також радіоточку, підключену до міської або місцевої радіотрансляційної мережі.
  

Пристосування під ПРУ приміщень господарського призначення

  
   У районах малоповерхової міської забудови або в сільській місцевості під ПРУ можна пристосувати різні заглиблені господарські будівлі - підвали, овочесховища, льохи.
   У поглибленому приміщенні посилюють його перекриття, на яке насипають шар ґрунту заввишки 60 - 70 см; встановлюють витяжний короб; біля вхідних дверей навішують завісу з щільного матеріалу. Для захисту від проникаючої радіації на відстані 1,5 м навпроти входу будують стінку з цеглини завтовшки 40-50 см шириною удвічі більше ширина дверей і заввишки в двері. ПРУ забезпечено спеціальною тарою для відходів.
   Як протирадіаційне укриття можна використовувати перебудовані приміщення кам'яних малоповерхових будинків. Для облаштування ПРУ спеціальними рамами зміцнюють перекриття; віконні отвори закладають цеглиною; на горищне перекриття утеплюють теплоізолятором і згори укладають 30 - 40 см шар ґрунтової підсипки; спеціальними валиками ущільнюють притвор вхідних дверей; зовнішні стіни обваловують ґрунтом; встановлюють припливний і витяжний короби; отвори навколо короба заповнюють цеглиною.
   Герметизація приміщень досягається закладенням тріщин, щілин і інших отворів в стінах і стелі, в місцях примикання віконних і дверних отворів, введення опалювальних і водопровідних труб, підгонкою дверей і оббивкою їх повстю.
   Витяжний вентиляційний короб встановлюється на 1,5 - 2 м вище припливного для створення тяги. Згори короби обладнаються козирками, а на входах в приміщення заслінки, що щільно приганяють. У припливному коробі встановлюється протипиловий фільтр у вигляді рамки з натягнутою на неї марлею, а на виході нижче заслінки робиться кишеня для осадження пилу, що проник через фільтр. У оселях замість витяжного короба можна використовувати димарі або наявні вентиляційні канали.
  

Пристосування шахт і гірських виробок під ПРУ

  
   У районах гірничодобувної і вугільної промисловості для укриття населення, після відповідного дообладнання, можуть використовуватися шахти, копальні чорної і кольорової металургії, виробки по здобичі будівельних матеріалів і інші підземні виробки і споруди.
  

Прості укриття

  
   Прості укриття зменшують радіуси ураження ударною хвилею, послабляють дію радіоактивних випромінювань і ураження світловим випромінюванням. Вони будуються на маршрутах евакуації і тимчасово в заміській зоні, коли існуючих укриттів не вистачає. Такі захисні споруди виконуються у вигляді щілин, траншей, землянок. Щілина є простою по конструкції масовою захисною спорудою, будівництво якої нескладне і може бути виконано населенням за короткий строк, використовуючи при цьому підручні місцеві матеріали. Місце для будівництва щілин вибирають на такій відстані від будівель, яка перевищує їх висоту. Їх споруджують на ділянках, не затоплюваних талими і дощовими водами.
   Щілини бувають відкриті і перекриті. Спочатку влаштовують відкриту щілину. Вона є зигзагоподібною траншеєю у вигляді декількох прямолінійних ділянок завдовжки не більше 15 м Глибина її 1,8 - 2 м, ширина по верху - 1,1 - 1,2 м, по дну - до 0,8 м Довжина щілини визначається з розрахунку 0,5 - 0,6 м на одну людину і звичайна місткість щілини 10 - 15, найбільша - 50 чоловік. Наприклад, щілина для 10 чоловік повинна мати довжину 8 - 10 м, в ній рекомендується обладнати 7 місць для сидіння і 3 - для лежання.
   Для створення перекритої щілини над виритою простою щілиною укладають покриття. У щілинах місткістю до 20 чоловік роблять один вхід, а більше 20 человек - два входи на протилежних кінцях під прямим кутом до щілини і обладнають герметичними дверима і тамбуром. Для вентиляції встановлюють витяжний короб. Відкрита щілина зменшує дозу радіоактивного опромінення в 2 - 3 рази, перекрита в 40 - 50 разів. Від ХНР і бактерійних засобів щілина не захищає, тому люди, що знаходяться навіть в перекритих щілинах, мають бути в засобах індивідуального захисту органів дихання, а у відкритих щілинах - і в засобах захисту шкірних покривів.
  

Швидкопобудовані укриття

  
   При недостатній місткості вже наявних захисних споруд створюються швидкопобудовані укриття (ШПУ) невеликої місткості - від 3 до 200 чоловік. Такі будівлі повинні складатися з приміщень для переховуваємих, місць для розташування фільтровентиляційного устаткування, санітарного вузла, мати в розпорядженні аварійний запас води. Внутрішнє устаткування ШПУ включає - систему повітропостачання : піщані, шлакові фільтри і матер'яні фільтри; повітрозабірні і витяжні отвори (короби); прилади освітлення; нари і лави. У ШПУ малої місткості санітарний вузол і місткості для відходів розміщуються в тамбурі, а баки з водою - в приміщенні для переховуваємих. Вентиляція ШПУ виконує роботу по двох режимах. Будівництво ШПУ здійснюють з промислових (збірні залізобетонні елементи, цеглина) або місцевих (дерево, камінь, хмиз) будівельних матеріалів. Взимку можна використовувати грунт, що промерз, лід або сніг. На зведення ШПУ витрачається декілька діб.
  

Пристосування приміщень під захисні споруди

  
   У сучасних містах є велика кількість підземних споруджень різного призначення, які можна використовувати як укриття. Під протирадіаційні укриття в першу чергу пристосовуються льохи і підвали житлових будинків і будов різного призначення, овочесховища. Крім того, як захисні споруди можуть пристосовуватися: метрополітени, пішохідні і транспортні тунелі, природні печери, гірські виробки. Такого роду укриття необхідно дообладнувати захисними пристроями, фільтровентиляційними системами, засобами оповіщення і зв'язку. У мирний час в укриттях можуть розміщуватися гардероби, склади, приміщення побутового обслуговування населення, спортивні зали і так далі. При загрозі виникнення надзвичайній ситуації, вони мають бути приведені в стан готовності не пізніше чим через добу.
  

Основні правила перебування в захисних спорудах

  
   Заповнення захисної споруди людьми повинне проводитися організовано і швидко. Заборонено приносити легкозаймисті або сильно пахнучі речовини, громіздкі речі, а також приводити тварин. Після заповнення сховища або укриття закривають усі входи. Для переховуваємих з дітьми відводять окремий відсік або спеціальне місце.
   У сховищі заборонено: палити, шуміти, запалювати без дозволу гасові лампи, свічки, ходити по приміщеннях без необхідності.
   Переховуваємие зобов'язані: утримувати в готовності протигази, респіратори, протипильови тканинні маски, захисні дитячі камери, медичні засоби; виконувати усі вимоги коменданта і обслуговуючого персоналу.
   Виведення людей зі сховища відбувається за вказівкою коменданта і під керівництвом особового складу служби сховища після відповідного сигналу або у разі аварійного стану споруди, загрозливої життю людей.
  
   3.3.2. Інженерний захист територій
  
   З метою створення умов безпечного проживання населення на території з підвищеним техногенним навантаженням і ризиком виникнення надзвичайних ситуацій розробляються і проводяться наступні заходи:
   - проведення районування територій по наявності об'єктів і виробництв підвищеної небезпеки, а також загрози виникнення небезпечних природних явищ і процесів;
   - віднесення адміністративно-територіальних одиниць і об'єктів національної економіки до відповідних категорій ГЗ, а міст - до груп цивільного захисту;
   - розробка і включення вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту у відповідні види містобудівної і проектної документації і реалізація їх під час будівництва і експлуатації;
   - облік вірогідних проявів стихійних природних явищ і процесів; техногенних аварій і катастроф під час розробки генеральних планів забудови населених пунктів і ведення містобудування в умовах підвищеного ризику виникнення надзвичайних ситуацій;
   - раціональне розміщення об'єктів підвищеної небезпеки з урахуванням вірогідних наслідків аварій;
   - розробка і проведення заходів по безаварійному функціонуванню об'єктів підвищеної небезпеки;
   - створення споруд, будівель, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки і надійності;
   - створення комплексних схем захисту населених пунктів і об'єктів у разі прояву небезпечних і стихійних природних явищ і процесів, шляхом організації будівництва протизсувних, протипаводкових, протиселевих, протилавинних, протиерозійних і інших інженерних споруд спеціального призначення;
   - проведення державної експертизи реалізації інженерно-технічних заходів по захисту населення під час розробки генеральних планів забудови населених пунктів (у складі містобудівної документації), проектування, будівництва (реконструкції) об'єктів підвищеної небезпеки і інших об'єктів господарювання;
   - періодичні обстеження будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій, розробка і реалізація заходів по їх безпечній експлуатації.
   Вимоги до інженерно-технічних заходів цивільного захисту визначаються відповідно Кабінетом Міністрів України і/або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту разом з центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесені питання архітектури і містобудування.
  
   3.4. Евакуаційні заходи

Основні поняття і визначення

  
   Евакуація - комплекс заходів по організованому вивезенню (виводу) населення з районів можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій і розміщення його в безпечних районах у разі виникнення безпосередньої загрози життю і спричинення шкоди здоров'ю людей.
   Загальна евакуація - комплекс заходів, здійснюваний для усіх категорій населення в окремих регіонах країни у разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру.
   Часткова евакуація - комплекс заходів, що виконується для захисту окремих категорій населення у разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру. Часткова евакуація проводиться завчасно для певних категорій населення: студентів, учнів інтернатів, вихованців дитячих будинків, пенсіонерів і інвалідів, що знаходяться в будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами і вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їх сімей, а також хворих разом з лікувальними закладами і їх персоналом.
   Безпечний район - придатний для життєдіяльності район розміщення евакуйованого населення, визначуваний рішенням відповідного органу виконавчої влади за межами зон можливого руйнування, хімічного зараження, катастрофічного затоплення, масових лісових і торф'яних пожеж, а також небезпечного радіоактивного забруднення.
   Евакуаційні органи - підрозділи управління процесом евакуації, що призначаються розпорядженням керівника відповідного органу виконавчої влади (об'єкту) для планування, підготовки, організації і проведення евакуації населення, а також для прийняття і розміщення евакуйованого населення.
  

Евакуаційні заходи

  
   Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації рішення про проведення евакуації населення приймають:
   - на загальнодержавному рівні - Кабінет Міністрів України;
   - на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, глава обласної держадміністрації;
   - на місцевому рівні - голова Київської і Севастопольської міської держадміністрації, голова районної держадміністрації;
   - на об'єктовому рівні - керівник об'єкту.
   Загальна евакуація проводиться шляхом вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявних транспортних засобів на відповідній адміністративній території і виведення найбільш витривалої його частини пішки.
   Часткова евакуація проводиться з використанням транспортних засобів, експлуатованих по діючих графіках. Для прискорення евакуації за рішенням керівника відповідного органу виконавчої влади притягуються додаткові транспортні кошти.
   Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайної ситуації здійснюється з використанням усіх систем оповіщення, мережі зв'язку, засобів радіомовлення і телебачення із залученням у разі потреби сил і засобів органів МВС.
   За кожним підприємством, установою, організацією, об'єктом закріплюється район або пункт розміщення. У разі, коли евакуйоване населення неможливо розмістити в безпечному районі своєї області, частина його може розміщуватися в сусідній області за погодженням цього питання з керівником виконавчої влади цієї області. Органи виконавчої влади, на території яких планується розміщувати евакуйоване населення забезпечують його розселення.
   Для евакуації населення із зон радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій визначається не менше як два райони для розміщення евакуйованого населення в протилежних напрямах, з урахуванням переважаючого для цієї місцевості напряму вітру.
   У разі хімічного зараження, виникнення повені, катастрофічного затоплення, масових пожеж евакуація здійснюється в безпечні райони поблизу місць виникнення надзвичайної ситуації.
  

Евакуаційні органи, їх функції і завдання

  
   Для планування, підготовки і проведення евакуації, прийняття і розміщення населення створюються евакуаційні комісії, збірні евакуаційні пункти, проміжні пункти евакуації і приймальні евакуаційні пункти (далі - евакуаційні органи).
   Евакуаційні комісії очолюють заступники керівників органів виконавчої влади, що відповідають за планування, організацію, проведення евакуації, прийняття і розміщення населення. Секретарями призначаються працівники уповноваженого органу з питань надзвичайних ситуацій.
   Евакуаційні органи здійснюють планування евакуації, підготовку населення до евакуаційних заходів, підготовку підлеглих евакуаційних органів до виконання завдань, контроль за підготовкою і розподілом усіх видів транспортних засобів для забезпечення евакуаційних перевезень, визначення станцій, портів для посадки (висадки) населення, визначення маршрутів руху населення пішки, практичне проведення евакуації, прийняття евакуйованого населення і ведення його обліку, а також контроль за розміщенням і життєзабезпеченням.
   Час на розгортання і підготовку евакуаційних органів усіх рівнів до роботи не повинен перевищувати чотирьох годин з моменту отримання рішення про проведення евакуації. У разі виникнення потреби в негайному проведенні евакуації створюються оперативні групи, початкуючі роботу з моменту ухвалення рішення про проведення евакуації.
   Збірні евакуаційні пункти призначені для збору і реєстрації населення, яке підлягає евакуації, формування піших і транспортних колон і ешелонів, а також забезпечення відправлення їх на пункти посадки на транспортні засоби і початкові пункти руху пішим порядком. Проміжні пункти евакуації розгортаються на межах зон радіоактивного або хімічного забруднення. Приймальні евакуаційні пункти розгортаються в пунктах висадки евакуйованого населення і призначаються для його зустрічі і відправки до районів (пунктам) розміщення.
   На органи виконавчої влади, місцевого самоврядування і керівників об'єктів покладається:
   - планування і проведення евакуації працівників і членів їх сімей;
   - представлення до відповідних транспортних органів розрахунків потреби в транспортних засобах для вивезення працівників і членів їх сімей в безпечні райони;
   - контроль за плануванням, підготовкою і проведенням евакуаційних заходів;
   - визначення і підготовка безпечного району для розміщення евакуйованих працівників і членів їх сімей.
   Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування і об'єкти, що приймають евакуйоване населення забезпечують його розміщення і життєзабезпечення, а також організацію дозиметричного контролю, спеціальної обробки населення, одягу і техніки та ін. МНС в зв'язку з евакуацією населення:
   - організовує оповіщення населення про загрозу або виникнення надзвичайної ситуації і постійно інформує його про поточну обстановку;
   - організовує розробку і проведення евакуаційних заходів;
   - координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади і об'єктів з питань евакуації населення в надзвичайних ситуаціях;
   - здійснює контроль за ходом проведення евакуації;
   - організовує і здійснює контроль за готовністю евакуаційних органів до дій з проведення евакуації;
   - організовує навчання населення, працівників евакуаційних органів і органів управління усіх рівнів з питань евакуації.
   Міністерство охорони здоров'я планує і організовує медичне забезпечення на збірних евакуаційних пунктах, маршрутах евакуації, в районах розміщення евакуйованого населення, займається санітарною обробкою населення. Міністерство внутрішніх справ:
   - регулює дорожній рух на маршрутах евакуації;
   - забезпечує охорону матеріальних і культурних цінностей під час евакуації;
   - організовує охорону громадського порядку на усіх етапах евакуації;
   - організовує реєстрацію евакуйованого населення і ведення адресно-довідкової роботи.
  

Планування евакуації населення

  
   Планування евакуації проводиться для населення, що проживає в зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного зараження, районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф. Евакуація населення із зон небезпечного радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій планується і проводиться:
   - для АЕС потужністю до 4 ГВт - в радіусі 30 кілометрів;
   - для АЕС потужністю більше 4 ГВт - в радіусі 50 кілометрів.
   У плані евакуації відзначаються:
   - виводи з оцінки обстановки у разі виникнення НС;
   - порядок оповіщення населення про початок евакуації;
   - кількість населення, яка підлягає евакуації, по вікових категоріях;
   - терміни проведення евакуації;
   - склад евакуаційних органів і терміни приведення їх в готовність;
   - кількість населення, яка транспортується різними видами транспортних засобів і що виводиться пішим порядком;
   - розподіл об'єктів за збірними евакуаційними пунктами, пунктами посадки, районами (пунктам) розміщення і евакуаційними напрямами;
   - маршрути евакуації;
   - райони (пункти) розміщення евакуйованого населення;
   - пункти посадки на транспортні засоби і висадки в безпечному районі; порядок доставки населення від пунктів висадки до районів (пунктів) розміщення;
   - заходи по організації прийняття, розміщення, захисту і життєзабезпечення евакуйованого населення в безпечному районі;
   - порядок організації управління і зв'язку.
   На карті (схемі), що є складовою частиною плану евакуації позначаються:
   - райони (пункти) розміщення евакуаційних органів, початкові пункти і пункти посадки (висадки);
   - схема оповіщення, організації зв'язку і управління;
   - розміщення евакуйованого населення по об'єктах в безпечному районі.
  

Порядок проведення евакуації

  
   З отриманням рішення (сигналу) про проведення евакуації евакуаційні комісії:
   - уточнюють завдання керівникам об'єктів по проведенню евакуаційних заходів;
   - контролюють стан оповіщення населення, його збору, формування колон;
   - забезпечують переміщення їх до пунктів евакуації;
   - разом з транспортними службами забезпечують готовність транспортних засобів до перевезень, уточнюють порядок їх використання;
   - підтримують постійний зв'язок з начальниками маршрутів і з органами виконавчої влади безпечних районів;
   - дають інформацію про хід евакуації.
   У райони розміщення евакуаційних органів і населення, прямують представники евакуаційних комісій для вирішення питань прийняття, розміщення і життєзабезпечення евакуйованого населення.
   Об'єктові евакуаційні комісії:
   - організовують оповіщення, реєстрацію і облік населення, уточнюють дані про транспортні засоби, які виділяються об'єкту, термін їх подачі, маршрути і порядок руху;
   - видають начальникам піших і транспортних колон витяги зі схем маршрутів, забезпечують засобами зв'язку і інструктують їх;
   - організовують і контролюють посадку евакуйованого населення на транспортні засоби і відправлення колон;
   - надають необхідну інформацію органам виконавчої влади в безпечних районах;
   - інформують районні евакуаційні комісії про хід евакуації.
   Керівники житлово-експлуатаційних організацій здійснюють оповіщення непрацюючого населення про порядок проведення евакуації, разом з працівниками органів внутрішніх справ і охорони здоров'я забезпечують прибуття на збірні евакуаційні пункти громадян, які з поважних причин не можуть самостійно прибути на ці пункти.
   Начальники збірних евакуаційних пунктів уточнюють з керівниками підприємств і організацій чисельність евакуйованого населення і порядок його відправки, організовують реєстрацію і облік населення, формують піші і транспортні колони, здійснюють посадку населення на транспортні засоби.
   Керівник органу виконавчої влади і евакуаційна комісія безпечного району, організовують підготовку пунктів висадки, розгортають приймальний евакуаційний пункт, уточнюють кількість прибулих і порядок подачі транспортних засобів для їх вивезення з пунктів висадки, а також з проміжних пунктів евакуації до пунктів розміщення.
   У разі оголошення евакуації громадяни самостійно на міських транспортних засобах, які в цей період працюють цілодобово, прибувають на збірні евакуаційні пункти. Працівники цих пунктів розподіляють громадян, інструктують і забезпечують посадку на транспортні засоби.
   У разі виникнення аварії на хімічно або радіаційно небезпечному об'єкті евакуація населення проводиться в два етапи:
   - перший - від місця знаходження людей до межі зони забруднення;
   - другий - від межі зони забруднення до пункту розміщення евакуйованого населення в безпечних районах.
   На межі зони забруднення (на проміжному пункті евакуації) здійснюється пересадка евакуйованого населення із забрудненого транспорту на чистий.
   Евакуація із зон можливого катастрофічного затоплення проводиться в першу чергу з населених пунктів, що знаходяться поблизу гребель, до яких проривна хвиля доходить протягом 4 годин, а з інших населених пунктів - за наявності безпосередньої загрози їх затоплення.
   Інформаційне забезпечення евакуйованого населення про порядок дій в різних ситуаціях і про оперативну обстановку здійснюється за допомогою системи оповіщення, засобів радіомовлення і телебачення.
   Евакуйовані громадяни повинні мати при собі паспорт, військовий квиток, документ про освіту, трудову книжку або пенсійне посвідчення, свідоцтво про народження, гроші і цінності, продукти харчування і воду на три доби, постільну білизну, необхідний одяг і взуття загальною вагою не більше 50 кг на кожного члена сім'ї. Дітям дошкільного віку укладається в кишеню або пришивається до одягу записка, де відзначається прізвище, ім'я і по батькові, домашня адреса, а також ім'я і по батькові матері і батька.
  
   3.5. Медичний, психологічний і біологічний захист
  

Медичний захист

  
   Заходи запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги потерпілим і їх лікування, забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя в зонах надзвичайних ситуацій повинні передбачати:
   - планування і використання сил і засобів закладів охорони здоров'я незалежно від відомчої приналежності, форм власності і господарювання;
   - розгортання в умовах надзвичайної ситуації необхідної кількості додаткових лікувальних закладів і формувань Державної служби медицини катастроф;
   - завчасне застосування профілактичних медичних препаратів і санітарних протиепідемічних заходів;
   - контроль за безпекою і якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води і джерелами водопостачання;
   - завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;
   - накопичення медичних засобів захисту, медичного і спеціального майна і техніки;
   - контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною і епідемічною ситуацією, за місцями поховання біологічних матеріалів, заражених активними формами бактерій;
   - підготовку і перепідготовку медичного персоналу за поданням невідкладної медичної допомоги;
   - навчання населення способам надання першої медичної допомоги і правилам дотримання особистої і громадської гігієни.
   Гарантовано забезпечуються лікуванням і психологічним відновленням в санаторно-курортних закладах, при яких створені центри медико-психологічної реабілітації:
   - постраждале населення, а також особи, які притягувалися до виконання аварійно-рятувальних робіт, за рішенням Державної служби медицини катастроф і/або медико-соціальних експертних комісій;
   - неповнолітні, потерпілі в результаті надзвичайних ситуацій, дорожньо-транспортних подій, а також у яких в результаті надзвичайної ситуації, дорожньо-транспортної події, загинув один або обидва батька.
   Центри медико-психологічної реабілітації створюються при санаторно-курортних закладах незалежно від їх організаційно-правової форми діяльності.
  

Психологічний захист

  
   Психологічний захист включає комплекс організаційних, інформаційних, психопрофілактичних і психокорекційних заходів, спрямованих на запобігання, зменшення і нейтралізацію негативних психічних станів і реакцій серед населення у випадках загрози і виникнення надзвичайної ситуації. Реалізація комплексу заходів психологічного захисту покладається на підрозділи психологічного забезпечення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади із питань цивільного захисту. До психологічного захисту можуть притягуватися інші фахівці психологічного забезпечення після спеціального інструктажу фахівців уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту.
   Психологічний захист забезпечується:
   - плануванням діяльності і використанням існуючих сил і засобів підрозділів психологічного забезпечення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту;
   - введенням в дію Національного плану заходів психологічної безпеки у разі виникнення надзвичайних ситуацій;
   - своєчасним застосуванням ліцензованих і дозволених до застосування в Україні інформаційних, психопрофілактичних і психокорекційних методів дії на особу;
   - виявленням, за допомогою психологічних методів, чинників, сприяючих виникненню соціально-психологічної напруги;
   - використанням сучасних психологічних технологій для нейтралізації негативного впливу чинників надзвичайних ситуацій на населення.
  

Біологічний захист

  
   Захист від біологічних засобів ураження включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження, залежно від їх виду і ступеня ураження, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних, спеціальних санітарних протиепідемічних (профілактичних), протиепізоотичних, протиепіфітотичних і лікувальних заходів.
   Біологічний захист передбачає:
   - своєчасне виявлення осередка біологічного зараження, його локалізацію і ліквідацію;
   - прогнозування масштабів і медико-санітарних наслідків біологічного зараження, розробку і введення своєчасних протиепідемічних і профілактичних заходів;
   - своєчасне використання засобів індивідуального і колективного захисту;
   - введення обмежувальних заходів, обсервації і карантину;
   - здійснення дезінфекційних заходів у осередку зараження;
   - проведення санітарної обробки людей, знезараження тварин і т. п.;
   - проведення екстреної неспецифічної і специфічної профілактики біологічного зараження людей;
   - надання невідкладної медичної допомоги ураженим біологічними патогенними агентами;
   - дотримання протиепідемічного, протиепізоотичного і протиепіфітотичного режиму установами, підприємствами і організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, і населенням.
  
   3.6. Радіаційний і хімічний захист
  
   3.6.1. Заходи радіаційного і хімічного захисту
  
   Складовою частиною загального комплексу заходів по захисту населення від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру являються заходи радіаційного і хімічного захисту. Важливість яких обумовлена наявністю в країні значної кількості небезпечних радіаційних і хімічних об'єктів.
   Радіаційний і хімічний захист населення включає:
   - організацію безперервного контролю, виявлення і оцінку радіаційної і хімічної обстановки в районах розміщення радіаційно і хімічно небезпечних об'єктів;
   - завчасне накопичення і підтримка в готовності засобів індивідуального захисту; приладів дозиметричного і хімічного контролю; засобів фармакологічного протирадіаційного захисту;
   - розробку і застосування при необхідності режимів радіаційного і хімічного захисту населення і функціонування об'єктів економіки і інфраструктури в умовах забрудненості (зараженості) місцевості;
   - своєчасного впровадження засобів, способів і методів виявлення і оцінки масштабів і наслідків аварій на РНО і ХНО;
   - створення уніфікованих засобів захисту, приладів і комплектів дозиметричного і хімічного контролю;
   - надання населенню можливості придбання в особисте користування засобів індивідуального захисту і дозиметрів;
   - завчасне пристосування об'єктів комунально-побутового обслуговування і інших об'єктів господарювання для проведення санітарної обробки людей і спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;
   - розробку загальних критеріїв, методів і методик спостережень за оцінкою радіаційної і хімічної обстановки;
   - створення і використання на РНО і ХНО систем контролю обстановки і локальних систем оповіщення;
   - навчання населення використанню засобів індивідуального захисту і правилам поведінки на забрудненій (зараженій) території.
   До основних заходів по захисту населення від радіаційної дії під час радіаційної аварії відносяться:
   - виявлення факту радіаційної аварії і оповіщення про неї;
   - виявлення радіаційної обстановки в районі аварії;
   - організація радіаційного контролю;
   - встановлення і підтримка режиму радіаційної безпеки;
   - проведення при необхідності на ранній стадії аварії йодної профілактики населення, персоналу аварійного об'єкту, учасників ліквідації наслідків аварії;
   - забезпечення населення, персоналу аварійного об'єкту, учасників ліквідації наслідків аварії засобами індивідуального захисту;
   - укриття населення, що опинилося в зоні аварії, в сховищах і укриттях;
   - санітарна обробка населення, персоналу аварійного об'єкту, учасників ліквідації наслідків аварії;
   - дезактивація аварійного об'єкту, об'єктів виробничого, соціального, житлового призначення, території, сільськогосподарських угідь, транспорту, інших технічних засобів, засобів індивідуального захисту, майна, продовольства і води;
   - евакуація або відселення громадян з небезпечних зон.
   Основними заходами хімічного захисту, здійснюваними у разі виникнення хімічної аварії, являються:
   - виявлення факту хімічної аварії і оповіщення про неї;
   - виявлення хімічної обстановки в зоні хімічної аварії;
   - дотримання режимів поведінки на зараженій території, норм і правил хімічної безпеки;
   - забезпечення населення, персоналу аварійного об'єкту, учасників ліквідації наслідків хімічної аварії засобами індивідуального захисту органів дихання і шкіри;
   - евакуація населення при необхідності із зони аварії і зон можливого хімічного зараження;
   - укриття населення і персоналу в сховищах, що забезпечують захист від ХНР;
   - оперативне застосування антидотів і засобів обробки шкірних покривів;
   - санітарна обробка населення, персоналу аварійного об'єкту, учасників ліквідації наслідків аварії;
   - дегазація аварійного об'єкта, об'єктів виробничого, соціального, житлового призначення, території, технічних засобів, засобів захисту, одягу і іншого майна.
  
   3.6.2. Спостереження радіаційної і хімічної обстановки
  
   Радіаційне і хімічне спостереження здійснюється з метою своєчасного отримання інформації про забруднення довкілля небезпечними хімічними і радіоактивними речовинами, аналізу і розробки практичних рекомендацій по ухваленню рішень про реагування на ситуацію, що склалася. Об'єм заходів по здійсненню радіаційного і хімічного спостереження залежить від режимів функціонування.
   У режимі повсякденної діяльності - ведення диспетчерськими службами в межах зони відповідальності постійного приладового контролю (за допомогою стаціонарних приладів) за станом довкілля:
   - по радіаційній обстановці - індикація перевищень фонової потужності експозиційної (поглиненою) дози;
   - по хімічній обстановці - періодичний візуальний контроль за аномальними явищами на ґрунті і інших об'єктах довкілля у вигляді нехарактерного фарбування, запаху, диму, туману і тому подібне.
   Радіаційне і хімічне спостереження здійснюється 4 рази на добу (5.00, 11.00, 17.00, 23.00).
   У режимі підвищеної готовності - посилення роботи (із залученням додаткових сил і засобів), пов'язаної з веденням спостережень за радіаційною і хімічною обстановкою в зонах відповідальності і в інших небезпечних зонах залежно від обстановки; прогнозування наслідків НС. Терміни, кількість і місця спостережень визначаються безпосередньо за фактом події і залежно від обстановки.
   У режимі діяльності при надзвичайних ситуаціях - здійснення постійного спостереження за радіаційною і хімічною обстановкою в зонах надзвичайних ситуацій. Терміни, кількість і місця спостережень визначаються безпосередньо за фактом події і залежно від обстановки.
   Радіаційне і хімічне спостереження реалізується диспетчерськими службами, постами радіаційного і хімічного спостереження (ПРХС) і повинно забезпечувати:
   - максимальне охоплення території, на якій знаходиться населення;
   - оперативний збір і узагальнення даних про радіаційну і хімічну обстановку;
   - своєчасну обробку отриманих даних;
   - аналіз і оцінку обстановки для ухвалення рішень про реагування на ситуацію.
   З метою збору і обробки великого об'єму інформації, що поступає від диспетчерських служб і ПРХС в режимах підвищеної готовності і діяльності в надзвичайних ситуаціях, створюються розрахунково-аналітичні групи (РАГ), для роботи в яких притягуються фахівці, що мають відповідну кваліфікацію (викладачі математики, хімії, креслярі, оператори ЕОМ, зв'язківці і т. п.).
   Для ведення радіаційного і хімічного спостереження використовуються:
   - прилади радіаційної розвідки - для спостереження за радіаційною обстановкою (стаціонарні), з точністю не менше 0,05 мР/годину (0,5 мкЗв/годину), і визначення потужності експозиційної (поглиненою) дози в діапазоні від фонових величин до значень не менше 100 Р/година (переносні);
   - спеціальні прилади хімічної розвідки для визначення типу або виду небезпечної хімічної речовини (переносні автоматичні або ручні);
   - прилади хімічної розвідки (переносні автоматичні або ручні) для визначення спеціальних отруйних речовин у разі терористичних актів.
  
   3.6.3. Режими радіаційного захисту
   Режими радіаційного захисту передбачають послідовність і тривалість використання захисних споруд, захисних можливостей промислових і житлових приміщень, обмеження перебування людей на відкритій місцевості.
   Тривалість режиму захисту залежить від таких чинників як: рівень радіації; захисний потенціал сховищ і укриттів, захисних можливостей промислових і житлових будинків.
   У разі ядерного вибуху відпрацьовано 8 типових режимів радіаційного захисту:
   - N 1 - 3 - для непрацюючого населення:
  -- N 1 - застосовується для населених пунктів, в яких населення проживає в основному в дерев'яних будинках (з коефіцієнтом послаблення радіації у 2-3 рази);
  -- N 2 - передбачений для населених пунктів, де жителі проживають в кам'яних одноповерхових будівлях, що забезпечують послаблення радіації у 10 разів;
  -- N 3 - передбачений для населених пунктів, де населення проживає в багатоповерхових кам'яних будівлях, що забезпечують послаблення радіації у 20 - 30 разів.
   - N 4 - 7 - для робітників і об'єктів, що продовжують виробничу діяльність у випадках радіаційного зараження (працюють в закритих приміщеннях);
   - N 8 - для особового складу формувань, що проводять аварійно-рятувальні роботи на зараженій місцевості.
   Виконання режиму радіаційного захисту передбачає декілька етапів:
   - для населення:
   а) перший етап - укриття населення в захисних спорудах;
   б) другий етап - поперемінне укриття в захисних спорудах і будинках;
   в) третій етап - укриття в будинках з обмеженим перебуванням на вулиці;
   - для робітників і службовців :
   а) перший етап - укриття в захисних спорудах;
   б) другий етап - робота з використанням для відпочинку захисних споруд;
   в) третій етап - робота з відпочинком в житлових будинках з обмеженим перебуванням на відкритій місцевості.
   Тривалість кожного етапу залежить від міри захисту людей, який забезпечують притулок і житло, а також від рівня радіації в районі зараження і часу його спаду. Заходи по укриттю людей передбачаються, якщо упродовж перших 10 діб загальна ефективна очікувана доза опромінення перевищує 5 мЗв. Тимчасова евакуація людей проходить якщо упродовж тижня ефективна доза опромінення досягає 50 мЗв.
  
   3.6.4. Засоби радіаційного і хімічного захисту
  
   Для захисту формувань ГЗ, робітників, службовців і іншого населення від РР, ОР, БЗ застосовуються засоби радіаційного і хімічного захисту, до яких відносяться цивільні протигази, засоби захисту шкіри, промислові протигази і респіратори, прилади радіаційної розвідки і дозиметричного контролю; військові прилади хімічної розвідки; спеціальні (промислові) прилади хімічної розвідки; ватно-марлеві пов'язки.
  
   3.6.5. Спеціальна обробка
  
   Спеціальна обробка - спеціальна частина ліквідації наслідків радіаційного, хімічного, бактеріологічного забруднення і проводиться з метою відновлення техніки, транспорту і особового складу формувань.
   Спеціальна обробка включає:
   - санітарну обробку - видалення з особового складу радіоактивних речовин (РР), знешкодження отруйних речовин (ОР) і бактерійних засобів (БЗ);
   - дезактивацію - видалення РР із забруднених поверхонь до допустимих розмірів зараження, безпечних для людини;
   - дегазацію - знешкодження забруднених об'єктів шляхом руйнування (нейтралізації) ОР;
   - дезінфекцію - знищення заразливих мікробів і руйнування токсинів на заражених об'єктах;
   - дезінсекцію - знищення комарів і кліщів;
   - дератизацію - знищення гризунів.
   Залежно від обстановки, часу, засобів спеціальна обробка розділяється на часткову і повну.
   Часткова спеціальна обробка проводиться силами особового складу формувань і населення самостійно. Повна спеціальна обробка проводиться силами штатних невоєнізованих формувань. Для цього створюються спеціальні служби санітарної обробки людей, одягу і транспорту. Для безпосереднього ведення робіт організовують невоєнізовані формування:
   - збірні загони (команди, групи) РХЗ;
   - команди, групи знешкодження;
   - санітарні обмивальні пункти (на базі лазні);
   - станції знезараження одягу (на базі пралень, фабрик хімічного чищення);
   - станція знезараження транспорту (на базі автомийок).
  

Часткова санітарна обробка

   Часткова санітарна обробка проводиться особовим складом формувань, робітниками і службовцями об'єктів, населенням в усіх випадках, коли встановлений факт зараження. Вона може проводитися кілька разів, без зупинки виконання завдання, за розпорядженням командира (начальника), а населенням - самостійно.
   При зараженні РР часткова обробка включає механічне видалення радіоактивного пилу з відкритих частин тіла, із слизових оболонок очей, носа, ротової порожнини, одягу і одягнених засобів індивідуального захисту. Процедура проводиться після зараження безпосередньо в зоні радіоактивного забруднення і повторюється після виходу з неї.
   При проведенні часткової санітарної обробки в зоні радіоактивного зараження ЗІЗ не знімають. Спочатку слід протерти, обмести або потрусити забруднені засоби захисту, одяг, спорядження, взуття, а потім усунути РР з відкритих частин рук і шиї.
   При проведенні часткової санітарної обробки на незараженій місцевості дотримуються наступної послідовності:
   - знімають засоби захисту шкірних покривів і обтрушують їх або протирають ганчіркою, змоченою водою (дезактивуючим розчином);
   - не знімаючи протигаза, обтрушують або обмітають радіоактивний пил з одягу. Коли є можливість, то верхню частину одягу знімають і також витрушують;
   - омивають чистою водою відкриті частини тіла, потім маску протигаза;
   - знімають протигаз і старанно миють водою обличчя;
   - полощуть рот і горло.
   При зараженні крапельнорідинними ХНР потрібне не знімаючи протигаза негайно провести обробку відкритих шкірних покривів, забруднених ділянок одягу, взуття, спорядження і маски протигаза. Така обробка проводиться з використанням індивідуального протихімічного пакету ИПП- 8 (ИПП- 11), причому краплі необхідно видалити протягом 5 хвилин після попадання.
   Пакет ИПП- 8 є запаяним поліетиленовим мішком, усередині якого знаходяться скляний флакон з рідкою рецептурою, чотирма ватно-марлевими тампонами і інструкцією по користуванню пакетом.
   Необхідно розкрити пакет і налити рецептуру з пакету ИПП- 8 в долоню правої руки; затримати дихання, закрити очі, лівою рукою зняти лицьову частину протигаза з підборіддя; правою рукою швидкими рухами протерти шкіру обличчя під лицьовою частиною протигаза, звертаючи увагу на ділянки, прилеглі до носа, рота, підборіддя, волосисту частину голови і внутрішню поверхню лицьової частини (віки мають бути щільно закриті протягом усього часу обробки особи). Необхідно рівномірно, без пропусків розподілити рідину по усій оброблюваній поверхні, потім сухим тампоном (серветкою) зняти її надлишки, починаючи з шкіри в області очей, після чого надіти лицьову частину протигаза, зробити різкий видих і розплющити очі. Після обробки обличчя протирається шия, кисті рук, комір, обшлаг рукавів і зовнішня поверхня лицьової частини протигаза.
   Замість ИПП можна також використовувати 3 % розчин перекису водню і 3 % - їдкого натру (за відсутності їдкого натру, його можна замінити силікатним клеєм в тій же кількості). Категорично забороняється користуватися для часткової санітарної обробки шкіри різними розчинниками (дихлоретан, бензин, спирт), оскільки це посилить тяжкість ураження.
   При зараженні БЗ часткову обробку проводять таким чином - не знімаючи протигаза, обмітають і обтрушують БЗ, що осіли на одяг, взуття, спорядження і ЗІЗ.
  

Повна санітарна обробка

   Мета обробки - повне знезараження одягу, взуття, поверхні тіла від РР, ОР і БЗ. Повній санітарній обробці підлягає особовий склад формувань, робітники, службовці і евакуйоване населення після виходу з осередку ураження (зони зараження). Повна санітарна обробка включає обмивання тіла людини теплою водою з милом і обов'язковим зняттям білизни і одягу. Обробку вимагається проводити не пізніше 5 годин після забруднення.
  

Дезактивація

  
   Техніка, майно, одяг, місцевість, продукти харчування, вода, забруднені радіоактивними речовинами підлягають дезактивації. При частковій дезактивації техніки і одягу - видаляють речовини з усієї поверхні методом обтирання і обмітання.
   Повна дезактивація здійснюється наступними способами:
   - змивання РР дезактивуючим розчином водою і розчинниками з одночасною обробкою забрудненої поверхні щітками машин дегазацій і приладів;
   - змивання РР струменем води під тиском;
   - видалення РР газокраплинним потоком;
   - витирання РР із забрудненої поверхні тампонами, змоченими в дезактивуючому розчині, водою і розчинником;
   - змітання радіоактивного пилу віниками, щітками і так далі;
   - відсмоктування радіоактивного пилу.
   Метод дезактивації вибирається відповідно до виду забруднення. Суть дезактивації, таким чином, у відриві радіоактивних часток від поверхні і видалення їх з оброблених об'єктів.
   Дезактивація споруд проводиться обмиванням водою, яке починається з даху і ведеться зверху вниз. Особливо старанно омиваються вікна, двері, карнизи і нижні поверхи будинків. Внутрішні приміщення і робочі місця омиваються дезактивуючим розчином, обмітаються мітлами і щітками, а також протираються. Починати треба із стелі. Стеля, стіни, майно протирають вологими ганчірками, підлоги миються теплою водою з милом або 2-3 % содовим розчином.
   Дезактивація ділянок територій, що мають тверде покриття, може проводитися змиванням радіоактивного пилу струменем води під великим тиском за допомогою поливних машин або змітанням РР підмітально-прибиральними машинами.
   Дезактивація води проводиться декількома способами: фільтрацією, перегонкою і за допомогою іонообмінних смол. У колодязях вода відстоюється і кілька разів відкачується з них; ґрунт з дна колодязя видаляється. З ділянки місцевості, прилеглої до колодязя (у радіусі 15 - 20 метрів) знімається ґрунт завтовшки 5 - 10 см, після чого вона засипається чистим піском.
  

Дезактивація продовольства

  
   Дезактивація продуктів харчування розділяється на природну і штучну.
   Природною дезактивацією називається зменшення радіоактивності внаслідок розпаду короткоживучих ізотопів. Досягається при зберіганні продуктів харчування упродовж 10 - 20 діб.
   Штучна дезактивація включає:
   1) видалення радіоактивного пилу з поверхні затареного і незатареного продовольства за допомогою потужного пилососа або змивається струменем води, обтирається тампонами або дрантям, змоченими миючими розчинами, після чого обполіскується чистою водою і висушується;
   2) переміщення продуктів із зараженої тари в чисту;
   3) перетоплювання жирів;
   4) видалення зовнішнього шару;
   5) зняття оболонки (з ковбасних виробів, сирів) після попереднього миття.
   Борошно в тканинних мішках дезактивують, починаючи з видалення радіоактивного пилу з поверхні мішків за допомогою пилососа. Потім мішки з борошном змочують водою з шлангів або замочують у воді, яка пройшовши через тканину мішка, перетворює прилегле до неї борошно завтовшки 5 - 6 мм в прошарок тіста, в якому залишаються радіоактивні речовини, що проникли через мішковину. Далі мішки з борошном упродовж 5 - 6 годин сушать, при цьому прошарок тіста твердне і прилипає до мішка. Після цього борошно пересипають в чисту тару. У зимовий час при температурі (- 10 0С) і нижче мішки з борошном також змочують водою, а після утворення крижаної кірки борошно пересипають в чисту тару.
   Цукор-пісок, крупу і інші сипкі продукти в мішках починають дезактивувати з видалення радіоактивного пилу з мішків за допомогою пилососа; потім в мішок занурюють порожнистий циліндр з жерсті без дна і кришки, діаметром на 4 - 6 см менше діаметру мішка; далі совком видаляють верхній шар завтовшки 2 - 3 см, після чого внутрішній вміст циліндра (за винятком нижнього шару) переноситься в чисту тару.
   Сіль, що знаходиться в мішках, дезактивують також як і цукор. На підприємствах громадського харчування або харчових виробництвах сіль можна дезактивувати шляхом розчинення її у воді з наступною фільтрацією через тканинні фільтри, ущільнені папером.
   Продукти в багатошарових паперових мішках дезактивують в наступній послідовності: знімають зовнішній прошарок паперу, якщо вона пошкоджена, а другу - протирають і мішок переносять в чисте приміщення.
   Хліб спочатку дезактивують за допомогою пилососа, внаслідок чого забирається 60 - 80 % радіоактивних часток, після чого зрізають 1 см кірки з усіх боків (при цьому втрати хліба складають приблизно 40 - 50 %).
   М'ясо в тушах дезактивують в підвішеному стані, обмиваючи його водою з шланга. Якщо двократне обмивання водою не понизить радіоактивну зараженість до гранично допустимих величин, то виявлені заражені місця, зрізають ножем на глибину до 4 - 5 мм. Якщо ці заходи не знижують зараженість до гранично допустимих нормативів, то його піддають просолу.
   Молоко дезактивують шляхом виготовлення з нього сиру (сироватка в їжу не використовується, оскільки саме в ній залишаються радіоактивні речовини).
   Копчені ковбаси і тверді сири - обмивають зовнішню оболонку водою і протирають досуха.
   Плоди, овочі, фрукти свіжі піддають природній дезактивації або миють водою (у капусти і цибулі заздалегідь видаляють верхнє листя). Перед приготуванням овочі і фрукти миють і зчищають з них верхній прошарок, а з кавунів, динь, цитрусових, - видаляють кірку.
  

Дезактивація непродовольчих товарів

   З метою зниження радіоактивності непродовольчих товарів використовують природну і штучну дезактивацію. Природна дезактивація досягається при зберіганні непродовольчих товарів певну кількість часу. Штучна - може здійснюватися механічним і фізико-хімічним способами.
   До механічних способів відноситься:
   - видалення радіоактивного пилу, за допомогою щіток, струшування, вибивання, використання потужних пилососів, змивання струменем чистої води з наступним висушуванням;
   - переміщення товарів із зараженої тари в чисту;
   - звільнення від паперової або целофанової упаковки з таких товарів як сорочки, блузи і тому подібне
   Фізико-хімічний спосіб - це дезактивація різних предметів, у тому числі і непродовольчих товарів шляхом обмивання їх поверхні розчинами на основі порошку СФ-2, СФ-2У, препаратів ОП-7, ОП-10, кислот і лугів. За відсутності цих розчинів використовують мило, соду і пральні порошки. Крім того, застосовують розчини окисників (наприклад, перекиси водню), ефективних при видаленні з поверхні РР.
   При дезактивації забарвлених поверхонь або предметів фізико-хімічним способом використовуються органічні розчинники (спирт, ацетон, бензин).
   Дезактивацію непродовольчих товарів проводять, в основному, миттям їх поверхонь. Проте деякі товари не підлягають змочуванню, тому до них застосовується сухе повітряне чищення за допомогою пилососа.
   Повнота дезактивації обов'язково перевіряється дозиметричними приладами.

Дегазація

   Дегазація - це комплекс заходів по знезараженню будівель і територій, устаткування, інвентарю, продовольчих і непродовольчих товарів від ХНР.
   Суть дегазації полягає в руйнуванні (нейтралізації) або видаленні ХНР. Процес проводиться з урахуванням основних фізико-хімічних властивостей цих речовин. По-перше, ХНР здатні випаровуватися. По-друге, вони можуть вступати в хімічну реакцію з іншими речовинами, утворюючи малотоксичні або нетоксичні продукти. По-третє, деякі ОР при взаємодії з водою утворюють нетоксичні продукти гідролізу. Виходячи з цього, дегазація здійснюється: хімічним, фізико-хімічним, фізичним і механічним способами.
   Хімічний спосіб базується на взаємодії хімічних речовин з ОР, внаслідок чого виникають нетоксичні речовини. Цей спосіб дегазації здійснюється протиранням зараженої поверхні дегазуючими розчинами або їх обробкою водними кашками (хлорним вапном). За відсутності штатних дегазуючих речовин можна використовувати промислові відходи, що містять речовини лужної і окислювально-хлорної дії.
   Фізико-хімічний спосіб заснований на змиванні ОР із забрудненої поверхні за допомогою миючих речовин або розчинників. При дегазації розчинниками ОР не знешкоджуються, а розчиняються і віддаляються із зараженої поверхні разом з розчинником. Розчинниками можуть бути - бензин, гас, дизпаливо, діхлоретан, спирт.
   Фізичний спосіб заснований на випарюванні ОР із зараженої поверхні і частковим їх розкладанням під дією високотемпературного газового потоку. Проводиться за допомогою теплових машин.
   Механічний спосіб - зріз і видалення верхнього шару ґрунту за допомогою бульдозерів, грейдерів на глибину 7 - 8 см, а снігу до 20 см, або нейтралізації забрудненої поверхні з використанням покриття з соломи, очерету і так далі.
  

Дегазація продуктів харчування

  
   Порядок проведення дегазації наступний: спочатку обробляють територію підприємств торгівлі і громадського харчування, потім - зовнішні поверхні споруди, після цього - внутрішню частину приміщень, устаткування, інвентар, тару і нарешті - непродовольчі товари.
   Дегазація - це комплекс заходів по знезараженню продуктів харчування від газоподібних ХНР.
   Борошно, заражене парами ОР, провітрюють упродовж 10 діб або ж з неї видаляють зовнішній шар і випікають хліб.
   Хліб, що побував під парами ОР, піддають сушці при температурі (120 0С), а забруднений краплями ХНР - знищується.
   Сіль, просочену парами ОР, провітрюють упродовж 5 діб, а заражену рідкими ХНР - знищують.
   Ковбасні вироби спочатку обробляють розчином перманганату калію, а потім знімають оболонку і нагрівають у воді при температурі (85 - 90 0С) упродовж 2 - 3 годин.
   М'ясо, заражене парами ОР, обробляють таким чином: зрізають ножем ділянки, що мають підозріле (неприродне) забарвлення або консистенцію, а потім старанно миють.
   Овочі і фрукти, провітрюються, після чого миються, очищаються від шкірки і варяться.
   Масло вершкове, жири, маргарин, забруднені парами ОР, дегазуються шляхом зняття зовнішнього прошарку з усіх боків завтовшки до 1 см
  

Дегазація непродовольчих товарів

   Дегазація непродовольчих товарів може проводитися механічним, фізичним, хімічним і природним способами.
   Механічний спосіб дегазації полягає у видаленні зараженого шару на глибину проникнення ОР, а також змивається водою.
   До фізичних способів дегазації відноситься: видалення ОР з різних поверхонь шляхом природного випару або промивання розчинниками (бензином, гасом), а також руйнування ОР температурною дією.
   Хімічні способи дегазації засновані на застосуванні таких речовин і з'єднань, які при взаємодіях з ОР роблять їх безпечними.
   Торговельне устаткування, тару, непористі поверхні різноманітних предметів можуть дегазувати наступними способами:
   - механічне очищення в'язких ОР з поверхні скребком або ножем;
   - видимі краплі рідких ОР видаляють за допомогою дрантя, змоченого розчинниками;
   - дерев'яну тару обпалюють на відкритому вогні до появи обвуглювання;
   - при зараженні крапельнорідкими ОР торговельне устаткування протирають дрантям, змоченим 5 % розчином їдкого натру або 10 % розчином хлорного вапна, після чого обмивають водою і висушують;
   - столові прилади і тарілки кип'ятять у воді упродовж 30 - 40 хвилин;
   - тканинні мішки, заражені парами ОР, кип'ятять у великій кількості води, а заражені грудочками ОР - знищують;
   - дерев'яні, фанерні і картонні ящики, крафт-мішки, заражені крапельнорідкими ОР, - знищують;
   - різні пакети і крафт-мішки, заражені парами ОР провітрюють.
   Вироби з шерсті і штучного хутра дегазують за допомогою пральних машин з обов'язковим використанням пароамміачної суміші.
   Природний спосіб дегазації промислових товарів - здійснюється за допомогою випару, який може посилюватися штучним продуванням гарячого повітря через спеціальну камеру, куди поміщають одяг, взуття, тканини, головні убори.
  

Дезінфекція

  
   Дезінфекція - це комплекс заходів, спрямованих на знищення різноманітних мікроорганізмів і може проводитися хімічним, фізичним, механічним і комбінованим способами.
   Хімічний спосіб - знищення хвороботворних мікробів і руйнування токсинів дезинфікуючими речовинами - основний спосіб дезінфекції.
   Фізичний спосіб дезінфекції - кип'ятіння білизни, посуду і інших речей. Використовується в основному при кишкових інфекціях.
   Механічний спосіб здійснюється такими ж методами що і дегазація і передбачає видалення зараженого ґрунту або використання масел.
  

Дезінфекція продовольчих товарів

  
   Дезінфекція продуктів харчування проводиться фізичним способом, заснованому на дії пари, високих температур, кип'ятінні, пастеризації, використанні ультразвуку і ультрафіолетових променів.
   Крупа при зараженні спороутворюющими формами мікроорганізмів, піддається варінню упродовж 90 - 100 хв. При зараженні вегетативними формами - 30 - 40 хв.
   Борошно знезаражується при випічці хліба.
   Цукор знезаражують шляхом кип'ятіння його водного розчину (сиропу). При зараженні споровими формами - упродовж 2 годин, вегетативними - 30 хв.
   Тверді жири (масло вершкове, маргарин, кулінарні і топлені жири) при зараженні спороутворюючими - нагрівають до 100 0С упродовж 2 годин або при температурі 145 0С. упродовж 50 хв. При вегетативних формах - перетоплювання.
   Тушки курей, індичок, качок, гусаків знезаражують шляхом варіння або жаріння, при цьому їх розділяють уподовж на 2 частини. Тривалість варіння при закритій кришці каструлі складає 1 - 2 години з моменту закипання води.
   Ковбаси усіх видів в натуральній і штучній оболонці, заражені спороутворюючими формами, - при неушкодженій оболонці знезаражують шляхом їх обробки 1 % розчином хлориду йоду (ковбаси занурюють на 30 хвилин в розчин, нагрітий до 90 0С). При зараженні вегетативними формами мікроорганізмів усі види ковбас кип'ятять протягом 30 хвилин.
   При зараженні м'яса вегетативними формами мікроорганізмів (наприклад, збудниками дизентерії, холери, черевного тифу і тому подібне), воно знезаражується під час варіння не менше двох годин.
   Хліб, заражений спороутворюючими мікроорганізмами, знезаражується шляхом переробки його на сухарі (сушка упродовж 5 годин при температурі 120 - 130 0С). При зараженні вегетативними формами хліб знезаражують шляхом прогрівання в печі упродовж 1 години при температурі 110 - 115 0С. На харчових підприємствах використовуються ультразвук і ультрафіолетові промені.
   Вода, що доставляється із зони бактеріологічного зараження, піддається кип'ятінню (при спорових формах - 45 хвилин, вегетативних - 10 хвилин). Великі кількості води - хлоруються.
  

Дезінфекція непродовольчих товарів

  
   Для дезінфекції непродовольчих товарів використовуються фізичні і хімічні методи.
   Фізичні методи належать до простих і доступних способів, що дозволяють забезпечити значну міру дезінфекції непродовольчих товарів. До них відносяться:
   - вплив сонячних променів (особливо ультрафіолетової частині спектру);
   - використання вогню з метою знищення інфікованих одягу, взуття, постільного приладдя і інших товарів, що не мають особливої цінності;
   - використання високої температури - до 200 - 250 0С (прасування білизни, одягу, тканини);
   - випалювання, кип'ятіння або стерилізація інфікованого металевого посуду (вилок, ложок, ножів) і використання інших фізичних способів знезараження.
   Хімічний метод заснований на застосуванні бактерицидних хімічних речовин.
   При дезінфекції непродовольчих товарів велике значення мають концентрація і час дії на них дезінфікуючих препаратів. З цією метою використовують освітлений розчин хлорного вапна 0,1 - 5 % або 0,2 - 0,5% розчин хлораміну.
   Крім того, дезінфекція пальт, хутряних виробів, курток, килимів, ковдр, подушок, матраців, м'яких меблів і інших непродовольчих товарів здійснюється в пароформалинових камерах СЕС, при цьому використовується 35 - 40 % водний розчин формальдегіду нагрітого до температури від 30 до 62 0С, залежно від виду збудників.
  
   3.6.6. Матеріальне забезпечення заходів цивільного захисту
   З метою захисту формувань ГЗ, робітників, службовців і іншого населення від РР, ОР і БЗ штабами ГЗ організовується забезпечення їх засобами радіаційного і хімічного захисту. У зв'язку, з чим здійснюється накопичення і підтримка в готовності ЗІЗ в державних резервах і запасах промислових об'єктів, організацій, підприємств.
   До засобів РХЗ населення і забезпечення особового складу невоєнізованих формувань, що підлягають накопиченню і зберіганню, відносяться:
   - засоби індивідуального захисту органів дихання від бойових отруйних речовин;
   - засоби захисту шкіри;
   - промислові засоби захисту органів дихання від ХНР;
   - респіратори;
   - прилади радіаційної розвідки і дозиметричного контролю;
   - військові прилади хімічної розвідки;
   - спеціальні (промислові) прилади хімічної розвідки;
   - джерела живлення і засоби індикації для перерахованих приладів;
   - ватно-марлеві пов'язки.
   У військовий час забезпечення засобами РХЗ по їх категоріях проводяться в наступному порядку:
   - ЗІЗОД - непрацююче і працююче населення, особовий склад невоєнізованих територіальних і об'єктових формувань;
   - засобами захисту шкіри - особовий склад невоєнізованих територіальних і об'єктових формувань;
   - респіраторами - працююче населення, особовий склад невоєнізованих територіальних і об'єктових формувань;
   - приладами радіаційної розвідки і дозиметричного контролю - особовий склад невоєнізованих територіальних і об'єктових формувань;
   - військовими приладами хімічної розвідки - особовий склад невоєнізованих територіальних і об'єктових формувань.
   У разі виникнення НС на РНО і ХНО в умовах мирного часу населення і особовий склад невоєнізованих формувань забезпечується такими засобами РХЗ:
   - промисловими ЗІЗОД - непрацююче і працююче населення, що проживає в прогнозованій зоні хімічного зараження, а також особовий склад невоєнізованих територіальних і об'єктових формувань;
   - спеціальними (промисловими) приладами хімічної розвідки - особовий склад невоєнізованих територіальних і об'єктових формувань;
   - респіраторами, ватно-марлевими пов'язками - непрацююче населення, що проживає в зонах спостереження РНО.
   Річні норми накопичення засобів РХЗ визначаються в межах від 1/10 до Ќ загальної потреби по кожній категорії залежно від їх терміну зберігання. Після закінчення нормативного терміну зберігання здійснюється їх заміна.
   Норми забезпечення засобами РХЗ наступні.
   В умовах військового часу:
   - непрацююче населення:
   1) дорослі, зокрема пенсіонери - цивільний фільтруючий протигаз (1 протигаз на одну людину і додатково 2 % від загальної кількості непрацюючого населення);
   2) діти віком:
  -- до 1,5 років - камера захисна дитяча типу КЗД- 6 (1 камера на одну дитину);
  -- від 1,5 років до 6 років включно - протигаз ПДФ-Д (1 протигаз на одну дитину і додатково 2 % від загальної кількості);
  -- від 7 до 16 років включно - протигаз ПДФ-Ш (1 протигаз на одну дитину і додатково 2 % від загальної кількості);
   3) працююче населення - цивільний протигаз (1 протигаз на одну людину і додатково 2 % від загальної кількості);
   4) особовий склад невоєнізованих формувань:
  -- цивільний протигаз і респіратор (1 протигаз і 1 респіратор на одну людину і додатково 5 % від загальної кількості);
  -- захисний костюм типу Л- 1 (один костюм на людину і додатково 10 % від загальної кількості);
  -- прилади - по встановлених нормативах.
   У разі виникнення НС з викидом ХНР.
   1) непрацююче населення, що проживає в небезпечній зоні, - промисловий протигаз (1 протигаз на людину і додатково 10 % від загальної кількості людей);
   2) населення, що працює в небезпечній зоні, - промисловий протигаз (1 протигаз на людину і додатково 2 % від загальної кількості людей);
   3) особовий склад невоєнізованих формувань:
  -- промисловий або ізолюючий протигаз (по кількості особового складу);
  -- спеціальні прилади хімічної розвідки (1 прилад на кожну хімічну речовину або 1 прилад багатофункціонального призначення на одне формування.
   Встановлені наступні терміни зберігання засобів РХЗ:
   - промислові протигази - 10 років;
   - цивільні протигази - 10 років;
   - дитячі протигази - 10 років;
   - камери захисні дитячі - 3 роки;
   - ізолюючі протигази - 5 років;
   - регенеративні патрони - 10 років;
   - респіратори - 3 роки;
   - ватно-марлеві пов'язки - 8 років;
   - легкі захисні костюми (типу Л- 1) - 5 років;
   - загальновійськовий захисний комплект (типу ОЗК) - 5 років;
   - промислові захисні костюми хімічного захисту ізолюючого типу - 5 років;
   - костюми хімічного захисту підвищеної герметичності - 5 років;
   - військові прилади хімічної розвідки - 15 років;
   - спеціальні (промислові) прилади хімічної розвідки - 8 років;
   - прилади радіаційної розвідки і дозиметричного контролю - 10 років.
   Видача засобів РХЗ організовується при можливій загрозі радіоактивного і хімічного зараження:
   - для невоєнізованих формувань ГЗ - по місцерозташуванню;
   - для робітників і службовців - за місцем роботи;
   - іншого населення в місцях постійного проживання.
   Для видачі засобів індивідуального захисту на об'єктах економіки, організаціях, установах, ЖЕКах, клубах і тому подібне створюються пункти видачі ЗІЗ, діючі через дві години після отримання розпорядження. Кількість пунктів розраховується так, щоб здійснити видачу протягом 6 - 8 годин (продуктивність пункту 180 - 200 чол/годину). Майно невоєнізованих формувань зберігається на об'єктах господарської діяльності окремо і в будь-який час має бути готове для видачі без зупинки виробничої діяльності.
  

Прилади радіаційної розвідки і дозиметричного контролю

  
   Дозиметричні прилади призначені для визначення рівнів радіації на місцевості, міри зараження одягу, шкірних покривів людини, продуктів харчування, води, фуражу, транспорту і інших предметів і об'єктів, а також для виміру доз радіоактивного опромінення людей при їх знаходженні на об'єктах і ділянках, заражених радіоактивними речовинами.
   Відповідно до призначення дозиметричні прилади можна підрозділити на прилади радіаційної розвідки, для контролю міри зараження місцевості і прилади для контролю опромінення людей.
  

Класифікація дозиметричних приладів за призначенням

  
   Індикатори - призначені для виявлення випромінювання і приблизної оцінки потужності дози гамма - і бета випромінювань.
   Рентгенметри (вимірники потужності дози) - служать для виміру рівня радіації, потужності експозиційної дози гамма випромінювання, а також виявлення бета випромінювання на місцевості.
   Радіометри (вимірники радіоактивності) - застосовуються для виявлення і визначення міри радіоактивного зараження поверхонь і устаткування альфа - і бета - частками, а також виміру експозиційної дози гамма випромінювання.
   Дозиметри - застосовуються для контролю індивідуальних доз опромінення людей на радіоактивно зараженій місцевості.
  

Прилади хімічної розвідки

   Виявлення і визначення міри зараження отруйними і хімічно небезпечними речовинами повітря, місцевості, споруд, устаткування, транспорту, засобів індивідуального захисту, одягу, продовольства, фуражу і інших об'єктів виробляється за допомогою приладів хімічної розвідки або шляхом узяття проб і наступного аналізу їх в хімічних лабораторіях.
   Контроль хімічного зараження здійснюється за допомогою приладів хімічної розвідки. Основним приладом хімічної розвідки є військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР), а також аналогічний йому напівавтоматичний прилад хімічної розвідки ППХР. Крім того, деякі об'єкти економіки можуть бути оснащені приладами хімічної розвідки медичної і ветеринарної служби (ПХР-МВ). Також використовують хімічні лабораторії (ПХЛ- 54, ПХЛ-ЛБ).
   Для виявлення ХНР використовуються різного виду, залежно від характеру виробництва, промислові прилади, наприклад: стаціонарні - типу "Сирена" або переносні типу "Комета", "ТХ-2000".
  

Засоби захисту шкірних покривів

Ізолюючі костюми

  
   Ізолюючими костюмами називаються засоби індивідуального захисту, що ізолюють людину від довкілля і забезпечують його захист від всіляких шкідливих і небезпечних виробничих чинників. До них відносяться пневмокостюми і скафандри, вживані як в різних виробничих ситуаціях, так і в екстремальних умовах, - під водою, в космосі, при наднизьких і надвисоких температурах в осередках зараження ХНР, біологічних чинників і т. п.
   Залежно від способу подачі повітря в підкостюмний простір ці ЗІЗ підрозділяються на дві групи:
   - шлангові, в яких повітря для дихання і вентилювання підкостюмного простору поступає по шлангу;
   - автономні, такі, що мають своє власне джерело постачання повітря для дихання і вентиляції підкостюмного простору.
   У конструкції костюма може бути або бути відсутнім пристрій для регулювання температури повітря підкостюмного простору. Ізолюючі костюми повинні гарантувати надійний захист людини протягом заданого часу безперервного користування, встановлене нормативно-технічною документацією на конкретне ЗІЗ.
  

Спеціальний захисний одяг

  
   Спеціальний захисний одяг застосовується при тривалих діях на зараженій місцевості, а також при виконанні, дезактиваційних і дезінфекційних робіт та дегазації. Є наступні види спеціального захисного одягу: легкий захисний костюм Л-1, захисний комбінезон, захисний костюм, що складається з куртки і брюк.
   Костюм Л-1 забезпечує захист від безпосереднього попадання радіоактивних і отруйних речовин і бактерійних засобів, а також від дії пари отруйних речовин на шкірні покриви людини. Костюм Л-1 виготовляється з прогумованої тканини. На рукавах куртки є манжети, що надійно облягають зап'ясток, як в рукавичках, так і без них. Костюм не захищає від рідкого хлору і аміаку.
   Підвищення рівня захисту шкірних покривів від ОР досягається використанням комплектів ізолюючого типу - загальновійськовий захисний комплект ОЗК, який може бути використаний для захисту військ і формувань ГЗ від ХНР при проведенні рятувальних робіт. Використовується у поєднанні із загальновійськовим комплексним захисним костюмом. У комплект костюма входять куртка, брюки, підшоломник, пілотка з козирком, захисна сорочка, захисні кальсони, захисні панчохи, захисні рукавички, захисний плащ. Маса ОЗК складає 3000 г.
  

Фільтруючи засоби захисту шкіри

   До фільтруючих засобів індивідуального захисту шкіри відносяться: загальновійськовий комплексний захисний костюм та ін. ОКЗК, призначений для захисту шкірних покривів особового складу збройних сил від ОР, ХНР, РР і БЗ. Захист шкірних покривів від ОР і ХНР забезпечується просоченням захисної білизни, багатошаровістю і герметичністю конструкції костюма. Підвищення рівня захисту шкірних покривів від ОР і ХНР досягається використанням ЗІЗ ізолюючого типу ОЗК. При зараженні ОР, РР, БЗ костюм ОКЗК піддають спеціальній обробці і використовують багаторазово.
  
  
  

ГЛАВА 4 ПЛАНУВАННЯ ЗАХОДІВ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА ОБ'ЄКТАХ ЕКОНОМІКИ

  

Розробка планів цивільного захисту об'єктів економіки в особливий період

  
   План цивільного захисту підприємства, установи, організації на особливий період визначає об'єм, порядок організації, способи і терміни здійснення заходів відносно виконання завдань цивільного захисту в режимі функціонування в умовах особливого періоду.
   План цивільного захисту об'єкту економіки на особливий період складається з: текстовій частині; доповнень (текстових, графічних, картографічних); формалізованих і довідкових документів. Текстова частина складається з трьох розділів.
  

Розділ 1 "Обстановка, яка може скластися на підприємстві

в результаті застосування засобів поразки і виникнення

надзвичайних ситуацій в особливий період"

   Відзначаються наступні дані:
   - характеристика промислового потенціалу (характер діяльності, потужність, чисельність найбільшої робочої зміни, площа території, коротка характеристика споруд і будівель, устаткування, небезпечних хімічних, легкозаймистих і вибухових речовин, що зберігаються або використовуються у виробництві і тому подібне);
   - перелік небезпечних об'єктів (техногенних процесів) з відображенням кількості небезпечних речовин і зон можливого ураження;
   - площа території, чисельність і щільність міського (сільського) населення, що потрапляє в прогнозовані зони ураження у разі аварії на підприємстві;
   - наявність і стан транспортних комунікацій, систем енерго-, газо-, водо- теплопостачання, каналізації, матеріально-технічної бази, автономних джерел енергоживлення, систем оповіщення, зв'язку і управління;
   - вірогідні об'єкти (споруди, будівлі), проти яких супротивником можуть бути застосовані засоби ураження і які можуть стати об'єктами інтересу диверсійно-розвідувальних груп;
   - зони (райони) найбільш вірогідних руйнувань, можливого радіаційного, хімічного забруднення, біологічного зараження, масових пожеж, а також катастрофічного затоплення;
   - результати прогнозного аналізу обстановки, яка може скластися на території підприємства у разі застосування супротивником засобів ураження і дій диверсійно-розвідувальних груп.
   Стан цивільного захисту об'єкту економіки, а саме:
   - склад і стан систем управління, оповіщення і зв'язку (схеми);
   - склад угрупування сил цивільного захисту підприємства (штатні, позаштатні формування, підрозділи, ешелони), укомплектованість особовим складом, технікою, оснащенням, засобами індивідуального захисту;
   - наявність, стан і місткість захисних споруд об'єкта економіки;
   - структура і склад, органів управління;
   - оцінка стану сил цивільного захисту, зокрема їх готовності до дій за призначенням в особливий період;
   - можливий об'єм рятувальних і інших невідкладних робіт;
   - об'єми матеріального резерву на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації;
   - орієнтовні втрати персоналу і сил цивільного захисту.
   Висновок за результатами оцінки можливої обстановки і стану сил цивільного захисту об'єкту економіки.
  

Розділ ІІ. "Заходи цивільного захисту у випадку

раптового нападу супротивника"

   При цьому встановлюється:
   1. Порядок організації оповіщення керівного складу підприємства про загрозу раптового нападу супротивника.
   2. Порядок здійснення основних заходів по захисту персоналу підприємства. При цьому передбачається:
   - спостереження за радіаційною і хімічною обстановкою;
   - укриття персоналу підприємства в усіх наявних захисних спорудженнях цивільного захисту (далі - ЗСЦЗ);
   - видача засобів індивідуального захисту, приладів радіаційної і хімічної розвідки, дозиметричного контролю на пунктах управління, в ЗСЦЗ і на робочих місцях;
   - безаварійна зупинка виробництва, окрім ділянок і цехів з безперервним циклом виробництва;
   - здійснення дозиметричного і хімічного контролю;
   - введення режимів радіаційного захисту;
   - спеціальна обробка одягу, майна і транспорту;
   - санітарна обробка працівників підприємства;
   - світломаскування;
   - евакуація.
   3. Порядок організації і проведення рятувальних і інших невідкладних робіт. Приводяться розрахунки можливих об'ємів робіт і необхідних сил по основних видах рятувальних і інших невідкладних робіт.
   4. Заходи по забезпеченню дій сил цивільного захисту і відновлення їх готовності до дій. Визначаються:
   - об'єм, терміни і порядок виконання основних заходів по забезпеченню дій підрозділів сил ЦЗ підприємства;
   - порядок відновлення готовності до дій підрозділів сил цивільного захисту підприємства;
   - здійснення спостереження за радіаційною і хімічною обстановкою (сили і засоби, які притягуються, зони відповідальності, терміни і місця проведення спостереження, кому повідомляються результати спостереження);
   - видача засобів індивідуального захисту, приладів радіаційної і хімічної розвідки, дозиметричного контролю (потреба і стан забезпечення засобами радіаційного і хімічного захисту (далі - РХЗ), перелік пунктів зберігання і видачі РХЗ, черговість і терміни видачі керівному складу, формуванням і працівникам, кількість і терміни виготовлення найпростіших засобів індивідуального захисту);
   - введення режимів радіаційного захисту;
   - здійснення дозиметричного і хімічного контролю (сили і засоби, які притягуються, порядок визначення міри хімічного і радіоактивного забруднення питної води, продуктів харчування, ЗІЗ, одягу, майна і транспорту, порядок визначення індивідуальних доз опромінення керівного складу, особового складу підрозділів і працівників, заходи, які здійснюються при перевищенні доз опромінення);
   - проведення спеціальної обробки одягу, майна і транспорту (сили і засоби, які притягуються, порядок проведення спеціальної обробки ЗІЗ, одягу, майна і транспорту);
   - проведення санітарної обробки працівників (сили і засоби, які притягуються, порядок проведення санітарної обробки).
   5. Організація управління і зв'язку. Визначаються:
   - порядок і терміни приведення в готовність пунктів управління;
   - порядок здійснення управління після нападу супротивника;
   - порядок відновлення порушеного управління;
   - сили і засоби зв'язку.
   6. Заходи по забезпеченню стійкої роботи, у тому числі безаварійної зупинки виробництва (окрім цехів з безперервним циклом виробництва). Визначаються:
   - заходи по зменшенню втрат і руйнувань;
   - порядок перекладу енерго-, газо-, тепло-, водопостачання і інших систем на режим функціонування в особливий період при раптовому нападі супротивника;
   - обмежувальні заходи відносно підвезення матеріальних засобів і заходи по зниженню запасів небезпечних хімічних речовин, вибухо- і пожежонебезпечних речовин;
   - порядок здійснення безаварійної зупинки виробництва.
  

Розділ ІІІ. "Порядок здійснення усіх заходів ЦЗ під час планового переводу підприємства з режиму функціонування в мирний час в режим функціонування в умовах особливого періоду"

   1. Порядок організації управління, оповіщення і інформування у разі переводу підприємства з режиму функціонування в мирний час в режим функціонування в умовах особливого періоду. Визначаються:
   - порядок оповіщення керівного складу, робочого персоналу підрозділів підприємства, підлеглих підприємств, установ, організацій про перевід з режиму функціонування в мирний час на режим функціонування в умовах особливого періоду і алгоритм дій відповідальних осіб після організації і здійснення оповіщення;
   - терміни приведення в готовність окремо розташованих (вбудованих) захищених пунктів управління;
   - організація управління під час переводу підприємства з одного режиму в іншій, під час проведення рятувальних і інших невідкладних робіт, здійснення інших заходів цивільного захисту;
   - сили і засоби зв'язку, що забезпечують діяльність органів управління, час їх переводу в готовність до дій за призначенням і порядок використання;
   - порядок відновлення управління об'єкту цивільного захисту у разі його порушення;
   - посилення захищених пунктів управління додатковими засобами зв'язку;
   - організація дублювання і децентралізації управління у разі виходу з ладу захищеного пункту управління або втрати зв'язку;
   - організація зв'язку з основними і запасними пунктами управління органів управління вищого рівня, евакуаційними органами, підрозділами сил цивільного захисту і взаємодіючими органами управління.
   2. Проведення рятувальних і інших невідкладних робіт.
   Передбачає визначення завдань аварійно-рятувальним службам і підрозділами сил цивільного захисту підприємства по встановленню районів розташування, напрямів зосередження основних зусиль, черговості здійснення заходів.
   3. Укриття найбільшої робочої зміни в ЗСЦЗ, а також робочої зміни чергового і лінійного персоналу, що забезпечують життєдіяльність категорійних міст.
   3.1. Мета і завдання планування по укриттю персоналу.
   Планування укриття персоналу в ЗСЦЗ проводиться з метою:
   - розподілу в ЗСЦЗ найбільшої робочої зміни;
   - визначення додаткової потреби в ЗСЦЗ;
   - планування завчасних заходів по збільшенню вже наявного фонду ЗСЦЗ.
   3.2. Уточнення кількісних і якісних показників існуючих ЗСЦЗ.
   3.3. Збір і уточнення необхідних вихідних даних для планування укриття, а саме:
   - чисельність робітників і службовців найбільшої робочої зміни (далі - НРЗ);
   - перелік структурних підрозділів підприємств, установ, організацій, розміщених на різних адміністративних територіях і кількість їх НРЗ;
   - розрахунок зон (загальній площі) ураження для потенційно небезпечних об'єктів і об'єктів підвищеної небезпеки, у разі аварій на них;
   - кількість і технічні характеристики наявних ЗСЦЗ;
   - кількість і захисні властивості наявних споруд, які протягом 12 годин можуть бути пристосовані під ЗСЦЗ;
   - загальна кількість персоналу, яка підлягає укриттю (з розбиттям їх на категорії);
   - межі зон можливих руйнувань населених пунктів, зон катастрофічного затоплення і зон спостереження атомних станцій;
   - планування завчасної евакуації підприємства його персоналу і членів їх сімей;
   - порядок впровадження режимів радіаційного і хімічного захисту.
   3.4. Проведення розрахунку укриття персоналу підприємства і визначення додаткової потреби в ЗСЦЗ. При цьому для розрахунку НРЗ пропонується використовувати спеціальні формули.
   3.5. Визначення об'єму завчасних заходів для збільшення наявного фонду ЗСЦЗ. До них відноситься:
   - будівництво по поточних планах розвитку (реконструкції) підприємства сховищ, протирадіаційних укриттів для НРЗ;
   - будівництво окремих ЗСЦЗ і реалізація інших інженерно-технічних заходів;
   - підбір підвальних і інших поглиблених приміщень, які можливо протягом 12 годин привести в готовність;
   - здійснення необхідних підготовчих заходів, у тому числі придбання типової проектно-сметної документації на будівництво швидкобудуємих сховищ і ПРУ, розрахунок необхідної кількості матеріалів, техніки для будівництва, яки забезпечать:
  -- прискорене будівництво передбачених планами на особливий період сховищ з промисловим і спрощеним устаткуванням;
  -- будівництво протирадіаційних укриттів, простих укриттів;
  -- дообладнання підвальних і інших поглиблених приміщень під укриття.
   3.6. Визначення об'єму заходів, що плануються до реалізації в період виникнення загрози НС або в особливий період. До них відноситься:
   - приховане приведення в готовність ЗСЦЗ на закритих територіях, прискорена добудова сховищ і укриттів по поточних планах;
   - приведення в готовність (протягом 12 годин) інших придатних під ЗСЦЗ приміщень;
   - прискорене будівництво, передбачених планами на особливий період, сховищ з промисловим і спрощеним устаткуванням, у разі нестачі існуючих ЗСЦЗ;
   - будівництво швидкобудуємих протирадіаційних укриттів;
   - дообладнання підвальних і інших поглиблених приміщень послідовно під прості і посилені укриття в зонах можливих сильних руйнувань, під ПРУ поза їх межами;
   - повсюдне будівництво простих укриттів (перекритих щілин) для робітників і службовців НРЗ - протягом 24 годин.
   3.7. Вимоги по документальному оформленню планування укриття. За результатами планування оформляються:
   - таблиця розрахунку укриття;
   - записка пояснення;
   - карта (схема) розміщення ЗСЦЗ;
   - план-графік заходів по посиленому захисту керівного складу і робочого персоналу підприємств в ЗСЦЗ в особливий період.
   3.8. Вимоги по порядку заповнення Таблиці розрахунку укриття. Розрахунки укриття проводяться з урахуванням запланованих заходів по завчасній евакуації.
   3.9. Вимоги по порядку оформлення записки пояснення.
   Записка пояснення оформляється в довільному виді, проте в ній обов'язково відбиваються наступні заходи:
   - зміст і порядок виконання організаційних і інженерно-технічних заходів, що реалізовуються завчасно для збільшення наявного фонду ЗСЦЗ;
   - укриття НРЗ - в сховищах і інших поглиблених приміщеннях, пристосованих для цих цілей;
   - укриття особового складу пунктів управління - в пунктах управління, сховищах і протирадіаційних укриттях;
   - зміст і порядок виконання організаційних і інженерно-технічних заходів, що плануються до реалізації в період загрози виникнення НС або на особливий період.
   3.10. Розробка схеми розміщення ЗСЦЗ на території підприємства.
   Схема розміщення ЗСЦЗ розробляється на етапі проектування (реконструкції) підприємства, а також при плануванні укриття персоналу і повинна містити:
   - існуючі ЗСЦЗ з вказівкою кількості укриваємих працівників;
   - будівлі, в яких розміщені НРЗ, з вказівкою кількості поверхів;
   - кількість НРЗ підприємства;
   - маршрути руху укриваємих з елементами інфраструктури, перешкоджаючих проходу (огорожі, естакади, трубопроводи, рови, залізничні колії і т. п.), від будівель до ЗСЦЗ;
   - місця планованого будівництва швидкобудуємих ЗСЦЗ, розміщення інших приміщень, що пристосовуються для захисту;
   - радіуси збору працівників НРЗ для їх укриття в ЗСЦЗ;
   - інша необхідна інформація.
   При необхідності схема розміщення ЗСЦЗ може доповнюватися пояснювальною запискою.
   4. Організація і здійснення заходів радіаційного, хімічного і біологічного захисту. Передбачає:
   - порядок забезпечення керівного складу, робочого персоналу підприємств засобами індивідуального захисту і медичними засобами захисту;
   - виготовлення простих засобів індивідуального захисту;
   - порядок видачі приладів радіаційного і хімічного контролю;
   - порядок зменшення об'єму запасів ХНР на підприємствах;
   - введення режимів радіаційного захисту персоналу і функціонування підприємства в умовах радіоактивного забруднення;
   - визначення складу сил, засобів і порядку проведення санітарної обробки персоналу і спеціальної обробки одягу, майна і техніки.
   Хімічне забезпечення організовується з метою максимального зниження втрат населення і сил цивільного захисту, виконання покладених на них завдань в умовах радіоактивного хімічного забруднення. Хімічне забезпечення включає:
   - радіаційну, хімічну і бактеріологічну розвідку;
   - використання засобів індивідуального і колективного захисту;
   - дозиметричний і хімічний контроль;
   - санітарну обробку особового складу.
   Розвідка організовується для отримання даних про радіаційну, хімічну, бактеріологічну і пожежну обстановку.
   Використання засобів захисту забезпечує захист керівного складу і працюючого персоналу від ураження небезпечними хімічними речовинами і бактеріологічними засобами, зменшує міру дії вражаючих чинників ядерного вибуху і радіаційних аварій.
   Дозиметричний і хімічний контроль включає: визначення доз опромінення керівного складу і працюючого персоналу по мірі забруднення людей, озброєння, техніки і інших матеріальних засобів РР і ХНР. За даними дозиметричного і хімічного контролю проводиться оцінка працездатності персоналу, визначається порядок використання підрозділів сил цивільного захисту при проведенні аварійно-рятувальних робіт, уточнюються режими робіт на забрудненій місцевості, необхідність і об'єми робіт по спеціальній обробці підрозділів, визначається можливість використання продуктів харчування і питної води в зонах забруднених радіоактивними і отруйними речовинами. При здійсненні контролю використовуються технічні засоби підрозділів і формувань цивільного захисту, а також устаткування і апаратура спеціалізованих лабораторій.
   На підприємствах визначаються місця розміщення хіміко-радіометричних лабораторій, розрахунково-аналітичних груп, райони розгортання пунктів спеціальної обробки.
   На хімічно небезпечних підприємствах (додатково) створюються пункти зберігання і видачі засобів індивідуального захисту органів дихання для населення, що проживає в зоні можливого ураження.
   5. Планування медичного забезпечення є невід'ємною частиною загальних заходів цивільного захисту. Передбачає:
   - надання медичної допомоги і лікування хворих;
   - евакуація їх до медичних закладів;
   - утворення медичних невоєнізованих формувань;
   - порядок здійснення заходів відносно санітарно-гігієнічного і протиепідемічного забезпечення керівного складу і персоналу на підприємствах;
   - здійснення інших медичних профілактичних заходів.
   Планування заходів по медичному забезпеченню залежно від його рівня має бути оформлене у вигляді окремого розділу загального Плану.
  

Зміст розділу загального Плану "Медичне забезпечення"

  
   Розділ медичного забезпечення розробляється з обліком: загальної системи заходів цивільного захисту, прогнозованих особливостей і умов обстановки, у тому числі медичною; соціально-економічних властивостей; характеру виробничої сфери, зокрема наявність об'єктів підвищеної небезпеки; патології у вигляді ендемічних осередків інфекційних захворювань і клімато-географічних умов.
   Структурно розділ медичного забезпечення складається з:
   - текстовій частині;
   - графічної частини і доповнень.
   Текстова частина передбачає виводи по можливій медичній обстановці, завдання по медичному забезпеченню заходів цивільного захисту, стан наявних сил і засобів, рішення відповідного начальника на медичне забезпечення, порядок оповіщення, організацію зв'язку і управління, а також інші питання. До розділу медичного забезпечення включаються наступні додаткові документи:
   - схема оповіщення керівного складу і працюючого персоналу, що має відношення до медичної служби;
   - розрахунки створення підрозділів (формувань) медичного призначення і перелік заходів, у тому числі спеціальних медичних, відносно радіаційного, хімічного і біологічного (бактеріологічною) захисту керівного складу і працюючого персоналу;
   - розрахунки на доукомплектування особовим складом, медичним, санітарно-господарським, спеціальним майном і технікою;
   - відомості по взаємодії сил і засобів територіальної медичної служби до участі в проведенні аварійно-рятувальних робіт (ліквідації медико-санітарних наслідків);
   - порядок матеріально-технічного забезпечення заходів;
   - перелік заходів по санітарно-гігієнічному і протиепідемічному забезпеченню керівного складу і працюючого персоналу на підприємствах.
   Заходи по медичному забезпеченню обов'язково узгоджуються і затверджуються відповідно до його рівня з наступним періодичним коригуванням. Розділ підлягає уточненню у разі змін у виробничій сфері.
   Пояснювальна записка містить наступні основні питання:
   - стислі дані загальної і медичної обстановки;
   - орієнтовні медико-санітарні наслідки (санітарні втрати) і їх характеристика;
   - забезпеченість силами і засобами, їх стан готовності, додаткова потреба в силах і засобах;
   - організація медичного постачання, матеріально-технічного і транспортного забезпечення;
   - організація управління зв'язку і терміни надання донесень.
   6. Проведення евакуації.
   Визначаються основні положення і показники плану організації і проведення евакуації підприємств у разі загрози виникнення і виникнення надзвичайних ситуацій.
   6.1. Час на розгортання і підготовку евакуаційних органів усіх рівнів до роботи не повинен перевищувати чотирьох годин з моменту отримання рішення про проведення евакуації. У разі виникнення потреби в негайному проведенні евакуації у складі евакуаційних комісій створюються оперативні групи, що починають діяти з моменту ухвалення відповідного рішення.
   6.2. План евакуації складається із записки (текстова частина) пояснення і карти або схеми (графічна частина). У записці пояснення відзначаються:
   - оцінка обстановки і виводи з оцінки обстановки;
   - порядок і терміни оповіщення органів управління і працівників про початок евакуації;
   - кількість працівників, що підлягають евакуації, по вікових категоріях і терміни евакуації;
   - склад евакуаційних органів і терміни приведення їх в готовність;
   - порядок вивезення (виведення) працівників з підприємства, установи, організації;
   - закріплення працівників за збірними евакуаційними пунктами, приймальними евакуаційними пунктами і безпечними районами (місцями) розміщення;
   - маршрути евакуації;
   - райони (пункти) розміщення евакуйованих працівників;
   - пункти посадки на транспортні засоби, пункти висадки в безпечному районі, порядок доставки працівників з пунктів висадки до районів (пунктів) розміщення;
   - заходи по організації прийому, захисту і життєзабезпечення евакуйованих працівників в безпечному районі.
   На карті (схемі) позначаються:
   - райони (пункти) розміщення евакуаційних органів, пункти посадки (висадки);
   - схема оповіщення, організація зв'язку і управління;
   - розміщення евакуйованих працівників по об'єктах в безпечному районі.
   7. Організаційні і інженерно-технічні заходи по забезпеченню стійкої роботи. Передбачено:
   - здійснення заходів по зменшенню об'єму втрат і руйнувань, захисту унікального устаткування, матеріальних цінностей і технічної документації;
   - здійснення заходів для забезпечення стійкої роботи в умовах особливого періоду усіх інженерних комунікацій;
   - визначення порядку перекладу систем енерго-, газо-, тепло-, водопостачання з режиму функціонування в мирний час в режим функціонування в умовах особливого періоду;
   - зменшення об'єму запасів ХНР, вибухо-, пожежонебезпечних речовин і матеріалів;
   - визначення порядку підготовки підприємств до їх безаварійної зупинки.
   8. Забезпечення. Передбачається забезпечення дій органів управління і підрозділів цивільного захисту на підприємстві по наступних видах:
   - транспортне забезпечення;
   - протипожежне забезпечення;
   - хімічне забезпечення;
   - матеріально-технічне забезпечення;
   - інженерне забезпечення.
   Відповідно до виду забезпечення визначаються склад сил і засобів, порядок і терміни їх розгортання, а також порядок здійснення заходів за призначенням, організація взаємодії.
   9. Охорона (комендантська служба). Передбачає:
   - визначення складу сил і засобів, порядок і терміни їх розгортання для здійснення охорони підприємств;
   - визначення завдань і черговість їх здійснення.
   10. Додатки до плану цивільного захисту підприємства на особливий період.
  
   Додаток 1. Обстановка, яка може скластися на підприємстві і прилеглій території на особливий період
   На плані (схемі), окрім загальних даних, відображуються:
   - об'єкти, використовувані у виробничому процесі, хімічно-, вибухо- і пожежонебезпечні речовини, їх характеристики, якщо підприємство знаходиться в зонах можливого ураження цих об'єктів;
   - зони (райони) можливого радіоактивного, хімічного забруднення, катастрофічного затоплення, руйнувань і масових пожеж, що виникають внаслідок дій супротивника потенційно небезпечні для підприємства;
   - місця (ділянки) аварій на комунально-енергетичних мережах на території підприємства;
   - захисні споруди для укриття робочого персоналу і їх місткість.
   Підписується керівником підприємства.
  
   Додаток 2. Календарний план проведення основних заходів цивільного захисту.
   Розробляється графічно і передбачає послідовність і об'єм заходів цивільного захисту, що виконуються при приведенні у вищі міри готовності об'єкту.
   Підписується керівником підприємства.
  
   Додаток 3. Список оповіщення і інформування керівного складу і працівників підприємств, установ, організацій.
   Підписується посадовцем, відповідальним за зв'язок, оповіщення і інформування підприємства.
  
   Додаток 4. План приведення сховищ в готовність до прийому людей.
   Підписується керівником підприємства.
  
   Додаток 5. План-графік виконання заходів по підвищенню стійкості роботи підприємства.
   Підписується посадовцем, відповідальним за інженерний захист підприємства.
  
   Додаток 6. Розрахунок забезпечення і порядок видачі засобів індивідуального захисту, приладів радіаційної і хімічної розвідки, дозиметричного контролю.
   Підписується посадовцем, відповідальним за радіаційну і хімічну розвідку підприємства.
  
  

ГЛАВА 5 ПРОГНОЗУВАННЯ ОБСТАНОВКИ В ЗОНАХ НС

   5.1. Іонізуючі випромінювання
   Іонізуюче випромінювання викликає в організмі ланцюжок оборотних і безповоротних змін. Пусковим механізмом дії є процеси іонізації і збудження атомів і молекул в тканинах. Дисоціація складних молекул в результаті розриву хімічних зв'язків - пряма дія радіації. Істотну роль у формуванні біологічних ефектів грають радіаційно-хімічні зміни, обумовлені продуктами радіолізу води. Вільні радикали водню і гідроксильної групи, маючи високу активність, вступають в хімічні реакції з молекулами білку, ферментів і інших елементів біотканини, що призводить до порушення біохімічних процесів в організмі. В результаті порушуються обмінні процеси, сповільнюється і припиняється зростання тканин, виникають нові хімічні сполуки, не притаманні організму. Це призводить до порушення діяльності окремих функцій і систем організму. У таблиці 5.1 приведені види іонізуючих випромінювань.
  
   Таблиця 5.1 - Види іонізуючих випромінювань

Випромінювання

Характеристика

   Іонізуюче
   Будь-яке випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків
   Гамма-випромінювання
   Електромагнітне (фотонне) випромінювання, що випускається при ядерних перетвореннях або при анігіляції часток
   Характеристичне
   Фотонне випромінювання з дискретним спектром, що випускається при зміні енергетичного стану ядра
   Гальмівне
   Фотонне випромінювання з безперервним спектром, що випускається при зміні кінетичної енергії заряджених часток. Гальмівне випромінювання виникає в середовищі, що оточує джерело бета-випромінювання, в рентгенівських трубках, прискорювачах електронів і тому подібне
   Рентгенівське
   Сукупність гальмівного і характеристичного випромінювань, діапазон енергії фотонів яких складає 1-1000 кеВ
   Корпускулярне
   Іонізуюче випромінювання, що складається з часток з масою покою, відмінною від нуля (альфа- і бета-часток, протонів, нейтронів та ін.)
   Примітка: Ультрафіолетове випромінювання і видиме світло не відносяться до іонізуючих випромінювань.
  
   Індуковані вільними радикалами хімічні реакції розвиваються з великим виходом, залучаючи до процесу сотні і тисячі молекул, не задіяних випромінюванням. У цьому полягає специфіка дії іонізуючого випромінювання на біологічні об'єкти. Ефекти розвиваються протягом різних проміжків часу: від декількох секунд до багатьох годин, днів, років.
   Іонізуюча радіація при дії на організм людини може викликати два види ефектів, які клінічною медициною відносяться до хвороб: детерміновані порогові ефекти (променева хвороба, променевий опік, променева катаракта, променеве безпліддя, аномалії в розвитку плоду та ін.) і стохастичні (імовірнісні) безпорогові ефекти (злоякісні пухлини, лейкоз, спадкові хвороби).
   Міра дії радіації залежить від того, є опромінення зовнішнім або внутрішнім (при попаданні радіоактивного ізотопу всередину організму). Внутрішнє опромінення можливе при вдиханні, заковтуванні радіоізотопів і проникненні їх в організм через шкіру. Деякі речовини поглинаються і накопичуються в конкретних органах, що призводить до високих локальних доз радіації. Кальцій, радій, стронцій і інші накопичуються в кістках, ізотопи йоду викликають ушкодження щитовидної залози, рідкоземельні елементи - переважно пухлини печінки. Рівномірно розподіляються ізотопи цезію, рубідію, викликаючи пригноблення кровотворення, атрофію сіменників, пухлини м'яких тканин. При внутрішньому опроміненні найбільш небезпечні альфа-випромінюючі ізотопи полонію і плутонію.
   Здатність викликати віддалені наслідки - лейкоз, злоякісні новоутворення, раннє старіння - одна з підступних властивостей іонізуючого випромінювання. Гігієнічна регламентація іонізуючого випромінювання здійснюються Нормами радіаційної безпеки і Гігієнічними нормами.
  
  
   5.1.2. Дози і рівні опромінення
   Мірою вражаючої дії радіації є доза опромінення. Для обліку особливостей джерел радіації і їх дії на різні об'єкти використовують деякі різновиди дози опромінення. У таблиці 5.2 приведені розширені характеристики і визначення доз і рівнів опромінення
  
   Таблиця 5.2 - Дози і рівні опромінення

N п/п

Найменування

Характеристика

1

2

3

1

   Поглинена доза D
   Середня енергія dE, передана випромінюванням речовині в деякому елементарному об'ємі, ділена на масу речовини dm в цьому об'ємі D=dE/dm. Одиниця поглиненої дози грей (Гр), рівний 1 джоулю на кілограм (Дж/кг)

2

   Експозиційна доза Х
   Повний заряд dQ іонів одного знаку, що виникає в повітрі при повному гальмуванні усіх вторинних електронів, які були утворені фотонами в малому об'ємі повітря dm в цьому об'ємі X=dQ/dm. Одиниця експозиційної дози - кулон на кілограм (Кл/кг)

3

   Еквівалентна доза Н
   Величина, введена для оцінки радіаційної небезпеки хронічного опромінення випромінюванням довільного складу і визначувана як добуток поглиненої дози D на середній коефіцієнт якості Q в цій точці тканини. Спеціальна одиниця еквівалентної дози - Зіверт (Зв)

4

   Гранично допустима доза (ГДД)
   Найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, яке при рівномірній дії в течії 50 років не викличе в стані здоров'я персоналу (категорія А) несприятливих змін, що виявляються сучасними методами
  

5

   Межа дози (МД)
   Гранична еквівалентна доза за рік для обмеженої частини населення (категорії Б); межа дози встановлюється менше ГДД для запобігання необґрунтованому опроміненню цього контингенту людей; межа дози контролюється по усередненій для критичної групи дозі зовнішнього випромінювання і рівню радіоактивних викидів і радіоактивного забруднення об'єктів зовнішнього середовища; є основною дозовою межею для осіб категорії В

6

   Допустимі рівні
   Нормативні значення вступу радіоактивних речовин в організм, зміст радіоактивних речовин в організмі, їх концентрація у воді і повітрі, потужності дози, щільність потоку і тому подібне, розраховані зі значень основних дозових меж ГДД і МД

7

   Допустима концентрація (ДК)
   Відношення ПДП (чи ПГП) радіоактивної речовини до об'єму V або повітря, з якими воно потрапляє в організм людини впродовж року. Для категорії А об'єм повітря приймається V = 2,5 * 106 л/рік, для категорії б об'єм повітря V = 7,3 * 106, води V = 800 л/рік
  
   У таблиці 5.3 приведені значення коефіцієнта якості для різних видів випромінювання.
  
   Таблиця 5.3 - Значення коефіцієнта якості Q

N

п/п

Вид випромінювання

Значення Q

1

   Рентгенівське і гамма-випромінювання

1

2

   Електрони і позитрони, бета-випромінювання

1

3

   Протони з енергією менше 10 МеВ

10

4

   Нейтрони з енергією менше 0,02 МеВ

3

5

   Нейтрони з енергією 0,1-10 МеВ

10

6

   Альфа-випромінювання з енергією менше 10 МеВ

20

7

   Важкі ядра віддачі

20

  
   Допустимі дози опромінення складають:
   а) у військовий час:
   - при одноразовому опроміненні (до 4 діб) - 50Р;
   - при багаторазовому опроміненні за 30 діб - 100Р;
   за 3 міс. - 200Р;
   за 1 рік - 300Р;
   б) в мирний час:
   - в нормальних умовах для населення за 1год - 0,5 бер;
   - для персоналу в нормальних умовах за 1 рік - 5 бер;
   - для населення аварійне опромінення за 1год - 10 бер;
   - для персоналу аварійне опромінення за 1 рік - 25 бер.
  
   Згідно з цими нормами для населення поглинена доза в нормальних умовах не повинна перевищувати 0,5 бер в рік.
   Перевищення допустимої дози опромінення:
   - для населення 1м3в (мілізиверт)/рік;
   - для персоналу не більше 20м3в/рік.
   Структура дози опромінення поглиненою в рік виглядає таким чином:
   - природний фон - 200 мбер;
   - медична радіодіагностика - 150 мбер;
   - будівельні матеріали - 100 мбер;
   - додаткові джерела опромінення - - 50 мбер.
   Природний радіаційний фон обумовлений космічним випромінюванням і радіоактивними природними речовинами.
   Інтенсивність космічного випромінювання залежить від висоти над рівнем моря і сонячною активністю. Земним джерелом є природні радіонукліди, які містяться в речовинах, які людина використовує в повсякденній діяльності. Природний радіаційний фон для України складає 0,01-0,03 мР/годину.
  
   5.1.3. Надзвичайні ситуації при ядерному вибуху
  
   Вражаюча дія ядерного вибуху визначається механічною дією ударної хвилі, тепловою дією світлового випромінювання, радіаційною дією проникаючої радіації і радіоактивного зараження. Для деяких елементів об'єктів вражаючим чинником є електромагнітне випромінювання (електромагнітний імпульс) ядерного вибуху.
   Розподіл енергії між вражаючими чинниками ядерного вибуху залежить від виду вибуху і умов, в яких він відбувається. При вибуху в атмосфері приблизно 50 % енергії вибуху витрачається на утворення ударної хвилі, 30 - 40 % - на світлове випромінювання, до 5 % - на проникаючу радіацію і електромагнітний імпульс і до 15 % - на радіоактивне зараження.
   Для нейтронного вибуху характерні ті ж вражаючі чинники, проте інакше розподіляється енергія вибуху : 8 - 10 % на утворення ударної хвилі, 5 - 8 % на світлове випромінювання і близько 85 % витрачається на виникнення нейтронного і гамма-випромінювань (проникаючій радіації).
   Дія вражаючих чинників ядерного вибуху на людей і елементи об'єктів відбувається не одночасно і розрізняється по тривалості дії, характеру і масштабу ураження.
  

Ударна хвиля

   Ударна хвиля - це область різкого стискування середовища, яке у вигляді сферичного шару поширюється на всі боки від місця вибуху з надзвуковою швидкістю. Залежно від середовища поширення розрізняють ударну хвилю в повітрі, у воді або ґрунті (сейсмовибухові хвилі).
   Ударна хвиля в повітрі утворюється за рахунок гігантської енергії, що виділяється в зоні реакції, де виключно висока температура, а тиск досягає мільярдів атмосфер (до 100000 млрд. Па). Розжарені пари і гази, розширюючись, роблять різкий удар по навколишніх шарах повітря, стискують їх до великого тиску і щільності і нагрівають до високої температури. Ці шари повітря приводять в рух наступні шари. І так стискування і переміщення повітря походить від одного шару до іншого на всі боки від центру вибуху, утворюючи повітряну ударну хвилю. Розширення розжарених газів відбувається в порівняно малих об'ємах, тому їх дія на помітніших видаленнях від центру ядерного вибуху зникає і основним носієм дії вибуху стає повітряна ударна хвиля. Поблизу центру вибуху швидкість поширення ударної хвилі у декілька разів перевищує швидкість звуку в повітрі. Із збільшенням відстані від місця вибуху швидкість поширення хвилі швидко падає, а ударна хвиля слабшає; на великих видаленнях ударна хвиля переходить в звичайну акустичну хвилю, і швидкість її поширення наближається до швидкості звуку в довкіллі, тобто до 340 м/с. Повітряна ударна хвиля при ядерному вибуху середньої потужності проходить приблизно 1000 м за 1,4 с; 2000 м - за 4 с; 3000 м - за 7 с; 5000 м за 12 с. Звідси витікає, що людина побачивши спалах ядерного вибуху, за час до приходу ударної хвилі, може зайняти найближче укриття (складку місцевості, канаву, кювет, простінок і тому подібне) і тим самим зменшити вірогідність ураження ударною хвилею.
   Перед фронтом ударної хвилі тиск в повітрі рівно атмосферному Р0. З приходом фронту ударної хвилі в цю точку простору тиск різко (стрибком) збільшується і досягає максимального. Також різко в цій точці виникає щільність, температура і швидкість руху середовища (повітря).
   Після того, як фронт ударної хвилі (її передня межа) проходить цю точку простору, тиск в ній поступово знижується і через деякий проміжок часу стає рівним атмосферному. Шар стислого повітря, що утворився, називається фазою стискування. В цей період часу повітряна ударна хвиля має найбільшу руйнівну дію. З видаленням від центру вибуху тиск у фронті ударної хвилі зменшується, а товщина шару стискування увесь час зростає. Останнє відбувається в результаті залучення до руху нових мас повітря.
   Надалі, продовжуючи зменшуватися, тиск стає нижче за атмосферне, і повітря починає рухатися в напрямі, протилежному до поширення ударної хвилі, тобто до центру вибуху. Ця зона зниженого тиску називається фазою розрідження. У фазі розрідження ударна хвиля робить менше руйнування, чим у фазі стискування, оскільки максимальний негативний тиск значно менше максимального надмірного тиску у фронті ударної хвилі.
   Після закінчення періоду дії фази розрідження, коли тиск досягає значення тиску довкілля, практично припиняється рух мас повітря, а, отже, і дія повітряної ударної хвилі.
   Безпосередньо за фронтом ударної хвилі, в області стискування, рухаються маси повітря. Внаслідок гальмування цих мас повітря при зустрічі з перешкодою виникає тиск швидкісного натиску повітряної ударної хвилі. Коли фронт ударної хвилі досягає цієї точки простору (перешкоди), швидкісний (вітровий) натиск, як і надмірний тиск, вмить піднімається від нуля до максимального значення. У міру видалення від фронту швидкісний натиск зменшується до нуля дещо пізніше, ніж надмірний тиск. Це пояснюється інерцією рухомого за фронтом ударної хвилі повітря. Проте для оцінки руйнівної дії повітряної ударної хвилі ядерного вибуху ця різниця несуттєва і при розрахунках приймають тривалість дії швидкісного натиску рівним часу дії фази стискування. У фазі розрідження швидкісний натиск дуже незначний і його руйнівна дія, так само як і дію надмірного тиску не враховують.
   Основні параметри ударної хвилі, що характеризують її руйнівну і вражаючу дію: надмірний тиск у фронті ударної хвилі, тиск швидкісного натиску, тривалість дії хвилі - тривалість фази стискування і швидкість фронту ударної хвилі.
   Надмірний тиск у фронті ударної хвилі це різниця між максимальним тиском у фронті ударної хвилі і нормальним атмосферним тиском перед цим фронтом. Значення надмірного тиску в основному залежить від потужності і виду вибуху і відстані. Вплив інших умов (рельєфу місцевості, метеоумов та ін.) може бути врахований шляхом введення відповідних поправок в значення величин, визначуваних для різних умов вибуху.
   Радіус ураження ударною хвилею наземного ядерного вибуху на порівняно невеликих відстанях більший, ніж радіус ураження ударною хвилею повітряного вибуху однакової потужності. На більше видалених відстанях, навпаки, - радіус ураження ударною хвилею повітряного вибуху більший, оскільки позначається вплив спільної дії хвилі, що падає і відбитою ударної хвилі - головної повітряної ударної хвилі. Наприклад, надмірний тиск у фронті повітряної ударної хвилі, рівне 80 кПа, при вибуху ядерного боєприпасу потужністю 1 Мт спостерігатиметься при наземному вибуху на відстані 3100 м, при повітрі - 2600 м
   Міра руйнування конструкцій визначається не лише дією тиску фронту хвилі, але і гальмуванням руху мас повітря, що йдуть за фронтом хвилі. Динамічне навантаження, що створюється потоком повітря, називається тиском швидкісного натиску.
   Ударна хвиля у воді при підводному ядерному вибуху якісно нагадує ударну хвилю в повітрі. Проте підводна ударна хвиля відрізняється від повітряної ударної хвилі своїми параметрами. На одних і тих же відстанях тиск у фронті ударної хвилі у воді значно більше, чим в повітрі, а час дії - менше. Наприклад, максимальний надмірний тиск на відстані 900 м від центру ядерного вибуху потужністю 100 кг в глибокому водоймищі складає 19000 кПа, а при вибуху в повітряному середовищі - близько 100 кПа.
   При наземному ядерному вибуху частина енергії вибуху витрачається на утворення хвилі стискування в ґрунті. На відміну від ударної хвилі в повітрі вона характеризується менш різким збільшенням тиску у фронті хвилі, а також повільнішим його послабленням за фронтом. Тиск у фронті хвилі стискування зменшується досить швидко з видаленням від центру вибуху і на великих відстанях хвиля стискування стає подібній сейсмічній хвилі.
   При вибуху ядерного боєприпасу в ґрунті основна частина енергії вибуху передається навколишній масі ґрунту і робить потужний струс ґрунту, землетрус, що нагадує по своїй дії.
   Характер дії ударної хвилі на людей і тварин. Ударна хвиля може завдати незахищеним людям і тваринам травматичних уражень, контузії або бути причиною їх загибелі. Ураження можуть бути безпосередніми або непрямими. Безпосереднє ураження ударною хвилею виникає в результаті дії надмірного тиску і швидкісного натиску повітря. Зважаючи на невеликі розміри тіла людини ударна хвиля практично миттєво охоплює людину і піддає його сильному стискуванню. Процес стискування триває з інтенсивністю, що знижується, протягом усього періоду фази стискування, тобто протягом декількох секунд. Миттєве підвищення тиску у момент приходу ударної хвилі сприймається живим організмом як різкий удар. У той же самий час швидкісний натиск створює значний лобовий опір, який може привести до переміщення тіла в просторі. Непрямі ураження люди і тварини можуть отримати в результаті ударів уламками зруйнованих будівель і споруд або в результаті ударів осколків скла, шлаку, каменів, дерева і інших предметів, що летять з великою швидкістю. Характер і ступінь ураження незахищених людей і тварин залежать від потужності і виду вибуху, відстані, метеоумов, а також від місця знаходження (у будівлі, на відкритій місцевості) і положення (лежачи, сидячи, стоячи) людини. Дія повітряної ударної хвилі на незахищених людей характеризується легкими, середніми, важкими і украй важкими травмами.
   Украй важкі контузії і травми у людей виникають при надмірному тиску більше 100 кПа. Відзначаються розриви внутрішніх органів, переломи кісток, внутрішні кровотечі, струс мозку, тривала втрата свідомості. Розриви спостерігаються в органах, що містять велику кількість крові (печінка, селезінка, нирки), наповнені газом (легені, кишечник) або порожнини, що мають, наповнені рідиною (шлуночки головного мозку, сечовий і жовчні міхури). Ці травми можуть привести до смертельного результату.
   Важкі контузії і травми можливі при надмірних тисках від 60 до 100 кПа. Вони характеризуються сильною контузією організму, втратою свідомості, переломами кісток, кровотечею з носа і вух; можливі ушкодження внутрішніх органів і внутрішні кровотечі.
   Ураження середньої тяжкості виникають при надмірному тиску 40 - 60 кПа. При цьому можуть бути вивихи кінцівок, контузія головного мозку, ушкодження органів слуху, кровотеча з носа і вух.
   Легкі ураження настають при надмірному тиску 20 - 40 кПа. Вони виражаються в скороминучих порушеннях функцій організму (дзвін у вухах, запаморочення, головний біль). Можливі вивихи, удари.
   Надмірні тиски у фронті ударної хвилі 10 кПа і менш для людей і тварин, розташованих поза укриттями вважаються безпечними.
   Радіус ураження уламками будівель, особливо осколками стекол, що руйнуються при надмірному тиску більше 2 кПа може перевищувати радіус безпосереднього ураження ударною хвилею.
   Гарантований захист людей від ударної хвилі забезпечується при укритті їх в сховищах. За відсутності сховищ використовуються протирадіаційні укриття, підземні вироблення, природні укриття і рельєф місцевості.
   Механічна дія ударної хвилі. Характер руйнування елементів об'єкту (предметів) залежить від навантаження, створюваною ударною хвилею, і реакції предмета на дію цього навантаження. Загальну оцінку руйнувань, викликаних ударною хвилею ядерного вибуху, прийнято давати по мірі тяжкість цих руйнувань. Для більшості елементів об'єкту розглядають три міри - слабке, середнє і сильне руйнування. Стосовно цивільних і промислових будівель міри руйнування характеризуються наступним станом конструкції.
   Слабке руйнування. Руйнуються віконні і дверні заповнення і легкі перегородки, частково руйнується покрівля, можливі тріщини в стінах верхніх поверхів. Підвали і нижні поверхи зберігаються повністю. Знаходитися в будівлі безпечно, і воно може експлуатуватися після поточного ремонту.
   Середнє руйнування проявляється в руйнуванні дахів і вбудованих елементів - внутрішніх перегородок, вікон, а також у виникненні тріщин в стінах, обваленні окремих ділянок горищних перекриттів і стін верхніх поверхів. Підвали зберігаються. Після розчищення і ремонту може бути використана частина приміщень нижніх поверхів. Відновлення будівель можливе при проведенні капітального ремонту.
   Сильне руйнування характеризується руйнуванням несучих конструкцій і перекриттів верхніх поверхів, утворенням тріщин в стінах і деформацією перекриттів нижніх поверхів. Використання приміщень стає неможливим, а ремонт і відновлення найчастіше недоцільним.
   Повне руйнування. Руйнуються усі основні елементи будівлі, включаючи і несучи конструкції. Використовувати будівлі неможливо. Підвальні приміщення при сильних і повних руйнуваннях можуть зберігатися і після розбору завалів частково використовуватися.
   Енергетичне, промислове і комунальне устаткування може мати наступні міри руйнувань.
   Слабкі руйнування: деформації трубопроводів, їх ушкодження на стиках; ушкодження і руйнування контрольно-вимірювальної апаратури; ушкодження верхніх частин колодязів на водо-, тепло- і газових мережах; окремі розриви на лінії електропередач (ЛЕП); ушкодження верстатів, що вимагають заміни електропроводки, приладів і інших пошкоджених частин.
   Середні руйнування: окремі розриви і деформації трубопроводів, кабелів; деформації і ушкодження окремих опор ЛЕП; деформація і зміщення на опорах цистерн, руйнування їх вище за рівень рідини; ушкодження верстатів, що вимагають капітального ремонту.
   Сильні руйнування: масові розриви трубопроводів, кабелів і руйнування опор ЛЕП і інші руйнування, які не можна усунути при капітальному ремонті.
   Найбільш стійкі підземні енергетичні мережі. Газові, водопровідні і каналізаційні підземні мережі руйнуються тільки при наземних вибухах в безпосередній близькості від центру при тиску ударної хвилі 600 - 1500 кПа.
  

Світлове випромінювання

   За своєю природою світлове випромінювання ядерного вибуху - потік променистої енергії оптичного діапазону. Джерело світлового випромінювання - область вибуху, що світиться, складається з нагрітих до високої температури речовин ядерного боєприпасу. Температура області, що світиться, протягом деякого часу порівнянна з температурою поверхні сонця (максимум 8000 - 10000 і мінімум 1800 0С). Розміри області, що світиться, і її температура швидко змінюються в часі. Тривалість світлового випромінювання залежить від потужності і виду вибуху і може тривати до десятків секунд.
   Вражаюча дія світлового випромінювання характеризується світловим імпульсом. Світловий імпульс - кількість енергії прямого світлового випромінювання ядерного вибуху, що падає на одиницю площі за весь час випромінювання. Одиниця світлового імпульсу - джоуль на квадратний метр (Дж/м2). Світловий імпульс залежить від потужності і виду вибуху, відстані від центру вибуху і послаблення світлового випромінювання в атмосфері, а також від екрануючої дії диму, пилу, рослинності, нерівностей місцевості і т. д.
   При наземних і надводних вибухах світловий імпульс на тих же відстанях менший, ніж при повітряних вибухах такої ж потужності. Це пояснюється тим, що світловий імпульс випромінює півсфера, хоча і більшого діаметру чим при повітряному вибуху.
   При ядерному вибуху на великій висоті рентгенівські промені поглинаються великими товщами розрідженого повітря. Тому температура вогняної кулі нижча. Для висот близько 30 - 100 км на світловий імпульс витрачається близько 25 - 35 % усієї енергії вибуху.

Дія світлового імпульсу на людей і сільськогосподарських тварин

   Світлове випромінювання ядерного вибуху при безпосередній дії викликає опіки відкритих ділянок тіла, тимчасове засліплення або опіки сітківки очей. Можливі вторинні опіки, що виникають від полум'я будівель, що горять, споруд, рослинності, одягу, що запалився або тліє. Опіки розрізняють по тяжкості ураження організму.
   Опіки першого ступеня виражаються в хворобливості, почервонінні і припухлості шкіри. Вони не представляють серйозної небезпеки і швидко виліковуються без яких-небудь наслідків. При опіках другого ступеня утворюються пухирі, заповнені прозорою білковою рідиною; при ураженнях значних ділянок шкіри людина може втратити на деякий час працездатність і потребує спеціального лікування. Опіки третього ступеня характеризуються омертвлянням шкіри з частковим ураженням паросткового шару. Опіки четвертого ступеня: омертвляння шкіри і глибших шарів тканин (підшкірної клітковини, м'язів, сухожиль, кісток). Ураження опіками третього і четвертого ступеня значної частини шкірного покриву може привести до смертельного результату.
   Одяг людей і вовняний покрив тварин захищає шкіру від опіків. Тому опіки частіше бувають у людей на відкритих частинах тіла, а у тварин - на ділянках тіла, покритих коротким і рідкісним волосом.
   Велику небезпеку для людей і сільськогосподарських тварин представляють пожежі, що виникають на об'єктах господарської діяльності в результаті дії світлового випромінювання.
   Ураження очей людини може бути у вигляді тимчасового засліплення - під впливом яскравого світлового спалаху. У сонячний день засліплення триває 2 - 5 хвил., а вночі, коли зіниця сильно розширена - до 30 хвил. і більше. Важча (безповоротне) поразка - опік очного дна - виникає у тому випадку, коли людина фіксує свій погляд на спаласі вибуху.
   Світлове випромінювання поширюється прямолінійно. Будь-яка непрозора перешкода, об'єкт, що створює тінь може служити захистом від нього. Використовуючи для укриття ями, канави, горби, насипи, простінки між вікнами, різну техніку, крони дерев і тому подібне, можна значно ослабити або зовсім уникнути опіків від світлового випромінювання. Повний захист забезпечують сховища і протирадіаційні укриття.
  

Проникаюча радіація

  
   Це один з вражаючих чинників ядерної зброї, що є гамма-випромінюванням і потоком нейтронів, котрі випускаються в довкілля із зони ядерного вибуху. Окрім цих видів випромінювання виділяються іонізуючі випромінювання у виді альфа- і бета-часток, що мають малу довжину вільного пробігу, внаслідок чого їх дією на людей і матеріали нехтують. Час дії проникаючої радіації не перевищує 10-15 с з моменту вибуху.
  

Електромагнітний імпульс

  
   При взаємодії миттєвого і захватного гамма-випромінювань з атомами і молекулами середовища останнім передаються імпульси енергії. Основна частина енергії витрачається на надання поступальної ходи електронів і іонів, що утворилися в результаті іонізації. Первинні (швидкі) електрони рухаються в радіальному напрямі від центру вибуху і утворюють радіальні електричні поля, швидко наростаючі в часі. Маючи велику енергію, первинні електрони здійснюють подальшу іонізацію, яка також призводить до утворення полів і струмів. Виникаючі короткочасні електричні і магнітні поля є електромагнітним імпульсом ядерного вибуху (ЕМІ).
   ЕМІ безпосередньої дії на людину не чинить. Приймачі енергії ЕМІ - тіла, що проводять електричний струм: усі повітряні і підземні лінії зв'язку, лінії управління, сигналізації, електропередачі, металеві опори, повітряні і підземні трубопроводи, металеві дахи і інші конструкції, виготовлені з металу. У момент вибуху в них на частки секунди виникає імпульс електричного струму і з'являється різниця потенціалу відносно землі. Під дією цієї напруги може відбуватися: пробій ізоляції кабелів, ушкодження вхідних елементів апаратури, підключеної до антен, повітряних і підземних ліній (пробій трансформаторів зв'язку, вихід з ладу розрядників, запобіжників, псування напівпровідникових приладів і так далі), а також вигорання плавких вставок, включених в лінії для захисту апаратури. Високі електричні потенціали відносно землі, що виникають в апаратурі і дротяних лініях зв'язку, можуть представляти небезпеку для обслуговуючого персоналу.
   Лінії електропередач і їх устаткування, розраховані на напругу десятків - сотень кіловольт, є стійкими до дії електромагнітного імпульсу.
   Залежно від характеру дії ЕМІ на лінії зв'язку і підключену до них апаратуру можуть бути рекомендовані наступні способи захисту :
   - застосування двох дротяних симетричних ліній зв'язку, добре ізольованих між собою і від землі;
   - виключення застосування однедротяних зовнішніх ліній зв'язку;
   - екранування підземних кабелів мідною, алюмінієвою, свинцевою оболонкою;
   - електромагнітне екранування блоків і вузлів апаратури;
   - використання різного роду захисних вхідних пристроїв і грозозахисних засобів.
  

Радіоактивне зараження

   Радіоактивне зараження виникає в результаті випадання радіоактивних речовин (РР) з хмари ядерного вибуху. Основні джерела радіоактивності при ядерних вибухах: продукти ділення речовин, що становлять ядерне пальне (200 радіоактивних ізотопів 36 хімічних елементів); наведена активність, що виникає в результаті дії потоку нейтронів ядерного вибуху на деякі хімічні елементи, що входять до складу ґрунту (натрій, кремній та ін.); деяка частина ядерного пального, яка не бере участь в реакції ділення і потрапляє у вигляді найдрібніших часток в продукти вибуху. Випромінювання радіоактивних речовин складається з трьох видів променів: альфа, бета і гамма.
   Радіоактивне зараження має ряд особливостей, що відрізняють його від інших вражаючих чинників ядерного вибуху. До них відносяться: велика площа ураження - тисячі і десятки тисяч квадратних кілометрів; тривалість збереження вражаючої дії - дні, тижні, а іноді і місяці; труднощі виявлення радіоактивних речовин, що не мають кольору, запаху і інших зовнішніх ознак.
   Зони радіоактивного зараження, що утворюються в районі ядерного наземного вибуху і на сліді радіоактивної хмари аналогічні зонам при аварії на АЕС з ядерним вибухом. Найбільша зараженість місцевості РР буде при наземних, надводних і підводних ядерних вибухах.
   При наземному ядерному вибуху вогняна куля торкається поверхні землі. Довкілля сильно нагрівається, значна частина ґрунту і скельних порід випаровується і захоплюється вогняною кулею. Радіоактивні речовини осідають на розплавлених частках ґрунту. В результаті утворюється потужна хмара, що складається з величезної кількості радіоактивних і неактивних оплавлених часток, розміри яких коливаються від декількох мікрон до декількох міліметрів. Протягом 7 - 10 мін радіоактивна хмара піднімається і досягає своєї максимальної висоти, стабілізується, набуваючи характерної грибоподібної форми, і під дією повітряних потоків переміщається з певною швидкістю і в певному напрямі. Велика частина радіоактивних осадів, яка викликає сильне зараження місцевості, випадає з хмари протягом 10 - 20 год. після ядерного вибуху.
   При випаданні РР з хмари ядерного вибуху відбувається зараження поверхні землі, повітря, вододжерел, матеріальних цінностей і тому подібне.
   Масштаби і міра радіоактивного зараження місцевості залежать від потужності і виду вибуху, особливостей конструкції боєприпасу, характеру поверхні, над якою вироблений вибух, метеорологічних умов і часу, що пройшов після вибуху.
   Форма сліду радіоактивної хмари залежить від напряму і середньої швидкості вітру. На рівнинній місцевості при напрямі, що не міняється, і постійній швидкості вітру радіоактивний слід має форму витягнутого еліпса. Найбільш висока міра зараження спостерігається на ділянках сліду, розташованих недалеко від центру вибуху і на осі сліду. Найменша міра зараження спостерігається на межах зон зараження і на ділянках, найбільш віддалених від центру наземного ядерного вибуху.
  

Дія продуктів ядерного вибуху на людей, тварин і рослини

   На сліді радіоактивної хмари вражаючу дію мають:
   а) гамма-випромінювання, що викликає загальне зовнішнє опромінення;
   б) бета-частки, що викликають при зовнішній дії радіаційне ураження шкіри, а при попаданні бета-часток всередину організму - ураження внутрішніх органів;
   в) альфа-частки, що представляють небезпеку при попаданні всередину організму.
   Як і проникаюча радіація в районі ядерного вибуху, загальне зовнішнє гамма-опромінення на радіоактивно зараженій місцевості викликає у людей і тварин променеву хворобу. Дози випромінювання, що викликають захворювання, такі ж, як і від проникаючої радіації.
   При зовнішній дії бета-часток у людей найчастіше відзначаються ураження шкіри на руках, в області шиї, на голові; у тварин - на спині, а також на морді при зіткненні її з радіоактивно зараженою травою.
   Внутрішнє ураження людей і тварин РР може статися при попаданні їх всередину організму головним чином з їжею і кормом.
   Радіоактивний пил заражає грунт і рослини. Залежно від розмірів часток на поверхні рослин може затримуватися від 8 до 25 % радіоактивного пилу, що випав на землю. Можливо і часткове всмоктування радіоактивних речовин всередину рослин. Променеве ураження у рослин проявляється в гальмуванні зростання і уповільненні розвитку, зниженні урожаю, пониженні репродуктивної якості насіння, бульб, коренеплодів. При великих дозах випромінювання можлива загибель рослин, що проявляється в зупинці зростання і усиханні.
   Основним способом захисту населення слід вважати ізоляцію людей від зовнішньої дії радіоактивних випромінювань, а також виключення умов, при яких можливе попадання радіоактивних речовин всередину організму людини разом з повітрям і їжею.
   Найбільш доцільний спосіб захисту від радіоактивних речовин і їх випромінювань - сховища і протирадіаційні укриття, які надійно захищають від радіоактивного пилу і забезпечують послаблення гамма-випромінювання радіоактивного зараження в сотні і навіть в тисячі разів. Стіни і перекриття промислових і житлових будівель, особливо підвальних і цокольних приміщень також послабляє дію гамма-променів.
  

Осередок ядерного ураження

   Осередком ядерного ураження називається територія, в межах якої в результаті дії ядерної зброї сталися масові ураження людей, сільськогосподарських тварин, рослин і (або) руйнування і ушкодження будівель і споруд.
   Осередок ядерного ураження характеризується: кількістю уражених; розмірами площі ураження; зонами зараження з різними рівнями радіації; зонами пожеж, затопленням, руйнуванням і ушкодженням будівель і споруд; частковим руйнуванням, ушкодженням або завалом захисних споруд.
   Ураження людей і тварин в осередку може бути від дії ударної хвилі, світлового випромінювання, проникаючої радіації і радіоактивного зараження, а також від дії вторинних чинників ураження.
   Одночасна безпосередня і непряма дія всіх вражаючих чинників ядерного вибуху на людей, що опинилися в осередку, отягчає ступінь ураження. Така одночасна дія може збільшити міру руйнування будівель, споруд, виведення із ладу устаткування і так далі. Проте співвідношення окремих видів поразок і руйнувань непостійне; залежно від конкретних умов, потужності і виду вибуху воно може мінятися в широких межах. Так, із збільшенням потужності вибуху збільшується площа руйнувань будівель і за інших рівних умов вражається більша кількість людей. Залежно від метеорологічних умов змінюється ступінь ураження світловим випромінюванням.
   Розміри осередку ядерного ураження в основному залежать від потужності, виду вибуху і рельєфу місцевості. Як критерій для визначення меж зон осередку ядерного ураження прийнятий надмірний тиск у фронті ударної хвилі. Зовнішньою межею осередку ядерного ураження є умовна лінія на місцевості, де надмірний тиск повітряної ударної хвилі - 10 кПа. Такий надмірний тиск вважається безпечним для незахищених людей.
  
   5.1.4. Радіаційно-небезпечні об'єкти
   Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займають радіаційно-небезпечні об'єкти (РНО). Вони, як відомо, представляють особливу небезпеку для людей і довкілля і вимагають притримування специфічних заходів попередження і захисту. У зв'язку з тим, що небезпека прихована від органів почуття людини, необхідно при усіх видах робіт на РНО звертати на це особливу увагу, щоб не допустити ураження (зараження) людей через їх необізнаність і недостатню захищеність. До типових РНО відносяться: атомні електростанції (АЕС), підприємства по виготовленню і переробці ядерного палива і похованню радіоактивних відходів, науково-дослідні і проектні організації, що працюють з ядерними реакторами, ядерні енергетичні установки на об'єктах транспорту та ін.
   Радіаційні аварії - це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин (радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, непередбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційно-небезпечних об'єктів, в кількостях більше встановленої межі їх безпечної експлуатації. Виробництво, транспортування, зберігання і використання радіоактивних матеріалів строго регламентуються спеціальними правилами.
   Наслідки аварій і руйнування об'єктів з ядерними компонентами характеризуються, передусім, масштабами радіоактивного забруднення довкілля і опромінення населення. Вони залежать від: геофізичних параметрів атмосфери, що визначають швидкість поширення викиду; розміщення людей, тваринних, сільськогосподарських угідь, житлових і виробничих будівель в зоні аварії; здійснення захисних заходів і ряду інших чинників.
   Радіаційні аварії на РНО можуть бути двох видів:
   - викид радіонуклідів в довкілля здійснюється внаслідок аварії або теплового вибуху і руйнування РНО;
   - аварія відбувається внаслідок ланцюгової ядерної реакції. В цьому випадку зараження довкілля буде таким же, як і при наземному ядерному вибуху.
   Найнебезпечнішими з усіх аварій на РНО, являються аварії на АЕС. Характер і масштаби радіоактивного забруднення місцевості залежать від характеру вибуху (тепловий або ядерний), типу реактора, міри його руйнування, метеорологічних умов і рельєфу місцевості. У ядерних реакторах на теплових нейтронах як паливо використовується слабо збагачений природний уран-235.
   Такі реактори розділяються на: водо-водяні енергетичні реактори (ВВЕР- 1000), в яких вода являється одночасно і теплоносієм і уповільнювачем і реактори великої потужності канальні (РБМК- 1000, РБМК- 1500), в яких графіт застосовується як уповільнювач, а вода - теплоносій, циркулює через активну зону.
  
  
   5.1.5. Прогнозування і оцінка радіаційної обстановки
   Оцінка радіаційної обстановки передбачає визначення методом прогнозування або за фактичними даними (за даними розвідки) масштабів і ступеня радіоактивного забруднення місцевості і атмосфери з метою визначення їх впливу на життєдіяльність населення, дій формувань або обґрунтування оптимальних режимів діяльності робочих та службовців об'єктів економіки.
   Попередній прогноз радіаційної обстановки здійснюється шляхом рішення формалізованих завдань, що передбачають можливі наслідки впливу аварії на населення, особовий склад формувань при усіх видах їх дій і оптимізації режимів роботи формувань на забрудненій місцевості, режим роботи підприємств. Складаючи прогноз для вірогідної радіаційної обстановки, вирішують декілька завдань:
   - визначення зон радіаційного забруднення і нанесення їх на карту;
   - визначення часу початку випадання радіаційних опадів на території об'єкту;
   - визначення доз опромінення, які може витримати людина на зараженій території;
   - визначення тривалості перебування на зараженій території;
   - визначення можливих санітарних втрат при радіаційній аварії.
   Початковими даними для проведення такого прогнозу є: тип і потужність ядерного реактора; кількість аварійних реакторів - n; доля викинутих радіоактивних речовин РР - h (%); координати РНО; астрономічний час аварії - Тав; метеоумови; відстань від об'єкту до аварійного реактора - Rk (км); час початку роботи робітників і службовців об'єкту - Тпоч (година); тривалість роботи - Троб (година); коефіцієнт послаблення дози опромінення - Косл.
  

Оцінка радіаційної обстановки при застосуванні

сучасних засобів ураження

   Оцінка радіаційної обстановки, як правило, проводиться з використанням карти, на яку наносяться зони забруднення або рівні радіації, а також дані про місцезнаходження або маршрути руху формувань ЦЗ. Для оцінки радіаційної обстановки необхідно мати наступні початкові дані:
   - час ядерного вибуху, внаслідок якого сталося радіоактивне зараження;
   - рівні радіації в районі дії;
   - коефіцієнти послаблення захисних споруд, будівель, техніки, транспорту;
   - поставлені завдання і терміни їх виконання (час початку роботи).
   Оцінка радіаційної обстановки передбачає рішення наступних завдань:
   - визначення можливих доз опромінення при діях в зонах забруднення;
   - визначення можливих доз опромінення під час виходу із зон забруднення;
   - визначення допустимого часу знаходження в зонах зараження при заданій дозі опромінення;
   - визначення допустимого часу роботи в зоні зараження по заданій дозі опромінення.
   - визначення допустимого часу початку виходу із зони зараження при заданій дозі опромінення;
   - визначення кількості змін для виконання робіт в зонах забруднення;
   - визначення можливих втрат під час дій в зонах зараження.
   Завдання за оцінкою радіаційної обстановки вирішують аналітично і графо-аналітично, за допомогою таблиць або спеціальних лінійок (РЛ, ДЛ- 1).
   Для вирішення цих завдань спочатку необхідно знати радіаційну обстановку, визначувану методом прогнозування або розвідки.
   Для прогнозування можливого радіоактивного зараження необхідно знати: час вибуху; потужність і вид вибуху; швидкість і напрям середнього вітру.
   На карті (схемі) в першу чергу позначається місце вибуху і проводиться лінія у напрямі середнього вітру. Потім визначаються розміри зон, які наносяться на карту. Оскільки прогноз дає погрішності, то обстановка додатково уточнюється за допомогою радіаційної розвідки.
  
   5.2. Прогнозування обстановки при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах
  
   5.2.1. Терміни і визначення

   Хімічно небезпечний об'єкт (ХНО) - об'єкт, на якому зберігають, переробляють, використовують або транспортують небезпечну хімічну речовину, при аварії на якому або при руйнуванні якого може статися загибель або хімічне зараження природного довкілля.
   Техногенна небезпека - стан, що внутрішньо властивий технічній системі, промисловому або транспортному об'єкту, реалізовується у вигляді вражаючих дій джерела техногенної надзвичайної ситуації на людину і довкілля при його виникненні, або у вигляді прямого або непрямого збитку для людини і довкілля в процесі нормальної експлуатації цих об'єктів.
   Руйнування хімічно небезпечного об'єкту - результат катастроф і стихійних лих, що привели до повної розгерметизації усіх місткостей і порушення технологічних комунікацій.
   Аварія - порушення технологічних процесів на виробництві, ушкодження трубопроводів, місткостей, сховищ, транспортних засобів, що призводить до викиду ХНР в атмосферу в кількостях, які можуть викликати масове ураження людей і тварин.
   Аварійно хімічно небезпечна речовина (ХНР) - небезпечна хімічна речовина, що вживається в промисловості і сільському господарстві, при аварійному викиді (розливі) якої може статися зараження довкілля в концентраціях (токсодозах), що вражають живий організм.
   Аварійно хімічно небезпечна речовина інгаляційної дії (ХНРІД) - аварійно хімічно небезпечна речовина, при викиді (розливі) якої може статися масове ураження людей інгаляційним шляхом.
   Небезпечна хімічна речовина - хімічна речовина, пряма або опосередкована дія якої на організм людини може викликати гострі і хронічні захворювання людей або їх загибель.
   Середньодобова гранично-допустима концентрація (ГДКСД) - це така концентрація шкідливої речовини в повітрі населених місць, яка при щоденному перебуванні людини протягом 24 годин, не може викликати захворювання або відхилення від норми стани здоров'я, що виявляються сучасними методами досліджень, в процесі життя сучасних і наступних поколінь.
   Гранично-допустима концентрація робочої зони (ГДКРЗ) - це така концентрація шкідливої речовини в повітрі робочої зони, яка при щоденній роботі протягом 8 годин, але не більше 41 години в тиждень, упродовж усього робочого стажу не може викликати захворювання або відхилення в стані здоров'я, що виявляються сучасними методами досліджень, в процесі роботи або віддалених термінах життя справжніх і наступних поколінь.
   Токсодоза - це величина, рівна кількості токсичної речовини, що потрапляє в організм, віднесеному до маси його тіла.
   Гранично допустима токсодоза - така доза (концентрація), при якій симптоми отруєння ще не настають.
   Середня порогова (токсодоза РС50) - доза, яка викликає початкові симптоми отруєння ХНР у 50 % уражених;
   Середня виводяща (токсодоза ІС50) - доза, яка призводить до втрати працездатності у 50 % уражених;
   Середня смертельна (токсодоза LC50) - доза, що призводить до загибелі 50% людей або тварин при 2 - 4 годинній інгаляційній дії.
   Хімічне зараження - поширення небезпечних хімічних речовин в природному довкіллі в концентраціях або кількостях, що створюють загрозу для людей, сільськогосподарських тварин і рослин протягом певного часу.
   Осередок хімічного ураження - територія, в межах якої в результаті дії небезпечних хімічних речовин сталися масові ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин.
   Зона хімічного зараження - територія або акваторія, в межах якої поширені або куди привнесені небезпечні хімічні речовини в концентраціях або кількостях, що створюють небезпеку для життя і здоров'я людей, для сільськогосподарських тварин і рослин протягом певного часу.
   Глибина зараження - максимальна протяжність відповідної площі зараження за межами місця аварії.
   Глибина поширення - максимальна протяжність зони поширення первинної або вторинної хмари ХНР.
   Тривалість хімічного зараження - час випару ХНР, на продовженні якого існує небезпека ураження людей.
   Первинна хмара - хмара ХНР, що утворюється в результаті миттєвого (1-3 хв.) переходу в атмосферу частини ХНР з місткості при її руйнуванні.
   Вторинна хмара - хмара ХНР, що утворюється в результаті випару речовини, що розлилася, з підстилаючої поверхні.
   Еквівалентна кількість ХНР - така кількість хлору, масштаб якого при інверсії еквівалентний масштабу зараження при цій мірі вертикальної стійкості атмосфери кількістю ХНР, що перейшла в первинну (вторинну) хмару.
   Площа зони фактичного зараження ХНР - площа території, зараженої ХНР в небезпечних для життя межах.
   Площа зони можливого зараження ХНР - площа території, в межах якої під впливом зміни напряму вітру може переміщатися хмара ХНР.
  
   5.2.2. Класифікація ХНР за мірою дії на організм людини
  
   Здатність будь-кого аварійно хімічно небезпечної речовини легко переходити в довкілля і викликати масові ураження визначається його основними фізико-хімічними і токсичними властивостями. Найбільше значення з фізико-хімічних властивостей мають агрегатний стан, розчинність, щільність, летючість, температура кипіння, гідроліз, тиск насиченої пари, коефіцієнт дифузії, теплота випару, температура замерзання, в'язкість, корозійна активність, температура спалаху і температура займання та ін.
   Механізм токсичної дії ХНР полягає в наступному. Усередині людського організму, а також між ним і зовнішнім середовищем, відбувається інтенсивний обмін речовин. Найбільш важлива роль в цьому обміні належить ферментам - - хімічним (біохімічним) речовинам або з'єднанням, здатним управляти хімічними і біологічними реакціями в організмі.
   Токсичність тих або інших ХНР полягає в хімічній взаємодії між ними і ферментами, яке призводить до гальмування або припинення ряду життєвих функцій організму. Повне пригнічення тих або інших ферментних систем викликає загальне ураження організму, а в деяких випадках його загибель.
   Класифікація аварійно хімічно небезпечних речовин здійснюється:
   - по переважному синдрому, що складається при гострій інтоксикації (таблиця. 5.4);
   - по тяжкості дії на підставі обліку декількох найважливіших чинників (таблиця. 5.5);
   - по здатності до горіння.
  
   Таблиця 5.4 - Класифікація ХНР за переважним синдромом, що складається при гострій інтоксикації

N

п/п

Найменування групи

Характер дії

Найменування ХНР

1

   Речовини з переважно задушливою дією
   Впливають на дихальні шляхи людини
   Хлор, фосген, хлорпікрин

2

  
   Речовини переважно загальноотруйної дії
  
   Порушують енергетичний обмін
   Окисел вуглецю, ціаністий водень

3

   Речовини, що мають задушливу і загальноотруйну дію
   Викликають набряк легенів при інгаляційній дії і порушують енергетичний обмін при резорбції
   Аміл, акрилонітрил, азотна кислота, оксиди азоту, сірчистий ангідрид, фтористий водень

4

   Нейротропні отрути
   Діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу
   Сірковуглець, тетраетилсвинець, фосфорорганічні з'єднання.

5

   Речовини, що мають задушливу і нейротропну дією
   Викликають токсичний набряк легенів, на тлі якого формується важке ураження нервової системи
   Аміак, гептил, гідразин та ін.

6

   Метаболічні отрути
   Порушують процеси метаболізму речовини в організмі
   Окисел етилену, дихлоретан

7

   Речовини, що порушують обмін речовин
   Викликають захворювання з надзвичайно в'ялою течією і порушують обмін речовин
   Діоксин, поліхлоровані бензофурани, галогенизовані ароматичні з'єднання та ін.
  
  
   Таблиця 5.5 - Класифікація ХНР за тяжкістю дії на підставі обліку декількох чинників

Ознака

Найменування ХНР

  

Хлор

Аміак

Іприт

Діоксин

   Здатність до розсіювання

2

2

0

0

   Стійкість

1

1

2

2

   Промислове значення

4

4

0

0

   Спосіб попадання в організм

2

2

1

1

   Міра токсичності

4

0

8

8

   Співвідношення числа потерпілих до загиблих

1

1

2

2

   Відкладені ефекти

0

0

2

2

РАЗОМ:

14

10

15

15

  
   Значна частина ХНР є легкозаймистими і вибухонебезпечними речовинами, що часто призводить до виникнення пожеж і вибухів у разі руйнувань місткостей, а також освіті в результаті горіння нових токсичних з'єднань.
   По здатності до горіння усі ХНР діляться на групи:
   - негорючі (фосген, діоксин та ін.). Речовини цієї групи не горять в умовах нагрівання до 900®С і концентрації кисню до 21 %;
   - негорючі пожежонебезпечні речовини (хлор, азотна кислота, фтористий водень, окисел вуглецю, сірчистий ангідрид, хлорпікрин та ін. термічно нестійкі речовини, ряд зріджених і стислих газів), які не горять в умовах нагрівання до 900®С і концентрації кисню до 21%, але розкладаються з виділенням горючої пари;
   - важкогорючі речовини (зріджений аміак, ціаністий водень та ін.), здатні займатися тільки при дії джерела вогню;
   - горючі речовини (акрилонітрил, амил, газоподібний аміак, гептил, гідразин, дихлоретан, сірковуглець, тертраетилсвинец, оксиди азоту і так далі), здатні до самозаймання і горіння навіть після видалення джерела вогню.
  
   5.2.3. Зберігання і транспортування ХНР
  
   Створювані на хімічно небезпечних об'єктах мінімальні (нестискувані) запаси в середньому розраховані на 3 доби, а для підприємств по виробництву мінеральних добрив ці запаси доводяться до 10-15 діб. В результаті на великих підприємствах можуть одночасно зберігатися сотні і навіть тисячі тонн ХНР. Причому на значній частині об'єктів харчової м'ясо-молочної промисловості, в холодильниках торговельних баз і особливо на підприємствах водоочистки, розташованих у великих містах, міститися значні їх запаси. Наприклад, на овочевих базах міститься до 150 тонн зрідженого аміаку, а на водопровідних станціях - від 100 до 400 тонн зрідженого хлору.
   На багатьох підприємствах ХНР є початковою сировиною, проміжним і кінцевим продуктом або побічною продукцією. Усі запаси цих речовин зберігаються в резервуарах базисних і витратних складів, містяться в технологічній апаратурі, транспортних засобах (у трубопроводах, залізничних цистернах, контейнерах). Зберігання небезпечних продуктів регламентується санітарними нормами, будівельними правилами і спеціальними відомчими документами, виходячи з їх агрегатного стану.
   Наземні резервуари можуть розташовуватися групами і стояти окремо. Для кожної групи резервуарів або окремих сховищ по периметру обладналося замкнуте обвалування або стіна, що захищає. Під складськими резервуарами підприємств хімічної і інших галузей промисловості обладнаються піддони для збору рідини, що розлилася. Глибина піддону розраховується так, щоб в ньому могли розміститися запаси, що містяться, в найбільшому резервуарі (групі резервуарів) на 0,2 м нижче від верхнього рівня піддону або обвалування.
   Для тимчасового зберігання ХНР перед відправкою на базисні і витратні склади споживачів використовуються залізничні склади, що розташовуються не ближче 300 метрів від житлових і громадських будівель. В цьому випадку отруйні речовини знаходяться в спеціальних цистернах. Термін зберігання при цьому не повинен перевищувати 2-3 діб. Проте гранична допустима кількість ХНР, що знаходяться на таких складах, не встановлено, що нерідко призводить до безконтрольного скупчення на залізничних станціях безлічі цистерн, використовуваних як тимчасові сховища.
   Залізничний транспорт є основним видом перевезення ХНР. Вантажопідйомність залізничних цистерн : для хлору - 47,55 і 57 т; аміаку - 30 і 45 т; соляної кислоти - 52 і 59 т; фтору - 20 і 25 т.
   Автомобільним транспортом ХНР перевозяться в цистернах вантажопідйомністю 2 -6 т. Окрім цистерн використовуються різні контейнери місткістю від 0,1 до 0,8 м3.
   По території великих хімічно небезпечних об'єктів ХНР перевозять залізничними цистернами або транспортують по трубопроводах.
   Для перекачування зрідженого аміаку є єдиний трансграничний магістральний трубопровід Тольятті - Одеса, протяжність якого складає 2,1 тис. км.
  
   5.2.4. Особливості виникнення і розвитку аварій на хімічно небезпечних об'єктах
  
   Теоретично будь-яка хімічна речовина може знаходитися в 3-х фазових станах: рідина, газ (пара) і твердий стан.
   Залежно від співвідношення критичної температури, температури зовнішнього середовища і умов зберігання усе ХНР можна розділити на 4 основних групи.
   I група. Речовини, що мають критичну температуру набагато нижче за температуру довкілля (метан, кисень, етилен та ін.). Речовини цієї групи у великих кількостях зберігаються на об'єктах господарської діяльності при температурах нижче за критичних. При розгерметизації ємностей з рідинами цієї категорії незначна частина рідини (близько 5 %) "миттєво" випарується за рахунок тепла піддону і довкілля, утворюючи первинну хмару пари ХНР. Частина рідини, що залишилася, перейде в режим стаціонарного кипіння.
   Швидкість кипіння (швидкість утворення вторинної хмари) є функцією підведення тепла від довкілля і деяких фізико-хімічних властивостей ХНР. Найбільш небезпечні джерела вражаючих чинників в даному випадку - вторинна хмара пари ХНР, а в деяких випадках - пожежі і вибухи.
   У разі розгерметизації ємностей з цією групою ХНР, що зберігаються в газоподібному стані, практично увесь вміст місткості утворює первинну хмару. Небезпека вражаючої дії первинної хмари в даному випадку залежить не лише від типу, кількості, фізико-хімічних і токсичних характеристик ХНР, але і від міри руйнування місткостей і метеоумов. Найбільш небезпечні вражаючі чинники в даному випадку - первинна хмара пари ХНР, а в деяких випадках - пожежі і вибухи.
   II група. Речовини у яких критична температура вища, а температура кипіння нижче температури довкілля (аміак, хлор та ін.). При розгерметизації ємностей з рідинами цієї категорії процес утворення газових хмар залежить від умов зберігання ХНР.
   Якщо ХНР зберігаються в рідкій фазі в місткості під високим тиском і при температурі вище за температуру кипіння, але нижче за температуру довкілля, то при розгерметизації місткості частина ХНР (10-40%) "миттєво" випарується, утворюючи первинну хмару пари ХНР, а частина, що залишилася, випаровуватиметься поступово за рахунок тепла довкілля, утворюючи вторинну хмару пари ХНР. Найбільшу небезпеку в даному випадку представлятиме первинна хмара пари ХНР за рахунок того, що процес його утворення протікає дуже інтенсивно (протягом 5 - 10 хв.) з розбризкуванням значної частини рідини у вигляді піни і крапель, утворенням первинних важких хмар ХНР. При цьому можливі вибухи пожежонебезпечних аерозолів. Частина рідкої фази ХНР, що залишилася, охолодиться до температури кипіння і перейде в режим стаціонарного кипіння аналогічно ХНР першої групи.
   Якщо ХНР зберігаються в ізотермічних сховищах при температурі зберігання нижче температури кипіння, то у разі розгерметизації ємності первинного випару значної частини рідини не спостерігається. У первинну хмару переходить тільки 3 - 5% від загальної кількості ХНР. Частина рідини, що залишилася, перейде в режим стаціонарного кипіння. Найбільш небезпечні вражаючі чинники в даному випадку - вторинна хмара пари ХНР, переохолодження, а в деяких випадках - пожежі і вибухи.
   ІІІ група. Речовини, у яких критична температура і температура кипіння вище температури довкілля, тобто речовини, що зберігаються при атмосферному тиску в рідкій або твердій фазі (тетраетилсвинець, діоксин, кислоти і так далі). В даному випадку при руйнуванні місткостей відбувається розлив (розсип) ХНР. Первинна хмара пари ХНР практично відсутня, проте існує небезпека поразки людей вторинною газовою хмарою (хмарою пилу), забруднення ґрунту і вододжерел.
   IV група. Речовини, що відносяться до III групі, але що знаходяться при підвищеній температурі і тиску. При руйнуванні ємностей з ХНР в даному випадку процес утворення газових хмар відбувається аналогічно, як для речовин II групи у разі зберігання їх під високим тиском і температурі вище за температуру кипіння, але нижче за температуру довкілля. Проте внаслідок швидкої передачі тепла первинною хмарою в довкілля, а також з урахуванням фізико-хімічних властивостей ХНР, вони постійно конденсуються, і осідають на місцевості у вигляді плям по сліду поширення хмари в атмосфері. У наступному, можливо, їх повторний випар і перенесення (міграція) на значні відстані від місця первинного осадження.
   Найскладніше протікає процес випару у другої групи речовин, що зберігаються при підвищеному тиску. Увесь процес випару рідини при руйнуванні місткості в даному випадку можна умовно розділити на 3 періоди.
   Перший період - бурхливий, майже миттєвий випар рідини за рахунок різниці пружності тиску насиченої пари ХНР в місткості і парціального тиску в атмосфері. В результаті температура рідкої фази знижується до температури кипіння. Тривалість першого періоду складає до 3-5 хвилин.
   Другий період - нестійкий випар за рахунок тепла піддону і тепла довкілля. Тривалість другого періоду може досягати до 5-10 хв.
   Третій період - стаціонарний випар ХНР за рахунок підведення тепла від довкілля. Тривалість третього періоду залежить від фізико-хімічних властивостей ХНР, його кількості, метеоумов і може доходити до декількох діб.
   Частина рідини, що перейшла в парову фазу в перший і другий періоди випару, утворює первинну хмару пари ХНР, а в третій період - вторинну хмару. Найбільш небезпечним періодом аварії в даному випадку є перший період. Аерозоль, що утворюється в цей період, у вигляді важких хмар вмить піднімається вгору, а потім під дією власної сили тяжіння опускається на грунт. При цьому хмара здійснює невизначені рухи, які важко передбачувані.
   У разі руйнування оболонки ізотермічного резервуару (зберігання ХНР при тиску близькому до атмосферного) і розливу ХНР в піддон перший період випару практично відсутній. В результаті в первинну хмару переходить всього біля 3-5 % рідини (за рахунок тепла піддону і довкілля), що зберігається, протягом 5-10 хв. У разі вільного розливу кількість ХНР, що перейшла в первинну хмару, залежатиме ще і від площі розливу. Частина рідини, що залишилася, перейде в режим стаціонарного кипіння, аналогічно розглянутому раніше.
   У разі руйнування оболонок висококиплячих рідин утворення первинної хмари пари практично не відбувається. Випар рідини здійснюється по стаціонарному процесу і залежить від фізико-хімічних властивостей ХНР, ії кількості і метеоумов, площі дзеркала розливу і так далі
   Основними джерелами небезпеки у разі аварій на хімічно небезпечних об'єктах являються:
   - залпові викиди ХНР в атмосферу з наступним зараженням повітря, місцевості і вододжерел;
   - скидання ХНР у водоймища;
   - "хімічна" пожежа зі вступом ХНР і продуктів їх горіння в довкілля;
   - вибухи ХНР, сировини для їх отримання або початкових продуктів;
   - утворення зон задимлення з наступним осадженням ХНР, у вигляді "плям" по сліду поширення хмари зараженого повітря, сублімацією і міграцією.
   Кожне з вказаних вище джерел небезпеки (ураження) по місцю і часу може проявлятися окремо, послідовно або у поєднанні з іншими джерелами, а також багаторазово повторене в різних комбінаціях. Усе залежить від фізико-хімічних характеристик ХНР, умов аварії, метеоумов і особливостей місцевості.
   Таким чином, у разі виникнення аварій на хімічно небезпечних об'єктах з викидом ХНР осередок хімічного ураження матиме наступні особливості:
   1. Утворення хмар пари ХНР і їх поширення в довкіллі є складними процесами, які визначаються діаграмами фазового стану ХНР, їх основними фізико-хімічними характеристиками, умовами зберігання, метеоумовами, рельєфом місцевості і так далі, тому прогнозування масштабів хімічного зараження (забруднення) дуже ускладнене.
   2. В розпал аварії на об'єкті діє, як правило, декілька вражаючих чинників: хімічне зараження місцевості, повітря, водоймищ; висока або низька температура; ударна хвиля, а поза об'єктом - хімічне зараження довкілля.
   3. Найбільш небезпечний вражаючий чинник - дія пари ХНР через органи дихання. Він діє як на місці аварії, так і на великих відстанях від джерела викиду і поширюється із швидкістю вітрового перенесення ХНР.
   4. Небезпечні концентрації ХНР в атмосфері можуть існувати від декількох годин до декількох діб, а зараження місцевості і води - ще більше тривалий час.
   5. Летальний результат залежить від властивостей ХНР, токсичної дози і може наставати як миттєво, так і через деякий час після отруєння.
  
   5.2.5. Прогнозування і оцінка хімічної обстановки при аваріях на
   хімічно небезпечних об'єктах
  
   Під хімічною обстановкою при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах (ХНО) мають на увазі міру хімічного забруднення атмосфери і місцевості, яка впливає на життєдіяльність населення і проведення аварійно-рятувальних і відновних робіт.
   Прогнозування і оцінка хімічної обстановки включає рішення наступних завдань:
   - визначення напряму осі сліду хмари викиду хімічних речовин, внаслідок аварії або руйнування технологічного устаткування або місткостей для зберігання ХНР, по метеоданим;
   - визначення розмірів зон забруднення місцевості по очікуваних значеннях доз ураження;
   - визначення площі ураження ХНР;
   - визначення часу підходу зараженого повітря до об'єкту і тривалості вражаючої дії ХНР;
   - визначення можливого ураження людей, що знаходяться в осередку зараження;
   - порядок нанесення зон ураження на карти і схеми.
   Масштаби зараження ХНР залежно від їх фізичних властивостей і агрегатного стану розраховуються для первинної і вторинної хмари:
   - для зріджених газів - окремо для первинної і вторинної;
   - для стислих газів - тільки для первинної;
   - для отруйних рідин, киплячих вище за температуру довкілля, - тільки для вторинної.
   Початковими даними для прогнозування масштабів зараження ХНР є:
   - загальна кількість ХНР на об'єкті і дані про розміщення їх запасів в технологічних місткостях і трубопроводах;
   - кількість ХНР, викинутих в атмосферу і характер їх розливу на підстилаючій поверхні ("вільно", "в піддон" або "в обвалування");
   - висота піддону або обвалування складських місткостей;
   - метеорологічні умови: температура повітря, швидкість вітру на висоті 10 м (на висоті флюгера), міра вертикальної стійкості повітря.
   При завчасному прогнозуванні масштабів зараження на випадок виробничих аварій для початкових даних рекомендується приймати: викид ХНР - кількість ХНР в максимальній за об'ємом одиничній місткості (технологічною, складською, транспортною та ін.), метеорологічні умови - інверсія, швидкість вітру 1 м/с.
   Для прогнозу масштабів зараження безпосередньо після аварії повинні братися конкретні дані про кількість викинутого (що розлилося) ХНР і реальні метеоумови.
   Зовнішні межі зони зараження ХОВ розраховуються по пороговій токсодозі при інгаляційній дії на організм.
   Граничний час перебування людей в зоні зараження і тривалість збереження незмінними метеорологічних умов (міри вертикальної стійкості атмосфери, напряму і швидкості вітру) складає 4 години. Після закінчення вказаного часу прогноз обстановки повинен уточнюватися.
   При аваріях на газо- і продуктопроводах викид ХНР приймається рівним максимальній кількості ХНР, що міститься в трубопроводі між автоматичними відсікачами, наприклад, для аміакопроводів - 275 - 500 тонн.

ГЛАВА 6. РЕАГУВАННЯ НА НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ

   6.1. Основні заходи по реагуванню на надзвичайні ситуації
  
   Реагування на надзвичайні ситуації полягає в:
   - організації і здійсненні органами управління і силами цивільного захисту скоординованого комплексу організаційних і практичних дій (заходів) з ліквідації надзвичайних ситуацій, подій і їх наслідків;
   - проведенні робіт по ліквідації надзвичайних ситуацій;
   - екстреній допомозі населенню в надзвичайних ситуаціях;
   - життєзабезпеченні постраждалого населення, надання йому медико-санітарній, матеріальній і психологічній допомоги;
   - проведенні відновних робіт.
   Для координації дій органів виконавчої влади, інших органів управління, управління силами цивільного захисту, організованого і планового виконання усього комплексу робіт і заходів по ліквідації надзвичайних ситуацій у разі загрози і виникнення їх:
   - створюються спеціальні комісії з ліквідації НС;
   - призначаються керівники робіт по ліквідації НС;
   - створюються Штаби по ліквідації НС.
   Спеціальні комісії з ліквідації надзвичайних ситуацій створюються для координації дій органів виконавчої влади, інших органів управління і організацій.
   У разі НС державного рівня за рішенням Кабінету Міністрів України створюється спеціальна Урядова комісія з ліквідації надзвичайної ситуації, основними завданнями якої є:
   - організація виконання комплексу заходів по ліквідації НС;
   - визначення комплексу заходів по захисту населення і територій від наслідків НС;
   - безпосередня організація і координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в НС;
   - забезпечення життєдіяльності постраждалого населення;
   - забезпечення заходів соціального захисту постраждалого населення;
   - організація відновних робіт на першому етапі їх проведення.
   Для координації робіт по ліквідації НС регіонального, місцевого і об'єктового рівня, за рішенням місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, керівника підприємства, установи і організації створюються спеціальні комісії з ліквідації надзвичайної ситуації регіонального, місцевого і об'єктового рівня, основними завданнями яких є:
   - організація виконання плану заходів по ліквідації НС;
   - формування плану заходів по захисту населення і територій від наслідків НС;
   - безпосередня організація і координація діяльності структурних підрозділів на місцях;
   - забезпечення життєдіяльності постраждалого населення;
   - забезпечення заходів соціального захисту постраждалого населення;
   - організації відновних робіт.
   Керівник робіт по ліквідації надзвичайної ситуації призначається для безпосереднього управління аварійно-рятувальним і іншими невідкладними роботами при виникненні будь-якої надзвичайної ситуації.
   Керівник робіт самостійно приймає рішення відносно:
   - проведення евакуаційних заходів;
   - зупинки діяльності об'єктів, що знаходяться в зоні НС, і обмеження доступу людей в цю зону;
   - залучення до проведення робіт необхідних транспортних засобів, іншого майна підприємств, установ і організацій, які знаходяться в зоні НС, аварійно-рятувальних служб і формувань, а також громадян по їх згоді;
   - зупинку аварійно-рятувальних робіт, у разі виникнення загрози життя рятувальників і інших осіб, які беруть участь в ліквідації НС.
   Штаб по ліквідації надзвичайної ситуації є робочим органом керівника робіт і створюється в усіх випадках виникнення НС будь-якого рівня.
   Основним завданням Штабу є безпосередня організація і координація аварійно-рятувальних і інших невідкладних робіт по ліквідації НС. В той же час Штаб:
   - визначає зону ураження, кількість і місця перебування в ній людей, організовує їх порятунок і надання медичної допомоги;
   - збирає дані про обстановку в зоні НС, аналізує і узагальнює їх;
   - визначає необхідні роботи по ліквідації НС, приймає рішення по проведенню аварійно-рятувальних робіт, захисту населення і території від її наслідків, забезпечення життєдіяльності постраждалого населення;
   - розробляє оперативний план з ліквідації НС і її наслідків, зосереджує в районі НС необхідні сили і технічні засоби і своєчасно вводить їх в дію;
   - визначає кількість і склад аварійно-рятувальних формувань, необхідних для ліквідації НС, порядок і терміни їх залучення;
   - організовує взаємодію аварійно-рятувальних служб і формувань, залучених до ліквідації надзвичайної ситуації;
   - здійснює керівництво роботами по ліквідації НС;
   - веде облік робіт, які були проведені аварійно-рятувальними службами і формуваннями під час ліквідації НС;
   - оперативно опрацьовує проблемні питання, що виникають під час ліквідації НС і їх наслідків;
   - веде облік загиблих і постраждалих в результаті НС;
   - забезпечує прийняття реєстрів потерпілих в надзвичайній ситуації, відповідно до яких надається матеріальна допомога;
   - здійснює інформування населення про наслідки НС, прогноз її розвитку, хід ліквідації і правила поведінки в зоні надзвичайної ситуації;
   - веде оперативно-технічну документацію і складає звіт.
  
  

Аварійно - рятувальні служби України

  
   У законодавстві України існує ряд визначень, пов'язаних з проведенням аварійно-рятувальних робіт.
   Аварійно-рятувальна служба - сукупність організаційно об'єднаних органів управління, сил і засобів, призначених для вирішення завдань по запобіганню і ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру і окремих їх наслідків, проведення пошукових, аварійно-рятувальних і інших невідкладних робіт.
   Професійна аварійно-рятувальна служба - аварійно-рятувальна служба, особовий склад якої працює на постійній і професійній основі, що передбачає спеціальну фізичну і психологічну підготовку особового складу.
   Спеціальна (воєнізована) аварійно-рятувальна служба - професійна аварійно-рятувальна служба, заснована на принципах єдиноначальності, централізації управління, статутної дисципліни, особистої відповідальності.
   Спеціалізована аварійно-рятувальна служба - професійна аварійно-рятувальна служба, яка має підготовлений і споряджений особовий склад для ліквідації окремих класів надзвичайних ситуацій і відповідні аварійно-рятувальні засоби.
   Аварійно-рятувальне формування - структурний підрозділ аварійно-рятувальної служби, призначений для проведення аварійно-рятувальних робіт.
   Аварійно-рятувальні служби громадських організацій - аварійно-рятувальні служби, створені об'єднаннями і союзами об'єднань громадян.
   Допоміжний підрозділ аварійно-рятувальної служби - структурний підрозділ аварійно-рятувальної служби, призначений для забезпечення діяльності по виконанню покладених на неї завдань.
   Рятувальник - особа, яка має відповідну спеціальну підготовку, атестований на придатність до проведення аварійно-рятувальних робіт і що безпосередньо бере участь в них, має спеціальну фізичну і психологічну підготовку і відповідає за її підтримку.
   Аварійно-рятувальні засоби - технічні засоби спеціального призначення, науково-технічна продукція і інші об'єкти права інтелектуальної власності (засобу зв'язку, техніка, устаткування, спорядження, матеріали, відео -, кіно -, фотоматеріали за технологією проведення аварійно-рятувальних робіт, програмні продукти і бази даних та інші засоби), які використовуються під час проведення аварійно-рятувальних робіт.
   Аварійно-рятувальні роботи - роботи, спрямовані на пошук, порятунок і захист людей (у тому числі надання їм невідкладній медичній допомоги), а також матеріальних і культурних цінностей і захист довкілля під час виникнення надзвичайних ситуацій.
   Основними завданнями аварійно-рятувальних служб є:
   - ліквідація надзвичайних ситуацій і окремих їх наслідків;
   - виконання робіт по запобіганню виникненню і мінімізації наслідків НС техногенного і природного характеру і по захисту від них населення і територій;
   - захист природного довкілля і локалізація зони впливу шкідливих і небезпечних чинників, що виникають під час аварій і катастроф.
   Відповідно до покладених на них завдань основними функціями аварійно-рятувальних служб є:
   - забезпечення готовності своїх органів управління, сил і засобів до дій за призначенням;
   - пошук і порятунок людей на уражених об'єктах і територіях, представлення в можливих межах невідкладної, у тому числі медичної, допомоги особам, які знаходяться в небезпечному для життя і здоров'я стані, на місці події і під час евакуації до лікувальних закладів;
   - ліквідація особливо небезпечних проявів надзвичайних ситуацій;
   - контроль за готовністю обслуговуючих ними об'єктів і територій до проведення робіт по ліквідації надзвичайних ситуацій;
   - участь в розробці і узгодженні планів реагування на надзвичайні ситуації на обслуговуваних ними об'єктах і територіях;
   - участь в проведенні експертизи проектних рішень по поліпшенню захисту об'єктів і територій на випадок виникнення надзвичайних ситуацій;
   - участь в роботі комісій з прийняття в експлуатацію об'єктів, що вимагають аварійно-рятувального обслуговування;
   - участь в підготовці рішень з питань створення, розміщення, визначення об'ємів матеріальних резервів для ліквідації надзвичайних ситуацій;
   - організація ремонту і технічного обслуговування аварійно-рятувальних засобів;
   - пропаганда у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій і участь в підготовці працівників підприємств, установ, організацій і населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій.
   Аварійно-рятувальні служби обслуговують окремі території, а також підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, на яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій природного або техногенного характеру.
   Постійному і обов'язковому обслуговуванню аварійно-рятувальними службами підлягають:
   - підприємства, організації по здобичі і переробці твердих, рідких і газоподібних корисних копалини, експлуатації продуктопроводів та ін.;
   - спорудження транспортних підприємств, організацій з підвищеними вимогами до рівня безпеки їх експлуатації (морські і річкові порти, аеродроми і аеропорти, метрополітен і т. п.);
   - металургійні, хімічні, радіаційно-небезпечні, вибухо- і пожежонебезпечні підприємства, організації з шкідливими і небезпечними умовами праці, а також, ті що застосовують у своєму виробництві або зберігаючі ХНР;
   - рекреаційні зони і інші території в період масового відпочинку людей, у тому числі місця туристичної активності;
   - райони відповідальності України за організацію обслуговування повітряного руху;
   - водні об'єкти України.
   Державні і комунальні аварійно-рятувальні служби у разі здійснення заходів по запобіганню виникненню і ліквідації надзвичайних ситуацій мають право:
   - обстежувати з метою профілактики виникнення надзвичайних ситуацій об'єкти і території, обслуговуваних ними;
   - подавати власникам підприємств, установ і організацій, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування пропозиції по поліпшенню протиаварійного стану об'єктів і територій і усунення виявлених порушень вимог безпеки;
   - безоплатно і безперешкодно отримувати від підприємств, установ і організацій, органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для виконання покладених на аварійно-рятувальну службу завдань;
   - безперешкодного доступу на об'єкти і території з метою виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій;
   - вимагати від усіх осіб, що знаходяться в зоні надзвичайної ситуації, дотримання встановлених правил;
   - брати участь в роботі комісій з розслідування причин виникнення надзвичайних ситуацій на обслуговуваних ними об'єктах і територіях.
   Аварійно-рятувальні служби можуть бути спеціалізованими або неспеціалізованими, створеними на професійній або на непрофесійній основі. Відповідно до специфіки діяльності професійні аварійно-рятувальні служби можуть бути спеціальними (воєнізованими).
   Аварійно-рятувальні служби розділяються на державні, комунальні, аварійно-рятувальні служби громадських організацій і об'єктові аварійно-рятувальні служби підприємств, установ, організацій.
   Особливим видом державних аварійно-рятувальних служб є Державна служба медицини катастроф. Основним завданням Служби медицини катастроф є представлення громадянам і рятувальникам в екстремальних ситуаціях безкоштовної медичної допомоги. Служба медицини катастроф складається з медичних сил і засобів і лікувальних закладів центрального і територіального рівнів незалежно від виду діяльності і галузевої приналежності.
  
   6.2. Ліквідація надзвичайних ситуацій і їх наслідків
  
   6.2.1. Основні заходи щодо ліквідації надзвичайних ситуацій і їх наслідків
  
   Ліквідація надзвичайних ситуацій і їх наслідків полягає в проведенні аварійно-рятувальних, пожежно-рятувальних, аварійно-відновних і інших невідкладних робіт і включає:
   - організацію і управління роботами по локалізації і ліквідації надзвичайної ситуації;
   - розвідку районів, зон, ділянок, об'єктів проведення робіт по ліквідації надзвичайної ситуації;
   - пошук і порятунок потерпілих, надання їм невідкладної медичної допомоги і транспортування до лікувальних закладів;
   - пошук і деблокування уражених;
   - евакуацію і відселення потерпілих;
   - локалізацію і гасіння пожеж;
   - ліквідацію або доведення до мінімально можливого рівня шкідливих і небезпечних чинників, які виникли в результаті НС і роблять неможливим ведення рятувальних робіт;
   - санітарну обробку людей, знезараження тварин, дезактивацію, дезінфекцію і дегазацію техніки, засобів захисту і одягу, знезараження територій і споруд;
   - виявлення і знешкодження вибухонебезпечних предметів;
   - локалізацію і недопущення поширення, розливу нафтопродуктів, у тому числі на водних об'єктах, їх збір і знешкодження;
   - проведення інших невідкладних робіт, залежно від характеру і виду надзвичайної ситуації;
   - забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя в районі виникнення надзвичайної ситуації і місцях тимчасового розміщення постраждалого населення;
   - проведення першочергового ремонту і відновлення пошкоджених об'єктів життєзабезпечення населення, транспорту і зв'язку;
   - життєзабезпечення постраждалого населення;
   - надання медико-санітарної, психологічної і матеріальної допомоги постраждалому населенню;
   - проведення медико-психологічної реабілітації потерпілих;
   - забезпечення громадського порядку.
   Аварійно-рятувальні служби під час ліквідації надзвичайних ситуацій повинні забезпечити:
   - оперативне визначення обстановки, що склалася в результаті надзвичайної ситуації; зони ураження об'єкту або території і основних напрямів дій, пов'язаних з ліквідацією надзвичайної ситуації;
   - проведення термінових заходів для пошуку і порятунку людей на уражених об'єктах і територіях і надання невідкладною медичної і іншої допомоги потерпілим;
   - створення необхідних умов для підтримки працездатності особового складу;
   - зосередження в зоні надзвичайної ситуації необхідних сил, засобів, резервів і своєчасне введення їх в дію за призначенням;
   - оперативне усунення ускладнень, що виникли під час ліквідації надзвичайних ситуацій;
   - координацію дій своїх аварійно-рятувальних формувань.
   Для проведення аварійно-рятувальних робіт створюється угрупування сил цивільного захисту, який притягується для ліквідації надзвичайної ситуації і їх наслідків за принципом ешелонування, :
   - перший ешелон повинні складати сили швидкого реагування для проведення пошуково-рятувальних, пожежно-рятувальних і першочергових аварійно-рятувальних операцій, що складаються з пожежно-рятувальних і пожежних підрозділів, підрозділів відомчої, місцевої і добровільної пожежної охорони, аварійно-рятувальних підрозділів аварійно-рятувальних служб і формувань;
   - другий ешелон складають сили по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, які повинні включати аварійно-рятувальні формування і служби спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту; формування Державної служби медицини катастроф; спеціалізовані формування і служби інших центральних органів виконавчої влади і регіонів; аварійно-рятувальні служби громадських організацій; резерв сил, призначений для проведення специфічних робіт і аварійно-рятувальних операцій з особливим ризиком, а також забезпечення гуманітарних і інших перевезень.
   Під час ліквідації НС проводять аварійно-рятувальні і інші невідкладні роботи (АРІНР), що здійснюються в три етапи.
   На першому етапі вирішуються завдання:
   - по екстреному захисту населення;
   - по попередженню розвитку або зменшенню впливу наслідків;
   - по підготовці до виконання АРІНР.
   На другому етапі проводяться:
   - пошук потерпілих;
   - витягання потерпілих з-під завалів, з палаючих будинків, пошкоджених транспортних засобів;
   - евакуація людей із зони лиха, аварії, осередку зараження;
   - надання медичної допомоги;
   - санітарна обробка людей;
   - знезараження одягу, майна, техніки, територій;
   - проведення інших невідкладних робіт, сприяючих рятувальним роботам і забезпечуючих їх здійснення.
   На третьому етапі вирішуються завдання по забезпеченню життєдіяльності населення в районах, що потерпіли від наслідків НС:
   - відновлення і будівництво житла;
   - відновлення енерго-, тепло-, водо-, газопостачання, ліній зв'язку;
   - організація медичного обслуговування;
   - забезпечення продовольством і предметами першої необхідності;
   - знезараження продуктів, води, фуражу, техніки, майна, території;
   - соціально-психологічна реабілітація;
   - відшкодування збитків;
   - знезараження майна, території, техніки.
  
   6.2.2. Особливості проведення аварійно рятувальних робіт при НС техногенного і природного характеру
  

Дії особового складу формувань аварійно-рятувальних служб (АРС) при розбиранні завалів, устрою проходів, обваленню нестійких будівель і конструкцій

  
   Послідовність і способи виконання робіт безпосередньо залежать від обстановки, що склалася, в НС. Командири формувань АРС встановлюють найбільш доцільні прийоми і способи виконання робіт.
   Формування об'єкту для висунення до осередку ураження вишиковуються в похідну колону. Порядок побудови колони встановлюється залежно від обстановки, що склалася, на маршрутах руху і ділянках (об'єктах) робіт. Один з можливих варіантів побудови колони: розвідка, загін забезпечення руху, колона головних сил (перший ешелон, другий ешелон), резерви, технічне замикання.
   Першими в осередок ураження входять розвідувальні формування. У осередку ураження розвідники визначають рівні радіації, відшукують сховища і укриття, визначають найменш небезпечні шляхи руху на території осередку ураження. Крім того, розвідники визначають характер руйнувань, пожеж і аварій на комунально-енергетичних мережах, означають місця небезпечні для роботи формувань, відшукують приміщення придатні, для розміщення уражених людей. На підставі даних, отриманих від розвідки уточнюються завдання формуванням, і організовується швидкий їх вихід на ділянки (об'єкти) робіт.
   Ще до устрою проходів, проїздів особовий склад рятувальних формувань, разом з санітарними ланками з ходу вводиться в осередок ураження для розшуку уражених і надання ним першій медичній допомоги. Після устрою проїздів входять звідні загони механізації робіт, інженерні і аварійно-технічні формування для локалізації аварій на комунально-енергетичних і технологічних мережах.
   В першу чергу проводяться роботи по устрою проїздів і проходів до захисних споруд, пошкоджених і зруйнованих будівель і споруд, де можуть знаходитися уражені люди, а також в місцях аварій, що перешкоджають або утрудняють проведення АРІНР.
   Залежно від поставленого завдання завали розбирають частково або повністю. Часткове розбирання скоюють при порятунку потерпілих, що виявилися під уламками зруйнованих будівель, а також при устрої проїздів. Повне розбирання завалів виконують при розчищенні території для нового будівництва або відновленні пошкоджених будівель і споруд.
   Порятунок людей, що знаходяться в завалених захисних спорудах проводиться в наступному порядку: відшукування сховищ і укриттів, встановлення зв'язку з тими, що переховуються, подача повітря в завалені споруди, устрій проїздів для інженерної техніки, усунення аварій на мережах водо- і газопостачання, розкриття завалених сховищ (укриттів), витягання уражених, надання першої медичної допомоги і евакуація їх до медичних установ.
   Під час проведення АРІНР необхідно виключити можливу небезпеку обвалення пошкоджених конструкцій будівель і споруд на проїжджу частину вулиць або на ділянки проведення робіт. З цією метою будівлі і споруди, що загрожують обвалом, обрушують або тимчасово зміцнюють. Перед початком робіт необхідно встановити і оглянути найбільш небезпечні місця. Підходити до пошкоджених будівель і споруд слід тільки з найменш небезпечного боку. При виявленні будівель, що загрожують обвалом, небезпечні місця захищають. Біля небезпечних місць вивішують плакати з написами, застережливими про небезпеку. При роботі в завалі проходи і галереї обов'язково зміцнюють стійками і розпірками.
  

Дії АРС з ліквідації наслідків НС на радіаційно-небезпечних об'єктах

  
   До радіаційно-небезпечних об'єктів (РНО) відносяться:
   - підприємства ядерного паливного циклу;
   - атомні електричні станції;
   - об'єкти з ядерними енергетичними установками;
   - дослідницькі ядерні реактори;
   - об'єкти розміщення і зберігання джерел іонізуючого випромінювання;
   - установки технологічного, медичного призначення і джерела теплової і електричної енергії, в яких використовуються радіонукліди;
   - території і водоймища, забруднені радіонуклідами в результаті радіаційних аварій, а також виробничої діяльності підприємств РНО.
   Ліквідація наслідків аварії спрямована на запобігання поширенню радіоактивних речовин за межі забрудненої території і включає: локалізацію і ліквідацію джерел радіоактивного забруднення; дезактивацію забрудненої території і об'єктів; збір і поховання радіоактивних відходів, що утворюються в ході робіт, а також ремонтно-відновні роботи на об'єкті і його території.
   Основним в плануванні робіт по локалізації джерел випромінювань і забруднень і ліквідації наслідків аварії являються:
   - об'єктивна оцінка складу і форм джерел випромінювань і забруднення;
   - облік властивостей поверхонь території і об'єктів;
   - оцінка передбачуваного характеру радіоактивного забруднення на різних поверхнях;
   - визначення пріоритетів проведення робіт по локалізації і ліквідації забруднень на різних ділянках;
   - вибір найбільш ефективних способів локалізації і ліквідації радіоактивного забруднення об'єктів.
   На ранній стадії вирішуються наступні завдання:
   - локалізація джерела аварії;
   - оцінка радіаційної обстановки;
   - зниження поширення первинного забруднення шляхом локалізації або видалення забруднених фрагментів технологічного устаткування, будівель і споруд і так далі;
   - створення тимчасових майданчиків складування радіоактивних відходів.
   На першій стадії робіт ліквідовуються нефіксовані джерела радіоактивного забруднення на найбільш критичних об'єктах.
   На другій стадії вирішуються наступні завдання:
   - стабілізація радіаційної обстановки і забезпечення переходу до планових робіт;
   - організація постійного контролю радіаційної обстановки;
   - ухвалення рішення про методи і технічні засоби робіт;
   - проведення планових заходів до досягнення встановлених контрольних рівнів радіоактивного забруднення;
   - створення тимчасової або стаціонарної системи безпечного поводження з радіоактивними відходами (локалізація і ліквідація об'єктів первинного і вторинного забруднень, видалення радіоактивних відходів, що утворюються, на тимчасові або стаціонарні майданчики і так далі);
   - забезпечення необхідного рівня заходів захисту населення, що проживає на забруднених територіях.
   На третій стадії ліквідації аварії відбувається:
   - завершення планових робіт і доведення радіоактивного забруднення до безпечних рівнів;
   - ліквідація тимчасових майданчиків складування радіоактивних відходів або організація радіаційного контролю безпеки зберігання на увесь період потенційної небезпеки;
   - забезпечення проживання населення без дотримання заходів захисту.
  

Дії АРС з ліквідації наслідків НС на хімічно небезпечних об'єктах (ХНО)

  
   Хімічна аварія - це аварія на ХНО, що супроводжується витоком або викидом хімічних небезпечних речовин (ХНР), здатна привести до загибелі або хімічного зараження людей, продовольства, харчової сировини і кормів, сільськогосподарських тварин і рослин, або хімічному зараженню природного довкілля.
   Розлив ХНР - витікання при розгерметизації з технологічних установок, місткостей для зберігання або транспортування небезпечної хімічної речовини.
   Викид ХНР - вихід при розгерметизації за короткий проміжок часу з технологічних установок, ємностей для зберігання і транспортування небезпечної хімічної речовини.
   Залежно від фізико-хімічних властивостей ХНР, умов використання, зберігання і транспортування аварії на ХНО можуть бути наступних видів:
   - з утворенням тільки первинної хмари ХНР;
   - з утворенням первинної і вторинної хмар ХНР;
   - з утворенням тільки вторинної хмари ХНР;
   - із зараженням території (ґрунту, води).
  

Локалізація і знезараження парогазової фази

первинної і вторинної хмар ХНР

  
   Локалізація і знезараження парогазової фази первинної і вторинної хмар ХНР здійснюється з метою максимально можливого обмеження поширення хмари у напрямі місць масового проживання людей і розміщення важливих господарських об'єктів, а також максимально можливого зниження концентрації пари ХНР в хмарі.
  

Метод постановки водяної завіси

  
   При аваріях з викидом водорозчинних ХНР (аміак та ін.) використовується спосіб постановки водяної завіси.
   При викиді ХНР кислого типу в завісу додається аміачна вода (влітку - 10 - 12%, взимку - 20 - 25%). Це дозволяє нейтралізувати хмару ХНР.
   Постановка рідинної завіси включає наступні операції:
   - вибір рубежів постановки завіси;
   - розставляння на вибраному рубежі розпорошуючих насадок;
   - розставляння хімічних і пожежних машин, підготовка їх до роботи;
   - постановку рідинної завіси протягом заданого часу;
   - зміну машин, що витратили нейтралізуючий розчин, з урахуванням безперервності постановки завіси;
   - перезаправку машин водою (нейтралізуючим розчином).
   Пожежні брандспойти або розпорошуючи насадки встановлюються на сліді хмари на видаленні не більше 30 м один від одного, по усій ширині хмари. Ширина завіси на кожному рубежі має бути більше ширини хмари в приземному шарі на 5-10%. Висота завіси має бути не менше 10 м
   Для досягнення ефективної локалізації хмари ХНР рідинна завіса повинна ставитися безперервно упродовж встановленого часу.
  

Метод постановки повітряного теплового потоку

   Локалізація і знезараження хмар вибухобезпечних ХНР газоповітряним тепловим потоком може здійснюватися створенням на шляху руху хмари загороджувальної пожежі. Для створення інтенсивного теплового потоку застосовуються нафтопродукти і місцеві матеріали (дрова, відходи виробництва). Джерела теплового потоку (вогнища, ями або траншеї з нафтопродуктами) розміщуються на шляху руху хмари на відстані 20 - 25 м один від одного. Для забезпечення безперервності дії теплового потоку можуть створюватися декілька рубежів горіння, що функціонують одночасно або послідовно.
  
  

Локалізація протоки ХНР обвалуванням

  
   Локалізація розливу ХНО обвалуванням застосовується у випадках аварійного викиду (розливу) на підстилаючу поверхню або в піддон і розтіканні ХНР по території об'єкту або прилеглої місцевості. Мета обвалування - запобігти розтіканню ХНР, зменшити площу випару, скоротити параметри вторинної хмари ХНР. Обвалування забезпечується таким чином: вибираються напрями і параметри обвалування; здійснюється розмітка фронту обвалування; розставляється техніка на фронті робіт; насипається грунт для обваловки; ущільнюють ґрунт.
  

Локалізація розливу збором рідкої фази ХНР в ями-пастки

  
   Збір рідкої фази ХНР в ями-пастки роблять з метою припинення розтікання розливу, зменшення площі зараження і інтенсивності випару ХНР. Облаштування ями-пастки включає наступні операції: вибір місця риття ями-пастки; розмітку ями-пастки; розставляння машин; риття ями-пастки; риття об'єднуючої канавки. Об'єм ями-пастки повинен перевищувати об'єм ХНР, що вилилося, на 5-10%; горизонтальний переріз ями має бути мінімальним для цього об'єму з метою скорочення площі випару ХНР.
  

Локалізація розливу ХНР засипкою сипкими сорбентами

  
   Засипка розливу ХНР сипкими сорбентами роблять з метою зменшення інтенсивності випару ХНР. Для засипки використовуються пісок, пористий грунт, шлак, керамзит. Засипка починається з навітряного боку і ведеться від периферії до центру. Товщина насипного шару має бути не менше 15 см від дзеркала протоки, що відповідає нормі витрати 3 - 4 т сорбенту на 1 т ХНР.
  

Локалізація розливу ХНР покриттям шаром піни,

полімерними плівками, плаваючими екранами

   Покриття розливу піною, плівками і плаваючими екранами застосовується в основному при НС з викидом (розливом) пожежонебезпечних або агресивних ХНР в піддон або в обвалування з метою зниження інтенсивності випару ХНР. Локалізація розливу покриттям шаром піни включає: вибір і підготовку майданчика для розміщення машин-піногенераторів; підготовку машин-піногенераторів до роботи; покриття розливу шаром піни. Товщина шару піни має бути не менше 15 см При необхідності може наноситися два шари піни. Пінотворний склад має бути нейтральним по відношенню до цього виду ХНР. Спосіб застосовується при швидкості вітру не більше 5 м/с.
   При невеликих розмірах розливу і зборі рідкої фази розливу в ями-пастки локалізація може здійснюватися покриттям дзеркала розливу полімерною плівкою в 1 - 2 шари. Розміри плівки повинні перевищувати площу розливу на 10 - 15%. Плівка розтягується над розливом і опускається на його поверхню, при цьому вона повинна щільно лежати на дзеркалі рідкої фази ХНР. Краї плівки щільно закріплюються.
   Екранування поверхні розливу може також здійснюватися шляхом засипки його легкими плаваючими матеріалами, не реагуючими з ХНР (тирса, стружка, полімерна крихта). Товщина шару вказаних матеріалів і технологія засипки аналогічні засипці розливу сипкими сорбентами.
  

Локалізація розливу ХНР його розбавленням водою або

нейтральними розчинниками

  
   Розбавлення розливу водою проводять для водорозчинних ХНР (рідких аміаку, окислу етилену, хлористого водню та ін.). Розливи інших ХНР локалізуються відповідними нейтральними розчинниками.
   Окрім перерахованих методів при необхідності використовують їх комбінації.
  

Дії АРС з гасіння пожеж

   Пожежа - це неконтрольоване горіння, що супроводжується знищенням матеріальних цінностей і що створює небезпеку для життя людей. Основними характеристиками пожежі, являються: площа осередку горіння, його інтенсивність, швидкість поширення і тривалість пожежі.
   Під осередком пожежі розуміють ділянку найбільш інтенсивного горіння за трьох основних умов: безперервний вступ окисника (повітря); безперервна подача палива (горючих матеріалів); безперервне виділення теплоти, необхідної для підтримки процесу горіння. В осередку пожежі виділяються: зона горіння, зона теплової дії і зона задимлення.
   Локалізація пожежі - це дії, спрямовані на обмеження поширення горіння; вона є першим етапом заходів по гасінню пожежі. Припинення горіння досягається або розподілом реагуючих речовин, або шляхом охолодження матеріалів, що горять, нижче за температуру їх займання. З цією метою застосовуються різні вогнегасні засоби, а також прилади, машини і агрегати.
   Вогнегасні засоби розділяються на наступні види: реакції, що охолоджують зону, або речовини (вода, водні розчини сумішей і інші), що ні горять; розбавляючи речовини в зоні реакції горіння (інертні гази, водяна пара, тонкороспорошена вода і інші); ізолюючі речовини від зони горіння (хімічні і легко-механічні піни, вогнегасні порошки, сипкі речовини, що не згорають, листові матеріали і інші).
   Процес гасіння пожежі розділяють на два умовні етапи: перший - до локалізації, другий - після локалізації. Пожежа локалізована, якщо поширення вогню обмежене і є можливість його ліквідації. Другий етап - ліквідація пожежі, що має на увазі повне припинення горіння і виключення повторного займання.
   Основне завдання при пожежі - пошук і надання допомоги потерпілим. Рятувальні роботи проводяться після проведення розвідки і оцінки обстановки, що склалася. Розвідка включає: встановлення місцезнаходження людей; визначення характеристик пожежі; виявлення небезпеки вибухів і обвалень; визначення шляхів і напряму роботи; з'ясування необхідності евакуації матеріальних цінностей і шляху евакуації; визначення загрози людям від вогню і диму.
   Рятувальні роботи проводяться коли: людям погрожує вогонь; виникає небезпека вибуху або обвалення конструкцій; приміщення і шляхи евакуації заповнені димом; у приміщеннях висока температура; люди не можуть самостійно покинути небезпечні місця. В першу чергу вирішується завдання надання допомоги людям. Головну небезпеку для людей на пожежах представляють димові гази, що містять токсичні продукти горіння, які разом з повітрям можуть бути нагріті до високої температури. Пряму дію полум'я на людину викликає обвуглювання і опіки тканин. Окрім перерахованого часте явище на пожежі - паніка, що утрудняє прийняття людьми адекватних обстановці рішень.
   При гасінні пожеж в будівлях безпека рятувальників залежить від міцності окремих конструкцій і усієї будівлі в цілому. Тому вживають заходи, що перешкоджають їх обваленню: охолоджують конструктивні елементи; створюють екран з водяної завіси; знижують температуру повітря в приміщенні шляхом зволоження повітря; по можливості знижують навантаження на несучі конструкції, видаляючи з них різне устаткування і майно.
  

Гасіння пожежі

  

Спосіб подачі вогнегасних засобів

  
   Для отримання суцільних розпорошених водяних, пінних і порошкових струменів використовують пожежні стволи, які розділяються на ручні і лафетні. Комбінований ствол служить для отримання суцільного і розпорошеного струменя. Ручні стволи типу РС- 50 і РС- 70 служать для створення компактних водяних струменів. Ствол легко-пінний СВП призначений для отримання легко-механічної піни. Ствол лафетний переносний ПЛС-П 20 призначений для отримання потужного компактного водяного струменя.
  

Способи захисту від променистої теплової енергії

  
   Істотне утруднення для дій на пожежі представляє висока температура, яку знижують за допомогою розпилювачів. Робота в зоні осередку пожежі можлива тільки за наявності тепловідбивних костюмів. Іншими засобами захисту є водяні завіси; прикріплені до стволів азбестові і фанерні щитки; встановлені на землі металеві, фанерні щити; ватний одяг, зрошуваний розпорошеним струменем і т. п. При роботі при високій температурі одяг особового складу періодично змочують водою. Як підручні засоби, замість спецодягу, можна використовувати плащові накидки, ковдри, брезент.
  

АРІНР при бактеріологічній поразці

  
   У осередку бактеріологічного (біологічного) ураження організовуються і проводяться:
   - бактеріологічна розвідка і індикація бактерійних засобів;
   - карантинний режим або обсервація;
   - санітарна експертиза;
   - контроль зараження продовольства, харчової сировини, води, фуражу, їх знезараження;
   - протиепідемічні, санітарно-гігієнічні, спеціальні профілактичні, лікувально-евакуаційні, протиепізоотичні, ветеринарно-санітарні заходи, а так само санітарно-роз'яснювальна робота.
   При організації робіт по ліквідації осередку бактеріологічного ураження враховуються:
   - здатність бактерійних засобів збуджувати інфекційні захворювання серед людей і тварин;
   - здатність деяких мікробів і токсинів тривалий час зберігатися в довкіллі;
   - наявність і тривалість інкубаційного періоду виявлення хвороби;
   - складність лабораторного виявлення відповідного збудника і тривалість визначення його виду;
   - небезпека зараження особового складу формувань і необхідність використання засобів особистого захисту.
   У разі виявлення ознак застосування бактерійних засобів, в район негайно висилається бактеріологічна розвідка. На підставі отриманих даних встановлюється зона карантину або обсервації; намічається об'єм і послідовність проведення заходів, а так само порядок застосування сил і засобів для ліквідації осередку бактеріологічного ураження.
   Після того, як буде визначений вид збудника, проводиться екстрена профілактика - застосування специфічних для цього збудника препаратів: антибіотиків, сироваток та ін., своєчасне використання, яких зменшить кількість жертв, і сприятиме прискореній ліквідації осередку ураження.
   Для проведення заходів по ліквідації осередку бактеріологічного ураження притягуються в першу чергу сили і засоби, що знаходяться на території осередку, у тому числі СЕС, ветеринарні станції, пересувні протиепідемічні бригади, лікарні, поліклініки та ін. медичні і ветеринарні установи і формування.
  

Особливості АРІНР в районах стихійного лиха

  
   Успіх дій формувань значною мірою залежить від своєчасної організації і проведення розвідки і від обліку різних умов обстановки, що склалася.
   У районі стихійного лиха розвідка визначає: межі району лиха і напрям його поширення, об'єкти і населені пункти, яким погрожує небезпека, місця скупчення людей, шляхи введення сил і техніки, стан і характер руйнування будинків і споруд, стан людей в пошкоджених будинках, характер і місця аварій на комунально-енергетичних мережах, об'єм робіт по їх локалізації і ліквідації.
   До складу розвідувальних формувань бажано притягати людей, що знають цю місцевість, розміщення об'єкту, комунальних мереж і специфіку виробництва.
   Для ліквідації наслідків землетрусів притягуються формування, оснащені інженерною технікою (бульдозерами, екскаваторами, кранами, домкратами, бензорізаками) і іншою потужною технікою і інструментом.
   При проведенні АРІНР в районі землетрусу в першу чергу:
   - витягають людей з-під завалів, із зруйнованих палаючих будинків і надають їм першу медичну допомогу;
   - влаштовують проїзди (проходи) в завалах;
   - локалізують і усувають аварії на інженерних мережах, загрозливі життю людей і що перешкоджають проведенню рятувальних робіт;
   - руйнують або зміцнюють конструкції будівель і споруд, загрозливих обвалом;
   - обладнують пункти збору для потерпілих і медичні пункти;
   - організовують водопостачання.
   Під час повені для проведення рятувальних робіт притягуються рятувальні формування, а так само відомчі спеціальні підрозділи, оснащені плавзасобами, санітарні дружини і пости, гідрометеорологічні пости і інші формування ЦЗ. Рятувальні роботи при повені спрямовані на пошук людей на затопленій місцевості і їх евакуація в безпечні райони.
   Невеликим групами людей, що знаходяться у воді, скидають рятівні круги, дошки, колоди та ін. плаваючі предмети, враховуючи напрям течії води, швидкість і напрям вітру, піднімають їх на плавзасоби і евакуювали в безпечні райони. Для вивезення великих груп людей використовують баржі, теплоходи, катери. Перша медична допомога надається сандружинниками безпосередньо в зоні затоплення, а спеціалізована медична допомога після доставки на причал.
   При зсувах організовується і здійснюється термінове оповіщення населення і об'єктів, евакуюють населення і матеріальні цінності, приводять в готовність формування. В першу чергу проводять пошук уражених людей, витягають їх з-під завалів і зруйнованих будинків, надають першу медичну допомогу. Влаштовуються проїзди в завалах, локалізують і гасять пожежі, ліквідовують наслідки зсуву. Після чого відновлюють дороги, дорожні споруди, комунально-енергетичні мережі.
   Для боротьби з сніговими заметами і обмерзанням притягають як формування ЦЗ, так і працездатне населення цього адміністративного району (населеного пункту), а при необхідності і сусідніх районів. Снігоприбиральні роботи проводяться на основних транспортних магістралях, оновлюється робота об'єктів життєзабезпечення, енерго-, тепло-, і водопостачання.
   При обмерзанні найуразливіші і руйнуються лінії електропередачі і зв'язку, контактні лінії електротранспорту. Боротьба з обмерзанням здійснюється трьома способами - механічним, тепловим і за допомогою антіобморожувачів.
   При бурях, ураганах, смерчах проводяться попереджувальні роботи. У районах, де часто виникають урагани, будівлі і споруди будуються із стійкіших матеріалів, встановлюють міцні опори ліній електропередачі, а для укриття людей - поглиблені захисні споруди. Про загрозі урагану оповіщається населення, адміністрація об'єктів і формування.
   До появи ураганного вітру здійснюються різноманітні інженерно-технічні заходи по посиленню конструкцій, будівель і споруд, зміцненню і закріпленню техніки, дахів будинків, закриваються вікна і двері, перекриваються комунально-енергетичні мережі, забезпечується укриття людей в захисних спорудах.
   Після урагану особовий склад формувань і працездатне населення проводять АРІНР по наданню допомоги потерпілим і відновлення життєдіяльності в районах лиха.
   Боротьба з пожежами (лісовими і торф'яними). Щоб ліквідовувати пожежу, треба ії зупинити, загасити і потім патрулювати територію. Основні способи гасіння лісових пожеж :
   - нахльостування або закидання кромки пожежі землею;
   - використання огороджувальних та мінералізованих смуг і канав;
   - гасіння пожежі водою і розчинами вогнегасних хімікатів;
   - використання зустрічного вогню.
   Основним способом гасіння підземної торф'яної пожежі є обкопування палаючої території канавами (ровами). Ширина рову складає 0,7 - 1 метр, а глибина - до мінерального ґрунту або ґрунтових вод. Пожежу обкопують, передусім, з боку підприємства або населеного пункту. Торф, що горить, заливається водою під великим тиском.
  
   6.2.3. Життєзабезпечення постраждалого населення
  
   Життєзабезпечення постраждалого населення полягає в створенні і підтримці умов, мінімально необхідних для збереження життя і здоров'я людей в зонах надзвичайних ситуацій, на маршрутах евакуації і в місцях розміщення евакуйованих по встановлених нормах і включає:
   - управління діяльністю робітників і службовців, усього населення при загрозі і виникненні НС;
   - захист населення і територій від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха;
   - забезпечення населення питною водою, продовольчими товарами і предметами першої необхідності;
   - захист продовольства, харчової сировини, фуражу, вододжерел від радіаційного, хімічного і біологічного зараження;
   - житлове забезпечення і працевлаштування;
   - комунально-побутове обслуговування;
   - медичне обслуговування;
   - навчання населення способам захисту і діям в умовах НС;
   - розробку і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного і біологічного зараження;
   - санітарну обробку;
   - знезараження території, споруд, транспортних засобів, устаткування, сировини, матеріалів і готової продукції;
   - підготовку сил і засобів і проведення АРІНР в районах лих і осередках ураження;
   - забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, правила поведінки;
   - морально-психологічну підготовку;
   - заходи, спрямовані на попередження, запобігання або послаблення несприятливих для людей екологічних наслідків НС і інші заходи.
   Основні заходи по захисту населення плануються і здійснюються завчасно і мають попереджувальний характер. Для організації життєзабезпечення населення в умовах НС і організації робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійних лих створюються Державні комісії з надзвичайних ситуацій. Склад конкретних заходів життєзабезпечення залежить від характеру НС, її масштабів, реально виниклих потреб населення і інших чинників.
   Забезпечення постраждалого населення водою. Завдання по забезпеченню населення водою включають:
   - визначення потрібної кількості води для господарсько-питних потреб в районі лиха;
   - уточнення стану і можливості використання систем господарсько-питного водопостачання і автономних водозаборів, водоочисних споруд і установок, що збереглися і частково пошкоджених;
   - устаткування відсутніх пунктів огорожі, очищення і роздачі води в пересувну тару;
   - організація підвезення недостаючої кількості води наливним транспортом і в розфасовці, а також подача її по тимчасових водопроводах населенню, підприємствам громадського харчування, хлібопечення, лікувальним установам;
   - використання простих способів добування і очищення води;
   - введення і здійснення нормування водоспоживання і посиленого контролю якості води;
   - захист систем водопостачання і автономних водозаборів від радіоактивного і інших видів забруднень і хімічного зараження;
   - підготовка систем очищення на водопроводах, що використовують воду поверхневих джерел, від радіоактивних, хімічних і інших небезпечних речовин;
   - організація відновлення і ремонту пошкоджених систем господарсько-питного водопостачання, автономних водозабірних споруд.
   Забезпечення постраждалого населення продуктами харчування. Завдання по забезпеченню населення продовольством включають:
   - оцінку потрібної номенклатури і кількості продовольства для забезпечення населення і рятувальників;
   - централізацію функцій отримання, обліку і розподілу продовольства, у тому числі і отриманого у вигляді гуманітарної допомоги;
   - визначення реальних можливостей по виробництву продуктів харчової і м'ясо-молочної промисловості (хліба і хлібобулочних виробів, крупи і макаронних виробів, м'яса і м'ясопродуктів, риби і рибопродуктів, молокопродуктів, жирів, цукру, овочів і овочевих консервів, соли та ін.);
   - оцінку можливостей і організацію роботи підприємств громадського харчування;
   - оцінку запасів продовольства на складах держрезерву і торговельних організацій;
   - визначення потрібної кількості пунктів харчування, польових кухонь і хлібопекарень;
   - організацію контролю забрудненості (зараженості) продуктів харчування радіоактивними, хімічними і іншими небезпечними речовинами, знезараження продовольства і харчової сировини;
   - здійснення приготування і роздачі їжі постраждалому населенню і учасникам ліквідації надзвичайної ситуації, видачу їм продовольства відповідно до порядку і на умовах, прийнятих для цієї надзвичайної ситуації.
   Забезпечення постраждалого населення предметами першій необхідності. Завдання по забезпеченню населення предметами першої необхідності такі:
   - визначення потрібної кількості і номенклатури предметів першої необхідності (одяг, взуття, ковдри, посуд, засоби особистої гігієни, миючі засоби, тканини, галантерея та ін.);
   - збір, сортування і підготовка до використання предметів першої необхідності з пошкоджених складів, а також що поступили у вигляді гуманітарної допомоги і взаємодопомоги населення;
   - виявлення дефіциту і визначення шляхів його покриття за рахунок перерозподілу продукції на постраждалій території;
   - підготовку запитів про гуманітарну і інших видах допомоги;
   - організацію контролю забрудненості предметів першої необхідності, що підлягають видачі населенню, їх знезараження;
   - поховання забруднених (заражених) предметів першої необхідності, непридатних для подальшого використання;
   - визначення місць і порядку видачі, здійснення видачі предметів першій необхідності потерпілому населенню, організація пересувних пунктів і відділень служб постачання.
   Забезпечення постраждалого населення житлом. Завдання по забезпеченню населення житлом включають:
   - визначення потреби постраждалого населення в тимчасовому житлі в зоні надзвичайної ситуації, а також місцях розміщення евакуйованих (відселених) і потреби в постійному житлі для населення, чиє колишнє житло не підлягає відновленню або знезараженню;
   - проведення інвентаризації житлового фонду, що зберігся, оцінка міри ушкоджень (руйнувань, забруднень або заражень) об'єктів виробничого або соціального призначення;
   - напрям запитів про постачання швидкобудуємих осель;
   - розгортання тимчасових помешкань (намети, землянки, пересувні і збірні будиночки і тому подібне);
   - підготовка для розміщення осіб, що опинилися без притулку, а також евакуйованих - санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, спортивних і дитячих таборів, інших громадських будівель і споруд;
   - організація контролю зараженості приміщень, призначених для тимчасового розміщення потерпілих, і їх знезараження.
   Медичне забезпечення постраждалого населення. Медичне забезпечення населення, постраждалого в зонах НС:
   - визначення потреби в медикаментах, запасах донорської крові і інших засобах;
   - накопичення і використання запасів медикаментів, устаткування і іншого медичного майна в необхідних об'ємах;
   - визначення шляхів ліквідації дефіциту медикаментів і медмайна за рахунок перерозподілу внутрішніх ресурсів, а також постачань з інших регіонів, підготовка і відправка відповідних заявок.
   Забезпечення населення комунально-побутовими послугами. Заходи по забезпеченню постраждалого населення комунально-побутовими послугами включають:
   - уточнення об'ємів паливних ресурсів, стаціонарних тепло-, енергоджерел, потрібної кількості палива і енергії, що збереглися;
   - використання пересувних джерел енергії;
   - встановлення необхідної кількості простих засобів обігріву і електропостачання (печей, пересувних малогабаритних котельних, дизель-електростанцій, акумуляторів і т. д);
   - визначення об'ємів і здійснення першочергового відновлення (ремонту) водопровідних, каналізаційних, теплових, газових, електро- і тепломереж;
   - забезпечення населення в зоні надзвичайної ситуації і місцях евакуації лазнями, душовими, пральнями, туалетами, організацію банно-прального обслуговування, використання для цього пересувних засобів;
   - проведення знезараження комунальних і побутових стічних вод, організацію банно-прального обслуговування за межами зон зараження;
   - поховання загиблих;
   - організацію збору і видалення побутових відходів на житловій території зони надзвичайної ситуації.
   Інформаційне забезпечення є комплексом заходів по своєчасному інформуванню населення з усіх питань, пов'язаним з надзвичайними ситуаціями.
   Реабілітація постраждалого населення. Під реабілітацією розуміється система медичних, психологічних і професійних заходів, спрямованих на попередження розвитку патологічних процесів, що призводять до втрати працездатності і нормальних життєвих процесів. Розрізняють психологічну, медичну, професійну і екстрену реабілітацію.
   Психологічна реабілітація - це комплекс медіко-психологічних заходів, спрямованих на відновлення, корекцію і компенсацію порушень психічних функцій. Психологічна реабілітація проводиться на трьох етапах: психологічна допомога постраждалому населенню під час проведення рятувальних робіт (екстрена психологічна допомога); психологічна допомога потерпілим після завершення рятувальних робіт; відстрочена психологічна допомога потерпілим (через декілька місяців).
   Медична реабілітація населення, постраждалого в надзвичайних ситуаціях, є комплекс заходів, спрямованих на проведення експертизи і відновлення здоров'я, психофізіологічного стану і професійної працездатності. Основними завданнями медичної реабілітації є:
   - експертиза здоров'я, психофізіологічного стану і професійної працездатності;
   - проведення відновної терапії у випадках травм, захворювань і загострення хронічних хвороб, обумовлених дією вражаючих чинників НС;
   - виведення з організму радіоактивних, отруйних і інших шкідливих речовин;
   - профілактика і лікування соматичних і психоемоційних порушень;
   - корекція і нормалізація психофункціонального стану;
   - відновлення професійної працездатності.
  
   6.2.4. Захист запасів продовольства в надзвичайних ситуаціях
  
   При аваріях на деяких потенційно-небезпечних об'єктах виникає небезпека радіоактивного, хімічного або бактеріологічного зараження.
   Основний спосіб захисту продуктів харчування і води від зараження є їх ізоляція від зовнішнього середовища. Тому потрібна герметизація місць зберігання продовольства і використання захисної тари.
   Радіоактивні речовини, що утворилися в ході аварії на РНО у вигляді пилу, аерозолів і інших найдрібніших часток заражають території, водоймища, посівні землі, промислові і цивільні об'єкти, а також можуть забруднювати продовольство. РР, що потрапляють на відкриті продукти харчування або проникаючі крізь нещільність захисної упаковки (тари) представляють серйозну небезпеку для споживачів. Радіоактивні речовини проходять всередину різних продуктів харчування на певну глибину:
   - в хліб і сухарі на глибину пір;
   - в сипкі продукти (борошно, крупа, цукровий пісок, куховарська сіль) на 10 - 15 мм;
   - у м'яса, риби, овочів і фруктів забруднюється поверхня;
   - в рідких продуктах великі частки осідають на дно тари, а дрібні утворюють суспензії.
   Хімічно небезпечні речовини поширюються в довкіллі в рідко-краплинному, газоподібному, пароподібному, твердому стані або у вигляді туману і диму. В усіх перерахованих фазах вони представляють небезпеку як забруднюючий чинник. ХНР можуть проникати в таропакувальні матеріали з дерева на глибину до 510 мм, фанери 3-4 мм, просочують брезент, картон, багатошаровий папір, деякі полімерні плівки, мішковину і далі заражають продовольство. Глибина проникнення в продукти харчування, особливо сипкі, в кілька разів вище, чим в таропакувальні матеріали, при цьому в твердих жирах, маслі вершковому, комбіжирі, маргарині вона поступово збільшується. У рослинних оліях краплі ХНР, ОР і аерозолі розчиняються і можуть поширитися на усю масу. Пари отруйних речовин легко проникають в негерметичну тару і упаковку, концентруючись в зовнішньому шарі борошна, круп, картоплі, овочів; у хлібі головним чином в кірці; у солі, цукровому піску в нижніх шарах. У м'ясі заражаються в першу чергу ділянки, покриті жиром.
   Бактеріологічні засоби заражають, передусім, незатарені і негерметично упаковані продукти харчування. На місцевості бактерійні рецептури тривалий час зберігають свої вражаючі властивості, особливо при низьких температурах і в похмуру погоду (декілька тижнів і більше). Мікроорганізми активно розмножуються в різних харчових продуктах, а також на внутрішніх поверхнях тари.
   Завдання служби торгівлі і харчування. Основними завданнями служби торгівлі і харчування є:
   - проведення попереджувальних заходів по захисту продовольства на базах, складах постачання і збереження від вражаючих чинників НС;
   - проведення заходів по захисту запасів продовольства в період загрози і виникнення НС, при ліквідації їх наслідків;
   - організація контролю за зараженням продовольства від РР, ОР, БЗ;
   - забезпечення заходів особистої безпеки персоналу при проведенні робіт на зараженій території;
   - проведення заходів по знезараженню продовольства;
   - забезпечення порядку у видачі дозволу на вживання знезаражених продуктів харчування, утилізація або знищення продуктів, непіддатливих знезараженню;
   - організація харчування для населення, особового складу формувань ЦЗ в осередках радіоактивного, хімічного зараження і в районах стихійних лих, організація пересувних пунктів харчування, продовольства і речового постачання.
   Завчасні заходи по захисту запасів продовольства. Значна частина запасів продовольства, харчової сировини зосереджена у великих містах. При НС мирного і військового часу ці запаси можуть піддаватися знищенню або зараженню РР, ОР, БЗ. Тому повинні передбачатися заходи для раціонального розміщення баз, що будуються, складів і розподільних холодильників.
   Сховища довготривалого зберігання продовольства, харчової сировини повинні розміщуватися поза зонами можливих руйнувань, катастрофічних затоплень, можливих аварійних викидів ХНР, радіоактивного забруднення і відповідати наступним вимогам:
   - забезпечуватися зручними під'їзними дорогами для прийому і видачі харчової сировини;
   - відповідати санітарно-технічним і протипожежним нормам;
   - забезпечуватися резервними або автономними джерелами електропостачання;
   - захищатися від проникнення ґрунтових і талих вод.
   Розосередження (вивезення) запасів продовольства в безпечні місця. Вивезенню в першу чергу підлягають:
   - продукти першої необхідності, особливо в захисній тарі - борошно, крупа, цукор в мішках з поліетиленовими вкладками, усі види консервів; жири топлені в бочках; масло вершкове, маргарин, масло рослинне в бочках і пляшках; молоко сухе в бочках фанерно-штампованих з поліетиленовими вкладками; риба в дерев'яних заливних бочках; м'ясо і риба морожені за наявності в безпечних зонах холодильних ємностей;
   - продукти, які можуть використовуватися без кулінарної обробки і швидкого приготування (ковбаси копчені і напівкопчені; шпик, сири сичужні, яєчний порошок, харчові концентрати і так далі).
   При визначенні кількості продовольства, яке підлягає вивезенню з міста, із загального запасу віднімається та частина, яка потрібна для забезпечення гарячим харчуванням змін, що залишаються в місті, працюють на промислових об'єктах з безупинним виробництвом, і особового складу формувань ЦЗ, що беруть участь в локалізації і ліквідації наслідків НС.
   Продовольство, вивезене в безпечні місця, розміщується на складах, холодильниках, базах організацій торгівлі усіх форм власності, споживчої кооперації, інших міністерств і відомств.
   Одним з надійних засобів захисту продовольства є використання для цієї мети складів, холодильників, обладнаних у відпрацьованих гірських або шахтних виробленнях і печерах.
   Заходи по герметизації складських приміщень. Герметизація складських приміщень досягається шляхом:
   - проведення заходів по герметизації овочесховищ, місць введення і пропускання інженерних комунікацій, вентиляційних отворів, вантажних люків, віконних і дверних отворів і інших отворів;
   - використання захисної тари для продуктів харчування;
   - використання при транспортуванні спеціального закритого транспорту (рефрижераторів, фургонів, машин із закритим кузовом, а також транспорту обладнаного цистернами, контейнерами та ін.);
   - використання укривочного матеріалу.
   Захисні властивості тари, її категорії і види. До основних засобів захисту продовольства від зараження РР, ОР, БЗ являється його упаковка в захисну тару. За своїми захисними властивостями тара ділиться на три категорії: вища, перша і друга.
   До вищої категорії відноситься тара, що захищає від радіоактивних, хімічно небезпечних, отруйних речовин і бактерійних засобів. Це герметично закрита металева, скляна тара і деякі види дерев'яної і полімерної тари: фляги з гумовим кільцевим прокладенням; бочки сталеві зварні і дерев'яні заливні; банки для консервів; банки зі знімною кришкою і прикоченим прокладенням; туби алюмінієві; банки скляні з бляшаними кришками; пляшки вузькогорлі, герметично закриті металевими капсулами або укупорені щільними кірковими або поліетиленовими пробками і алюмінієвими ковпачками; пакети з комбінованого матеріалу, паперу, фольги, поліетилену.
   Тара першої категорії захищає продовольство від бактерійних засобів і радіоактивних речовин: бочки дерев'яні сухотарні; ящики дощаті з поліетиленовими вкладишами; банки, пакети з комбінованого матеріалу (для упаковки концентратів, круп, молока), бутлі з поліхлорвінілу для рослинної олії.
   Тара другої категорії захищає тільки від РР. До неї відносяться: ящики, барабани дерев'яні без поліетиленових вкладишів, багатошарові паперові мішки і тому подібне.
   Як укривочний матеріал застосовується поліетиленова плівка. Вона оберігає продукти від зараження радіоактивними речовинами і частково від ХНР і БЗ.
   Захист продуктів харчування і води в домашніх умовах. У домашніх умовах продукти харчування і запаси води повинні зберігатися в посуді, що герметично закривається, або в захисній упаковці.
   Найбільш безпечні консервовані продукти, а також загорнуті в пергамент, целофан і щільний папір. Загорнуті продукти рекомендується зберігати в буфетах, шафах, ящиках і в домашніх холодильниках. Для захисту продуктів харчування можна використовувати скляні і глиняні банки, різний домашній посуд, мішки з прогумованої тканини або поліетиленових плівок, дерев'яні або фанерні ящики, викладені зсередини щільним папером.
   М'ясні продукти, риба, масло треба зберігати в холодильниках, бідонах або бочках з кришками, що щільно приганяють.
   Вершкове масло і інші жири повинні поміщатися в скляні або металеві банки з кришками, що щільно закриваються.
   Хліб, сухарі і кондитерські вироби захищаються поліетиленовими пакетами, плівками, пергаментом і тому подібне
   Крупи, борошняні і інші сипкі продукти слід зберігати в поліетиленових пакетах, згортках з щільного паперу, в мішках, а також ящиках і коробках, що мають щільні кришки, викладених зсередини картоном, плівковими матеріалами або клейонкою.
   Картоплю, капусту і інші свіжі овочі треба поміщати в дерев'яні або фанерні ящики, що вистилають зсередини щільним папером, целофаном, поліетиленовою плівкою або клейонкою і укривати брезентом або іншою щільною тканиною. Овочі переважно містити в підпіллі, льосі або коморі, обладнаних відповідним чином. Для цього в цих приміщеннях необхідно ретельно закласти усі щілини, а рами дверей і вікон щільно приганяти. Віддушина в льосі або підпіллі повинна мати зсередини засувку, що щільно закривається, а зовні, на рамі дрібну металеву сітку для захисту від гризунів.
   Для захисту рідких продуктів використовуються посуд з кришками, що добре приганяють, посудини з притертими пробками термоси, бідони, банки, пляшки. Запаси питної води слід тримати в герметизованому скляному або металевому посуді (термосі, бідоні, графині або банках з притертими пробками). Цю воду бажано щодня замінювати свіжою.
  
   6.2.5. Дії населення в умовах НС
  
   Дії населення в зонах радіаційного зараження. Головна небезпека на забрудненій місцевості - це попадання радіоактивних речовин всередину організму з вдихуваним повітрям, при їді і питті. Попадання великої кількості радіоактивних речовин на відкриті ділянки шкіри може викликати її ураження - шкірні опіки.
   При отриманні повідомлення про небезпеку необхідно надіти протигаз, респіратор, протипилову тканинну маску або ватно-марлеву пов'язку, що попередить попадання радіоактивного пилу в органи дихання. Для захисту шкірних покривів надіваються плащі з капюшонами, накидки, комбінезони, гумове взуття, рукавички. Підготувавшись, слід пройти в найближче сховище або ПРУ. Якщо укриття розташоване далеко треба залишатися удома, при цьому включити телевізор або радіо і прослуховувати повідомлення відносно НС, що склалася. У будинку або квартирі вимагається закрити вікна, двері, зашторити їх або завісити ковдрою. Вентиляційні люки, віддушини, щілині необхідно загерметизувати. Слід захистити продукти харчування і воду (заздалегідь створивши її запас) від попадання РР. Обов'язково треба проінформувати сусідів про почуте вами повідомлення.
   Для зниження тяжкості наслідків іонізуючих випромінювань застосовуються спеціальні препарати (цистеїн, цистомін, цистофос та ін.) - радіопротектори. Необхідно їх приймати до початку радіоактивного зараження, інакше ці засоби захисної дії не мають.
   Виходити на вулицю без крайньої необхідності не слід, але якщо це потрібно, то треба надіти на себе протигаз чи респіратор, плащ, чоботи, рукавички. На відкритому просторі заборонено сідати на землю або які-небудь предмети, роздягатися, палити, розмови звести до мінімуму. Після повернення з вулиці одяг вимагається витрусити і почистити вологою щіткою, взуття протирається мокрою ганчіркою. Обличчя, руки, шию ретельно вимити, рот прополоскати 0,5 % розчином питної соди.
   Необхідно виключити купання у відкритих водоймищах, походи в ліс і поля, збирання квіт, ягід, грибів і тому подібне.
   У усіх приміщеннях щодня проводите вологе прибирання із застосуванням миючих засобів. Їжу треба приймати тільки в закритих приміщеннях. Перед їдою необхідно помити руки з милом і прополоскати рот.
   Воду слід вживати тільки з перевірених джерел: водопроводу або з артезіанських свердловин, закритих джерел. Вважаються безпечними продукти, що зберігаються в холодильниках, закритих шафах, підвалах, льохах або розфасовані в промислових умовах. Овочі і фрукти дозволяється вживати тільки після перевірки їх в лабораторії. Готувати і приймати їжу потрібно в закритих приміщеннях.
   Дії населення в зонах хімічного зараження. Населення, що проживає поблизу хімічно небезпечних об'єктів (у радіусі до 2,5 км), про хімічну аварію оповіщається диспетчерською службою підприємства з використанням своїх технічних засобів і місцевих каналів радіомовлення. Ті, хто проживають на видаленні більше 2,5 км, - оперативними службами міських органів управління у справах ЦЗ і НС через мережі телемовлення і радіотрансляції. У інформації про аварію говориться: яка речовина викинута в довкілля, в яких районах (житлових кварталах) може виникнути найбільша небезпека поширення хмари зараженого повітря, які заходи захисту необхідно терміново зробити.
   У разі аварії на ХНО, якщо ви знаходитеся на вулиці, можливі два варіанти: 1) ви почули застережливий сигнал; 2) інформація про виникнення НС не були, а ви відчули специфічний запах. У обох випадках не слід піддаватися паніці. Необхідно зорієнтуватися, де знаходиться джерело виникнення небезпеки. Після цього почати прискорений рух убік, перпендикулярну напряму вітру. Якщо вихід з небезпечної зони неможливий, слід сховатися в найближчій будівлі. У разі поширення пари хлору, треба піднятися на верхній поверх, якщо це аміак, необхідно сховатися на першому поверсі.
   Якщо сигнал застав удома, не слід його покидати. Спочатку включите місцевий канал телебачення і радіотрансляційну точку, щоб почути детальну інформацію про виниклу надзвичайну ситуацію, закрийте вікна, фрамуги, кватирки і підготуйте засоби індивідуального захисту. При їх відсутності потрібно швидко виготовити ватно-марлеві пов'язки, в крайньому випадку, узяти рушник, шматок тканини, змочити їх 2 % розчином питної соди (при захисті від хлору) або 5 % розчином лимонної кислоти (при захисті від аміаку). В крайньому випадку, слід рясно змочити тканину водою. Вживіть заходи по герметизації помешкань від проникнення в них ХНР. Для цього заклейте або закладіть підручними засобами щілини у віконних рамах, дверях, навісьте на дверні коробки щільну тканину (ковдру), заздалегідь змочивши водою, вентиляційні отвори прикрийте папером, поліетиленовою плівкою, клейонкою.
   Прослухавши інформацію, передану по телебаченню або радіо, доведіть її до членів сімей і сусідів. Якщо не було рекомендацій про евакуацію з помешкань, то перейдіть в кімнату, що знаходиться з підвітряного боку відносно поширення хмари зараженого повітря. За відсутності такої можливості краще всього зайти в ту частину квартири (будинку), яка менше всього піддається дії протягів. Відчувши ознаки пари отруйної речовини усередині приміщення, необхідно надіти протигази або прості засоби індивідуального захисту, виготовлені самостійно. В крайньому випадку, змочите рушник і прикрийте ним рот і ніс.
   Після отримання сигналу "Відбій хімічної тривоги", відкрийте вікна і провітрите приміщення.
   Мешканці, що сховалися в будівлях мають бути готові до виходу із зони зараження за вказівкою органів управління ЦЗ і НС. Може бути прийнято і самостійне рішення. Йти слід швидко, уникаючи при цьому яри, лощини, парки. Обов'язково обходити видимі скупчення пари отруйних речовин і диму. При виході із зони зараження необхідно використовувати протигази (респіратори), а при їх відсутності - прості пов'язки з марлі або тканини, змочені водою.
   Надання першої допомоги ураженим. При контакті з будь-яким ХНР в зонах зараження необхідно здійснювати наступні заходи: екстрене припинення доступу отруйних речовин в організм (винесення, вивід уражених із зони зараження, санітарна обробка, використання ЗІЗ); виведення ХНР з організму (застосування блювотних, послаблюючих засобів); реанімаційні заходи; використання антидотів.
   Після евакуації з осередку ураження проводиться часткова санітарна обробка відкритих ділянок шкіри розчином соди або борної кислоти.
   У разі відсутності свідомості - ураженого укладають на правий бік обличчям вниз. При блювоті порожнину рота і глотки очищають від блювотних мас за допомогою марлі (рушника, носової хустки). Реанімаційна допомога полягає у відновленні прохідності дихальних шляхів, проведенні штучної вентиляції легенів і непрямого масажу серця.
  
   Дії населення в осередках інфекційного ураження. Інфекційні захворювання виникають за наявності трьох основних чинниках: присутність джерела інфекції, сприятливих умовах для поширення збудників і сприйнятливості до захворювання людини. Метою застережливих заходів є пряма дезінфекція, локалізація осередку ураження і підвищення стійкості населення до захворювань.
   Головним джерелом інфекції є хвора людина, тому потрібне раннє виявлення, негайна його ізоляція і госпіталізація. Для хворих виділяються окремі приміщення, які необхідно регулярно провітрювати. Особам, що здійснюють відхід, слід дотримувати заходи обережності (наприклад, носіння марлевих пов'язок) і особиста гігієна.
   Необхідними застережливими заходами є екстрена і специфічна профілактика. Екстрена профілактика проводиться при виникненні небезпеки масових захворювань, коли вид збудника ще точно не визначений. Вона полягає в прийомі населенням антибіотиків, сульфаніламідних і інших лікарських препаратів. Засоби екстреної профілактики дозволяють значною мірою попередити інфекційні захворювання, а у разі їх виникнення полегшити їх течію. Специфічна профілактика - створення штучного імунітету шляхом запобіжних щеплень (вакцинації).
   Підвищити стійкість населення до збудників інфекції можливо шляхом масової імунізації запобіжними вакцинами, введенням спеціальних сироваток або гамма-глобулінів.
   Для попередження і послаблення інфекційних захворювань також рекомендується використовувати засоби, що містяться в аптечці індивідуальної АИ- 2.
   При виникненні осередку інфекційного захворювання в цілях запобігання поширенню хвороб оголошується карантин або обсервація.
   Карантин вводиться при виникненні особливо небезпечних хвороб (віспа, чуми, холера та ін.). Він може охоплювати територію району, міста, групи населених пунктів. Карантин є системою режимних, протиепідемічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на повну ізоляцію осередку і ліквідацію хвороб в нім. Основними режимними заходами при встановленні карантину є: охорона осередку інфекційного захворювання, населених пунктів в ньому, інфекційних ізоляторів і лікарень, контрольно-перепускних пунктів. Заборона входу і виходу людей, введення і виведення тварин, а також вивезення майна. Заборона транзитного проїзду транспорту, за винятком залізничного і водного. Відокремлення населення на дрібні групи і обмеження спілкування між ними. Організація доставки по квартирах (будинках) населенню продуктів харчування, води і предметів першої необхідності. Припинення роботи усіх учбових закладів, видовищних установ, ринків. Припинення виробничої діяльності підприємств або переклад їх на особливий режим роботи.
   Протиепідемічні і лікувально-профілактичні заходи в умовах карантину включають: використання населенням медичних препаратів, захист продовольства і води, дезінфекцію, дезінсекцію, дератизацію, санітарну обробку, посилене дотримання правил особистої гігієни, активне виявлення і госпіталізацію інфекційних хворих.
   Обсервація вводиться у тому випадку, якщо вид збудника не є особливо небезпечним. Мета обсервації попередити поширення інфекційних захворювань і ліквідовувати їх. Для цього проводяться по суті ті ж лікувально-профілактичні заходи, що і при карантині, але при обсервації менш строгі ізоляційно-обмежувальні заходи.
   Термін карантину і обсервації визначається тривалістю максимального інкубаційного періоду захворювання, що обчислюється з моменту ізоляції останнього хворого і закінчення дезінфекції у осередку.
   Люди, що знаходяться на території осередку інфекційного захворювання, повинні для захисту органів дихання користуватися ватно-марлевими пов'язками. Для короткочасного захисту рекомендується використовувати згорнуту в декілька шарів хустку або косинку, рушник або шарф. Доцільно користуватися накидками і плащами з синтетичних і прогумованих тканин, пальтом, ватниками, гумовим взуттям, взуттям з шкіри або її замінників, шкіряними або гумовими рукавичками (рукавицями).
   Захист продовольства і води полягає в створенні умов, що унеможливлюють їх контакт із зараженою атмосферою. Надійними засобами захисту можуть бути усі види тари, що щільно закривається. Водою з водопроводу і артезіанських свердловин дозволяється користуватися вільно, але кип'ятити її обов'язково.
   У осередку інфекційного захворювання здійснюється дезінфекція, дезінсекція і дератизація.
   Дезінфекція проводиться з метою знищення або видалення мікробів і інших збудників з об'єктів зовнішнього середовища, з якими може стикатися людина. Для дезінфекції застосовують розчини хлорного вапна і хлораміну, лізол, формалін та ін. За відсутності цих речовин використовується гаряча вода з милом або содою.
   Дезінсекція проводиться для знищення комах і кліщів переносників збудників інфекційних захворювань. З цією метою використовуються різні способи: механічний (вибивання, струшування, прання), фізичний (кип'ятіння), хімічний (застосування інсектицидів хлорофосу, тіофосу, та ін.), комбінований. Для захисту від укусу комах застосовують відлякуючи засоби (репеленти), якими змащуються шкірні покриви відкритих частин тіла.
   Дератизація проводиться для винищування гризунів - переносників збудників інфекційних захворювань. Вона проводиться найчастіше за допомогою механічних пристосувань і хімічних препаратів.
   Велику роль в попередженні інфекційних захворювань грає суворе дотримання правил особистої гігієни: миття рук з милом після роботи і перед їдою; регулярне обмивання тіла в лазні, ванні, під душем із зміною натільної і постільної білизни; систематичне чищення і струшування верхнього одягу і постільного приладдя; підтримка в чистоті житлових і робочих приміщень; очищення від бруду і пилу, обтирання взуття перед входом в приміщення; вживання тільки перевірених продуктів, кип'яченої води і молока, промитих кип'яченою водою фруктів і овочів, ретельно провареного м'яса і риби.
  
   6.2.6. Завдання служби торгівлі і харчування в НС
  
   Завданнями служби торгівлі і харчування є:
   - забезпечення санітарно-облівочних пунктів - забезпечення гарячим харчуванням і сухим пайком особового складу НФ в період підготовки і ведення ними рятувальних і інших невідкладних робіт, а також потерпілого населення, яке знаходиться в загонах першої медичної допомоги;
   - забезпечення санітарно-облівочних пунктів, пунктів спеціальної обробки і загонів першої медичної допомоги обмінним фондом звернення взуття і білизни;
   - планування, організація і координація дій пересувних підрозділів торгівлі і харчування (підприємств торгівлі і громадського харчування, пересувних пунктів продовольчого постачання, пересувних пунктів речового постачання) по забезпеченню особового складу НФ ЦЗ продовольством і предметами першої необхідності;
   - здійснення заходів по захисту наявних на підприємствах запасів продовольства і інших матеріальних засобів захисту від радіоактивних речовин, отруйних речовин і бактерійних (біологічних) засобів;
   - здійснення контролю за підготовкою і оснащенням пересувних пунктів для роботи в польових умовах.
   Інші завдання забезпечення ЦЗ вирішуються структурними підрозділами і організаціями державної і кооперативної торгівлі.
   Підприємства торгівлі і громадського харчування організовуються на базі ресторанів, кафе для забезпечення гарячою їжею особового складу НФ ЦЗ і технічного забезпечення в період підготовки і ведення ними рятувальних і інших невідкладних робіт, а також ураженого населення, що знаходиться в загонах першої медичної допомоги, за відсутності можливості забезпечення гарячим харчуванням і створюють:
   - пересувні пункти продовольчого постачання;
   - пересувні пункти речового постачання.
   Кількість пересувних пунктів харчування і продовольчого постачання визначається з розрахунку забезпечення особового складу НФ ЦЗ, які мають штатні групи (ланки) матеріального забезпечення: 60 % сухим пайком; 40 % гарячою їжею; один пункт харчування і продовольчого постачання на два загони першої медичної допомоги.
   Матеріально-технічне і фінансове забезпечення пересувних пунктів харчування і продовольчого постачання здійснюється організаціями, на базі яких вони створені. Забезпечення їх похідними кухнями відбувається через штаби ЦЗ по заявках організацій торгівлі і громадського харчування системи. Постачання термосами, посудом і іншим устаткуванням і інвентарем виробляється на підставі загальних планів матеріального постачання організацій і підприємств торгівлі і громадського харчування.
   По команді пересувні пункти харчування і продовольчого постачання доукомплектовують особовим складом, технологічним устаткуванням, майном, інвентарем, отримують виділені їм автотранспорт, тридобовий запас продовольства на особовий склад НФ ЦЗ, які вони забезпечують і готуються до виходу в призначений район. Пересувні пункти харчування і продовольчого постачання, що забезпечують формування підвищеної готовності, мають бути готовими до виконання завдань через 6-10 годин після отримання розпорядження, інші пункти продовжують свою виробничу діяльність і протягом доби приводяться в готовність до виконання завдань згідно призначення.
  

ГЛАВА 7. РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

  
   7.1. Відшкодування збитків і надання допомоги, постраждалим від НС
  
   Громадяни України, іноземці і особи без громадянства, постраждалі в результаті надзвичайних ситуацій мають право на соціальний захист і відшкодування збитку, заподіяного їх життю, здоров'ю і майну.
   Заходи соціального захисту і відшкодування збитку включать:
   - надання (виплату) матеріальної допомоги (компенсації);
   - забезпечення житлом;
   - забезпечення зайнятості і надання послуг з працевлаштування;
   - надання медичної допомоги;
   - надання інших видів допомоги.
   Сім'ї осіб, загиблих в результаті надзвичайної ситуації, мають право на отримання матеріальної допомоги у встановленому розмірі. Заходи соціального захисту і відшкодування збитку здійснюються коштом держави. Засоби на ці цілі передбачаються в державному і місцевих бюджетах. Відшкодування збитку постраждалим особам також повинне здійснюватися за рахунок:
   - винуватців виникнення надзвичайної ситуації;
   - страхових внесків страхувальників і шляхом надання державних кредитів;
   - добровільних пожертвувань фізичних і юридичних осіб, добродійних організацій і об'єднань громадян;
   - інших джерел, не заборонених законодавством.
   Надання термінової допомоги потерпілим може здійснюватися за рахунок засобів резервних фондів державного і місцевих бюджетів, відповідно до рівня надзвичайної ситуації, а також матеріальних резервів для ліквідації надзвичайних ситуацій і їх наслідків. Надання державної допомоги особам, постраждалим в результаті надзвичайної ситуації, забезпечення їх житлом, а також надання інших видів допомоги здійснюється на підставі довідки або списків постраждалих або загиблих осіб. Матеріальна допомога (компенсація) надається у зв'язку з:
   - загибеллю одного або декількох членів сім'ї;
   - руйнуванням (втратою) житла;
   - ушкодженням житла, яке вимагає проведення капітального або поточного ремонту;
   - руйнуванням і ушкодженням господарських будівель і дачних будинків, втратою майна, втратою сільськогосподарської продукції і присадибних ділянок і городів, загибеллю великої рогатої худоби, свиней, коней, овець і кіз, гусаків, бджіл і т. п.;
   - втратою майна в результаті надзвичайної ситуації фізичними особами або підприємствами;
   - підготовкою дітей - учнів і студентів до навчального року і т. п.
   За рішенням Кабінету Міністрів України до визначення суми коштів, необхідних для виплати матеріальної допомоги, можуть виплачуватися авансові суми допомоги. Матеріальна допомога надається залежно від встановленої категорії постраждалого і визначеного розміру цієї допомоги. Визначення розміру допомоги, порядок її надання встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Забезпечення житлом, населення потерпілого в результаті НС

   Потерпілі, у разі потреби, забезпечуються житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування. Потерпілі, якщо їх житло стало непридатним для проживання, забезпечуються житлом поза чергою або включаються в окремі списки для позачергового надання житла. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, а також самі потерпілі можуть купувати житлові будинки і квартири. Будівництво або закупівля житлових будинків або квартир постраждалим особам здійснюється місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями в наступному порядку:
   - особам, які проживали в будинках державного або громадського житлового фонду отримуватимуться квартири за рахунок державних коштів з числом кімнат рівним втраченому житлу;
   - особам, які проживали в приватному житловому фонді отримуватимуться квартири за рахунок державних коштів за мінусом засобів, отриманих постраждалою особою за страхування будинку, якщо будинок був застрахований.
   Потерпілі, які проживали в приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво будинку садибного типу.
   Розмір житлової площі квартири (житлового будинку садибного типу) не повинен перевищувати норму площі з розрахунку на одну людину. У разі перевищення норми населеної площі, вартість зайвої площі і частини надвірних будівель оплачує сам потерпілий.
   Компенсація за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) не виплачується у разі забезпечення потерпілих житлом і навпаки - особи, що отримали компенсацію житлом не забезпечуються.
  

Працевлаштування населення, постраждалого в НС

  
   За працівниками, які в результаті НС позбавлені можливості виконувати свої трудові обов'язки, на цей термін зберігається заробітна плата в розмірі не нижче встановленої законодавством і колективним договором, укладеним на підприємстві, в установі і організації, як за час простою не з вини працівника.
   Потерпілим, що звернувся за сприянням в працевлаштуванні до державної служби зайнятості, послуги з працевлаштування і надання матеріального забезпечення надаються відповідно до законодавства про зайнятість населення і страхування на випадок безробіття.
  

Медична і інші види допомоги

  
   Потерпілі під час надзвичайних ситуацій мають право на надання їм безкоштовної медичної допомоги. Особам, що брали участь в ліквідації НС і потерпілим у зв'язку з цим гарантується безкоштовне лікування і матеріальна компенсація збитку, заподіяного їх здоров'ю і майну.
   Громадяни України, які постраждали під час надзвичайних ситуацій за межами території України, мають право на відшкодування заподіяного їм у відповідно до угод про співпрацю і взаємну допомогу у разі виникнення стихійного лиха, інших надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків, ув'язнених між Кабінетом Міністрів України і урядами інших країн.
   Особам, що отримали інвалідність в результаті НС у випадку якщо реабілітація виявилася неефективною, також після досягнення пенсійного віку група інвалідності встановлюється безстроково.
   Евакуйованому і відселеному населенню, а також особам, вимушеним самостійно переселятися на нове місце проживання у зв'язку з надзвичайними обставинами, надаються наступні компенсації і пільги:
   - оплата вартості проїзду, витрат на перевезення майна залізничним, водним або автомобільним транспортом;
   - отримання безвідсоткового кредиту на облаштування у розмірі 50 мінімальних заробітних плат на сім'ю. Компенсація процентної ставки кредитів комерційних банків здійснюється за рахунок засобів Державного бюджету України.
   Потерпілим, що залишився на колишньому місці, надається коштом держави, одноразовий допомоги в об'ємах не менших:
   - 50 % мінімальної заробітної плати на кожну людину (окрім пенсіонерів);
   - мінімального розміру пенсії за віком для пенсіонерів усіх категорій (окрім дітей, яким призначена пенсія у зв'язку з втратою годувальника).
   Потерпілим забезпечується професійна реабілітація, якщо в результаті втрати здоров'я або морального збитку вони не можуть виконувати колишню роботу.
  
   7.2. Фінансове і матеріально-технічне забезпечення заходів цивільного захисту
  

Фінансове забезпечення заходів ЦЗ

  
   Фінансування заходів у сфері цивільного захисту здійснюється з Державного бюджету України, місцевих бюджетів, засобів підприємств, установ і організацій, інших джерел, передбачених законодавством.
   На потенційно небезпечних підприємствах і підприємствах підвищеної небезпеки, незалежно від їх виду діяльності, об'єму фінансування, що виділяється, для проведення необхідних заходів цивільного захисту повинні відповідати реальній потребі і складати не менше 0,5 відсотків чистого доходу від реалізованої продукції.
   Фінансування цільових програм з питань цивільного захисту здійснюється за рахунок державного і місцевих бюджетів, засобів підприємств, установ і організацій, а також інших джерел.
   Фінансове забезпечення діяльності і функціонування спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту здійснюється відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.
   Фінансове забезпечення діяльності і функціонування органів повсякденного управління з питань ЦЗ, що працюють у складі центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, адміністрації (адміністративних органів) підприємств, установ і організацій, здійснюється за рахунок державного і місцевих бюджетів, засобів підприємств, установ і організацій.
   Фінансове забезпечення діяльності і функціонування сил цивільного захисту і пожежної охорони здійснюється за рахунок державного і місцевих бюджетів, засобів підприємств, установ і організацій, інших джерел.
   Фінансування медіко-психологічної реабілітації рятувальників державних аварійно-рятувальних служб і формувань, підлеглих спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань цивільного захисту, здійснюється за рахунок засобів державного бюджету, передбачених на утримання цих служб і формувань.
   Медіко-психологічна реабілітація рятувальників інших аварійно-рятувальних служб і формувань здійснюється за рахунок засобів, що виділяються на ліквідацію надзвичайних ситуацій з державного або місцевих бюджетів, або за рахунок засобів підприємств, установ і організацій.
   Фінансування медіко-психологічної реабілітації потерпілих, а також осіб, залучених до виконання аварійно-рятувальних робіт при виникненні надзвичайних ситуацій, здійснюється за рахунок засобів, що виділяються на ліквідацію надзвичайних ситуацій з державного і місцевого бюджетів.
   Фінансування заходів медіко-психологічної реабілітації неповнолітніх осіб, постраждалих в надзвичайній ситуації місцевого або об'єктового рівня, а також в яких в результаті надзвичайної ситуації загинув один з батьків або обоє батьки, здійснюється за рахунок засобів з державного або місцевого бюджетів, а також добровільних пожертвувань.
  

Створення і використання фінансових резервів для ліквідації

надзвичайних ситуацій

  
   Фінансові резерви для ліквідації НС, з метою їх екстреного використання, передбачаються резервними фондами, які щорічно створюються Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування в державному і місцевих бюджетах.
   Для невідкладного забезпечення, протягом перших трьох діб, робіт по ліквідації надзвичайних ситуацій створюється додатковий Оперативний фінансовий резерв спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту. Щорічні об'єми Оперативного фінансового резерву складають 20 % об'єму витрат резервного фонду державного бюджету.
   Підприємства, установи і організації приватної форми власності ліквідацію надзвичайних ситуацій здійснюють за рахунок власних засобів.
   Фінансування здійснюється виходячи з об'єму засобів, передбачених у відповідних бюджетах, а також за рахунок власних засобів підприємств, установ і організацій усіх форм власності, постраждалих від НС. Фінансування заходів по ліквідації надзвичайних ситуацій на об'єктах усіх форм власності здійснюється відповідно до їх рівнів:
   - об'єктового рівня - за рахунок власних засобів підприємств, установ і організацій, на території яких виникла надзвичайна ситуація;
   - місцевого і регіонального рівнів - за рахунок власних засобів підприємств, установ і організацій, на території яких виникла надзвичайна ситуація, і додатково - за рахунок районних резервів (місцевий рівень) і резервів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київською і Севастопольською міських державних адміністрацій (регіональний рівень);
   - державного рівня - за рахунок засобів, передбачених державним бюджетом на ці цілі, у тому числі, частково, з резервного фонду державного бюджету.
   Додаткові кошти для фінансування заходів по ліквідації надзвичайних ситуацій відповідного рівня або їх наслідків (за умови вичерпання відмічених джерел фінансування) можуть виділятися на підставі клопотання відповідного органу виконавчої влади, зокрема:
   - об'єктового рівня - за рішенням органу виконавчої влади, у сфері управління якого знаходиться об'єкт, районної державної адміністрації, виконавського комітету міської ради;
   - місцевого рівня - за рішенням центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київською і Севастопольською міських державних адміністрацій, міськвиконкомів;
   - регіонального і державного рівнів - за рішенням Кабінету Міністрів України.
   Засоби, виділені на ліквідацію надзвичайних ситуацій, використовуються для:
   - проведення пошуково-рятувальних, аварійно-відновних і інших невідкладних робіт з метою усунення безпосередньої загрози життя і здоров'ю людей;
   - надання матеріальної допомоги потерпілим;
   - розгортання і зміст тимчасових пунктів проживання та харчування потерпілих;
   - проведення евакуаційних заходів;
   - забезпечення дій рятувальних і інших підрозділів або організацій, залучених до ліквідації надзвичайних ситуацій.
  

Матеріально-технічне забезпечення заходів ЦЗ

   Потреби органів управління і сил ЦЗ в спеціальній техніці, приладах і спеціальному майні забезпечуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування з оплатою замовником (Спеціально уповноваженим центральним органом з питань цивільного захисту) виробникові їх вартості, якщо ця продукція виготовляється на умовах державного замовлення. Закупівля матеріально-технічних засобів для потреб органів управління і сил ЦЗ здійснюється центральним і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами.
  

Створення і використання матеріальних резервів для

потреб цивільного захисту

  
   Матеріальними резервами є будівельні матеріали, пальне, медикаменти, продовольство, техніка, технічні засоби і інші матеріально-технічні цінності, призначені для проведення АРІНР і заходів, спрямованих на запобігання, ліквідацію надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру і їх наслідків. Матеріальні резерви створюються:
   - Кабінетом Міністрів України - державний резерв (стратегічний резерв) для проведення першочергових робіт по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій і надання термінової допомоги постраждалому населенню;
   - МНС - оперативний резерв для оперативного реагування на надзвичайні ситуації і надання термінової невідкладної допомоги постраждалому населенню;
   - Мінагрополітики, Мінпаливенерго, МОЗ, Мінтранс, Держводгоспом, Держкомзв'язку, Держлісгоспом, Держпромполітики - відомчий резерв (по специфіці діяльності) для запобігання НС техногенного і природного характеру і ліквідації їх наслідків;
   - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями і виконкомами рад міст обласного значення - регіональний і місцевий резерви для виконання заходів, спрямованих на запобігання, ліквідацію надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру і їх наслідків, і надання термінової допомоги постраждалому населенню;
   - суб'єктами господарської діяльності, у власності (управлінні) або в користуванні яких є об'єкт (об'єкти) підвищеної небезпеки, - об'єктовий запас для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру і їх наслідків, проведення АРІНР.
   Резерви створюються завчасно з метою використання їх у разі загрози виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, ліквідації цих надзвичайних ситуацій і їх наслідків.
   Резерви створюються виходячи з максимальної гіпотетичної (прогнозованої) надзвичайної ситуації, характерної для конкретної території, галузі, об'єкту, а також прогнозного об'єму робіт по ліквідації її наслідків.
   Створення, зміст і поповнення резервів здійснюється:
   - оперативного - за рахунок засобів державного бюджету;
   - відомчого - за рахунок засобів державного бюджету через відповідні центральні органи виконавчої влади;
   - регіонального і місцевого - за рахунок засобів бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів;
   - об'єктового - за рахунок власних засобів підприємств.
   Створення, зміст і поповнення резервів усіх рівнів може здійснюватися також за рахунок добровільних пожертвувань фізичних і юридичних осіб, добродійних організацій і об'єднань громадян, інших не заборонених законодавством джерел.
   Матеріальні цінності, які поставляються в резерв, повинні мати сертифікат відповідності на увесь нормативний термін їх зберігання. Резерви розміщуються на об'єктах, призначених або пристосованих для їх зберігання, а також на складах і базах підприємств з урахуванням їх оперативної доставки до можливих зон надзвичайних ситуацій. Накопичення резервів здійснюється по встановлених нормах і відповідно до річних графіків, затверджених керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад міст обласного значення і керівниками підприємств. Поповнення резервів, які були використані під час ліквідації надзвичайної ситуації, здійснюється за рахунок засобів, передбачених у відповідних бюджетах на їх створення і накопичення, і за рахунок власних засобів підприємств. Резерви використовуються для:
   - здійснення заходів попередження у разі загрози виникнення надзвичайних ситуацій;
   - ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру і їх наслідків;
   - проведення АРІНР;
   - надання громадянам, постраждалим від наслідків НС, одноразової матеріальної допомоги для забезпечення їх життєдіяльності;
   - розгортання і зміст тимчасових пунктів проживання та харчування постраждалих громадян.
   Залучення і призначення резервів для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій різних рівнів таке:
   - оперативний резерв притягується за рішенням Міністра МНС;
   - відомчий резерв - призначений для об'єктів відповідних галузей господарювання;
   - регіональні, місцеві і об'єктові резерви - для відповідних територій і розташованих на них об'єктах.
   У разі недостатньої наявності резерву відповідного рівня (регіонального, місцевого і об'єктового) або повного його використання притягуються резерви вищестоящого рівня. Відповідальність за створення і накопичення резервів, контроль за їх наявністю, станом і використанням покладається на керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад міст обласного значення і керівників підприємств.
   Методичне керівництво і контроль за створенням, зберіганням, використанням і поповненням оперативного, відомчих, регіональних, місцевих і об'єктових здійснює МНС.
  
   7.3. Оцінка збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру
  
   Усі збитки поділяються на види залежно від завданої фактичної шкоди, зокрема від:
   - втрати життя та здоров'я населення;
   - руйнування та пошкодження основних фондів, знищення майна та продукції;
   - невироблення продукції внаслідок припинення виробництва;
   - вилучення або порушення сільськогосподарських угідь;
   - втрат тваринництва;
   - втрати деревини та інших лісових ресурсів;
   - втрат рибного господарства;
   - знищення або погіршення якості рекреаційних зон;
   - забруднення атмосферного повітря;
   - забруднення поверхневих і підземних вод та джерел, внутрішніх морських вод і територіального моря;
   - забруднення земель несільськогосподарського призначення;
   - збитки, заподіяні природно-заповідному фонду.
   Відповідно до територіального поширення та обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визначаються чотири рівні НС - державний, регіональний, місцевий та об'єктовий.
  
   7.4. Державний матеріальний резерв України
  
   Державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, в якому створюється їх незнижуваний запас (постійно підтримуваний об'єм зберігання). До складу державного резерву входять:
   - мобілізаційний резерв - запаси матеріально-технічних і сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва військової і іншої промислової продукції, ремонту військової техніки і майна в особливий період, розгортання у військовий час робіт по відновленню залізничних і автомобільних колій, морських і річкових портів, аеродромів, ліній і споруджень зв'язку, газо-, нефтепродуктопроводів, систем енерго- і водопостачання для організації безперебійної роботи промисловості, транспорту і зв'язку, надання медичної допомоги;
   - запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави;
   - запаси матеріально-технічних ресурсів для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій і для виконання інших заходів, передбачених законодавством.
   Законом визначений ряд термінів вживаних в наступному значенні:
   - відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених в державний резерв матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до ухвалення рішення про відпустку їх з державного резерву;
   - відпустка матеріальних цінностей з державного резерву - реалізація або безоплатна передача матеріальних цінностей державного резерву певному одержувачеві (споживачеві) або реалізація їх на ринку;
   - закладка матеріальних цінностей в державний резерв - прийняття матеріальних цінностей для зберігання в державному резерві;
   - заміна матеріальних цінностей державного резерву - відпустка матеріальних цінностей з державного резерву за умови одночасної закладки тієї ж кількості аналогічних або інших однотипних матеріальних цінностей у зв'язку із зміною стандартів і технології виготовлення виробів, передбачених мобілізаційним завданням;
   - освіження запасів державного резерву - відпустка матеріальних цінностей з державного резерву у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання матеріальних цінностей, тари, упаковки, а також в результаті виникнення обставин, які можуть привести до псування або погіршення якості продукції до закінчення терміну її зберігання, за умови одночасного або наступного постачання і закладки в державний резерв тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей;
   - позичання матеріальних цінностей з державного резерву - відпустка матеріальних цінностей з державного резерву на договірних принципах з наступним поверненням в державний резерв тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей або, у разі неможливості їх повернення, - з відшкодуванням грошової вартості на час повернення, але не менше, ніж на час відпустки, з наступним напрямом отриманих коштів на закладку відповідної кількості матеріальних цінностей;
   - постачання матеріальних цінностей в державний резерв - закупівля і (або) відвантаження (доставка) матеріальних цінностей на підприємства, до установ і організації для їх зберігання;
   - розбронювання матеріальних цінностей державного резерву - відпустка матеріальних цінностей з державного резерву без наступного їх повернення;
   - стратегічні потреби держави - потреби держави в запасах сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів, необхідних для забезпечення національної безпеки держави, стабілізації її економіки і виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
   - самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву - використання або реалізація відповідальним хранителем матеріальних цінностей державного резерву, які знаходяться у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, яка здійснює управління державним резервом.
   Державний резерв призначається для:
   - забезпечення потреб України в особливий період;
   - надання державної підтримки окремим галузям народного господарства, підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, виникнення диспропорції між попитом і пропозицією на внутрішньому ринку і участі у виконанні міждержавних договорів;
   - представлення гуманітарної допомоги;
   - забезпечення першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
  

Єдина система державного резерву України

  
   Державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, державним резервом, що здійснює управління, підприємствами, установами і організаціями, що входять в єдину систему державного резерву України.
   Запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження, а також підприємства, установи і організації і інші об'єкти, що входять в систему державного резерву, і земельні ділянки, на яких вони розміщені, є державною власністю і не підлягають приватизації і іншим видам відчуження. Передача майна, необхідного для забезпечення зберігання матеріальних цінностей державного резерву і закріпленого за цими підприємствами, установами і організаціями, у тому числі в оренду, здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України; іншого майна - на підставі рішення центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.
   Підприємства, установи і організації системи державного резерву є режимними об'єктами, охорона і пожежна безпека яких проводиться відомчою воєнізованою охороною.
   Номенклатура матеріальних цінностей державного резерву і норми їх накопичення, у тому числі незнижуваного запасу, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який дає завдання міністерствам і іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади на створення мобілізаційних резервів на будь-яких підприємствах незалежно від форм власності.
   Щорічні об'єми постачань матеріальних цінностей в державний резерв в першочерговому порядку плануються під час формування замовлень на постачання продукції для державних потреб і забезпечуються відповідними засобами за рахунок Державного бюджету України на поточний рік і засобами, отриманими від реалізації матеріальних цінностей державного резерву, які підлягають освіженню, позичанню і розбронюванню.
   У разі потреби Кабінет Міністрів України приймає рішення про закупівлю і закладку матеріальних цінностей в державний резерв понад встановлені об'єми і норми накопичення для їх цільового використання.
   Зміст і розвиток системи державного резерву здійснюється за рахунок засобів державного бюджету і засобів, отриманих від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій системи державного резерву.
   Фінансування операцій, пов'язаних з накопиченням (приростом), освіженням (відновленням, заміною) матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок засобів державного бюджету, зокрема засобів, отриманих від реалізації матеріальних цінностей державного резерву.
   Фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов'язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок засобів державного бюджету, зокрема засобів, отриманих від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також засобів, отриманих від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
   Постачання матеріальних цінностей в державний резерв здійснюються, в основному, на підставі замовлень на постачання продукції для державних потреб з наступним відшкодуванням усіх витрат відповідальних хранителів.
   Для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності, а також для суб'єктів господарської діяльності усіх форм власності, визнаних монополістами, державне замовлення на постачання продукції є обов'язковим, якщо виконання його не наносить їм збитків.
   Центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, :
   - розробляє пропозиції до проекту Державного бюджету України наступного року в частині структури витрат на забезпечення функціонування системи державного резерву;
   - здійснює вибір постачальників матеріальних цінностей в державний резерв;
   - укладає державні контракти (договори) на постачання матеріальних цінностей в державний резерв;
   - здійснює заходи по стабілізації ринку стратегічно важливих видів продукції;
   - здійснює розрахунки з постачальниками за матеріальні цінності, що поставляються в державний резерв;
   - несе відповідальність за постачання, закладку і зберігання матеріальних цінностей державного резерву; за відпустку матеріальних цінностей з державного резерву у зв'язку з їх освіженням (відновленням), заміною і в порядку тимчасового позичання.
   Запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву.
   Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових і інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах. Перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, які виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура і об'єми їх накопичення визначаються мобілізаційними і іншими спеціальними планами.
   Державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися тільки за рішенням Кабінету Міністрів України. Відпустка матеріальних цінностей з державного резерву здійснюється:
   - у зв'язку з їх освіженням (відновленням) і заміною;
   - в порядку тимчасового позичання;
   - в порядку розбронювання;
   - для надання гуманітарної допомоги;
   - для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
   - у разі настання особливого періоду.
  
   7.5. Використання коштів резервного фонду бюджету
  
   Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених витрат, які не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету. Резервний фонд бюджету не може перевищувати 1 % об'єму витрат загального фонду відповідного бюджету. Резервний фонд бюджету встановлюється законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет загальною сумою без визначення головного розпорядника бюджетних коштів. Кошти резервного фонду бюджету можуть використовуватися на здійснення:
   а) заходів по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного характеру;
   б) заходу, пов'язаного із запобіганням виникненню надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, на основі даних моніторингу, експертизи, досліджень і прогнозів по можливому ходу подій з метою недопущення їх переростання в надзвичайну ситуацію техногенного і природного характеру або пом'якшення її можливих наслідків;
   в) інших непередбачених заходів, які відповідно до законів можуть здійснюватися за рахунок коштів бюджету, але не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету.
   До непередбачених заходів не можуть бути віднесені:
   - обслуговування і погашення державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим або боргу місцевого самоврядування;
   - додаткові заходи, що забезпечують виконання бюджетної програми (функції), призначення на яку затверджено в бюджеті;
   - капітальний ремонт або реконструкцію, окрім випадків, пов'язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій і запобіганням виникненню надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру;
   - придбання житла, окрім випадків відселення жителів з аварійних будинків внаслідок надзвичайної ситуації;
   - надання гуманітарної або іншої допомоги, крім випадків, коли рішення про надання такої допомоги прийнято Верховною Радою України, Президентом України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною Радою.
   За рахунок коштів резервного фонду бюджету можуть відшкодовуватися витрати на здійснення заходів на суму фактичної кредиторської заборгованості станом на 1 січня поточного бюджетного періоду, відносно фінансування, до яких прийнято рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету в минулому бюджетному періоді, але платежі з бюджету не були проведені або були проведені частково.
  

Уявлення і розгляд звернень про виділення засобів з резервного фонду бюджету

  
   Звернення про виділення коштів з резервного фонду бюджету подаються:
   - відносно витрат державного бюджету - міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською і Севастопольською міською держадміністрацією в Кабінет Міністрів України;
   - відносно витрат місцевих бюджетів - підприємствами, установами, організаціями в Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної Ради.
   У зверненні відзначається:
   - напрям використання коштів резервного фонду бюджету;
   - головний розпорядник бюджетних коштів, якому пропонується виділити кошти з резервного фонду бюджету (у разі потреби);
   - об'єм асигнувань, який пропонується надати з резервного фонду бюджету;
   - підстави для здійснення заходів за рахунок бюджету;
   - інформація про можливість (неможливості) фінансування відмічених заходів за рахунок інших джерел і наслідки у разі, коли кошти з резервного фонду не будуть виділені.
   До звернення додаються:
   - розрахунки об'єму коштів з резервного фонду бюджету;
   - перелік невідкладних (першочергових) робіт по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, заходів, пов'язаних із запобіганням виникненню надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, і інших заходів;
   - документи, що підтверджують отримані суми страхового відшкодування (у разі відсутності договору страхування - пояснення заявника про причини непроведення страхування);
   - інша інформація, що підтверджує необхідність виділення коштів з резервного фонду бюджету на здійснення заходів по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій з урахуванням чинників їх поширення, розміру завданого збитку і людських втрат і кваліфікаційних ознак надзвичайних ситуацій, проведення заходів, пов'язаних із запобіганням виникненню надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, а також інших заходів.
   У разі потреби до звернення також додаються:
   - акти обстеження і дефектні акти, що підтверджують розміри завданого збитку;
   - узагальнені кошторисні розрахунки на проведення АРІНР.
   Мінфін (місцевий фінансовий орган) розглядає звернення і додані до нього матеріали, готує пропозиції відносно підстав виділення коштів з резервного фонду бюджету, можливості здійснення відповідних заходів за рахунок інших джерел, можливого об'єму виділення асигнувань з резервного фонду бюджету і наслідків у разі невиділення засобів на такі заходи і посилає їх в тижневий термін Міністерству економіки (уповноваженому місцевому органу).
   Мінекономіки (уповноважений місцевий орган) за результатами розгляду звернення і з урахуванням експертних виводів робить узагальнений висновок відносно підстав виділення коштів з резервного фонду бюджету, правильності поданих розрахунків і можливого об'єму виділення асигнувань з резервного фонду бюджету, а також відносно оцінки наслідків у разі невиділення коштів на ці заходи з резервного фонду бюджету.
   Мінекономіки (уповноважений місцевий орган) є відповідальним за підготовку і представлення проектів рішень про виділення коштів з резервного фонду бюджету. У разі визнання доцільності і можливості виділення коштів з резервного фонду бюджету Мінекономіки (уповноважений місцевий орган) готує відповідний проект рішення, в якому має бути визначене:
   - головний розпорядник бюджетних коштів, якому виділяються кошти з резервного фонду бюджету;
   - направлення використання коштів з резервного фонду бюджету;
   - об'єм коштів, який пропонується надати з резервного фонду бюджету;
   - умови повернення коштів, виділених з резервного фонду бюджету.
   Мінекономіки (уповноважений місцевий орган) погоджує проект рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету з Мінфіном (місцевим фінансовим органом) і подає його в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України (Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевій держадміністрації, виконавчому органу відповідної ради). У виняткових випадках (загроза життя людей, об'єктам економіки і територіям) проект рішення Мінекономіки готує і подає на розгляд Кабінету Міністрів України на підставі прогнозних розрахунків головного розпорядника бюджетних коштів.
   Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві держадміністрації, виконавчий орган відповідної ради) приймає рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету тільки за наявності виводів Мінекономіки і Мінфіну (уповноваженого місцевого органу і місцевого фінансового органу).
   Після ухвалення рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету:
   а) головний розпорядник бюджетних коштів в тижневий термін повідомляє Мінфін (місцевий фінансовий орган) коди економічної класифікації витрат державного бюджету (коди тимчасової класифікації витрат місцевих бюджетів) і відповідні об'єми коштів згідно з відміченим рішенням;
   б) Мінфін (місцевий фінансовий орган) під час визначення бюджетної програми з резервного фонду бюджету закріплює за нею код програмної і функціональної класифікації витрат і кредитування бюджету відповідно до напряму використання коштів резервного фонду бюджету і вносить зміни до розпису бюджету.
   Головний розпорядник бюджетних коштів після отримання довідки про внесення змін до розпису бюджету вносить зміни до кошторисів і планів асигнувань.
   Державне казначейство, його територіальний орган (а у разі відсутності - місцевий фінансовий орган) після внесення змін до розпису бюджету реалізовує його виконання, при цьому витрати з резервного фонду бюджету здійснюються лише за умови представлення головним розпорядником бюджетних коштів відповідним органам Державного казначейства переліку невідкладних (першочергових) робіт по ліквідації наслідків НС, заходів, пов'язаних із запобіганням виникненню надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.
   Мінекономіки (уповноважений місцевий орган) веде реєстр і проводить моніторинг прийнятих рішень про виділення коштів з резервного фонду бюджету і щомісячно інформує Кабінет Міністрів України (Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеву держадміністрацію, виконавчий орган відповідної ради) про витрачання коштів резервного фонду відповідного бюджету.
   Державне казначейство (його територіальні органи) щокварталу надає інформацію Мінекономіки (уповноваженому місцевому органу) відносно залишків коштів резервного фонду бюджету на рахунках головних розпорядників бюджетних коштів (одержувачів бюджетних коштів) в розрізі головних розпорядників бюджетних коштів і бюджетних програм з резервного фонду бюджету, а головні розпорядники бюджетних коштів - пояснення про причини невикористання коштів резервного фонду бюджету.
   За результатами аналізу фактичних залишків невикористаних коштів резервного фонду бюджету на рахунках головних розпорядників бюджетних коштів (одержувачів бюджетних коштів) Мінекономіки (уповноваженого місцевого органу) у разі потреби готує і подає на розгляд Кабінету Міністрів України (Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевій держадміністрації, виконавчому органу місцевого самоврядування) проект рішення відносно зменшення головному розпорядникові бюджетних коштів відповідних витрат з резервного фонду бюджету.
   Головні розпорядники бюджетних коштів подають Мінекономіки, Мінфіну і Державному казначейству (уповноваженому місцевому органу і місцевому фінансовому органу) звіт відносно використання коштів відповідно до переліку робіт або інших заходів, а у разі виділення коштів резервного фонду бюджету на умовах повернення - також інформацію про їх повернення до державного бюджету.
   Державне казначейство (його територіальний орган) готує інформацію (звіт) про використання коштів з резервного фонду бюджету і подає Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті, Мінфіну і Мінекономіки (Мінфіну Автономної Республіки Крим, фінансовому органу місцевої держадміністрації і виконавчому органу відповідної Ради).
   Додатково кошти з резервного фонду бюджету для продовження робіт (заходів) можуть виділятися лише за умови використання головним розпорядником раніше виділених коштів з резервного фонду бюджету і представлення Мінекономіки, Мінфіну і Держбуду (уповноваженим місцевим органам) звіту про їх цільове використання.
  
   7.6. Державний нагляд у сфері цивільного захисту і техногенної безпеки
  
   Державний нагляд (контроль) у сфері цивільного захисту і техногенної безпеки здійснюється з метою:
   - виявлення і запобігання порушень вимог нормативно-правових актів з питань цивільного захисту і техногенної безпеки органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, іншими суб'єктами ведення господарства незалежно від форм власності;
   - визначення і оцінки стану готовності органів керівництва ЕДСЦЗ, сил ЦЗ к діям при загрозі і виникненні надзвичайних ситуацій, запобігання порушень вимог нормативно-правових актів з цього питання.
  
   7.6.1. Органи державного нагляду з питань цивільного захисту і техногенної безпеки
  
   Для здійснення в мирний час і в особливий період державного нагляду (контролю) у сфері цивільного захисту і техногенної безпеки у складі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту діє, і, йому підкоряється орган державного нагляду з питань цивільного захисту і техногенної безпеки, який має підлеглі територіальні органи з питань ЦЗ і ТБ аж до району, міста (селищ міського типу). Організаційна структура, завдання і функції, порядок діяльності територіального органу державного нагляду з питань ЦЗ і ТБ визначаються положенням про нього.
   Керівник органу державного нагляду з питань ЦЗ і ТБ, його перший заступник і заступники за посадою одночасно являються відповідно Головним державним інспектором України з питань цивільного захисту і техногенної безпеки, першим заступником Головного державного інспектора України з питань ЦЗ і ТБ, заступниками Головного державного інспектора України з питань ЦЗ і ТБ. Керівники структурних підрозділів органу державного нагляду з питань ЦЗ і ТБ, їх заступники за посадою одночасно є старшими державними інспекторами України з питань ЦЗ і ТБ.
   Керівники територіальних органів державного нагляду з питань ЦЗ і ТБ, їх заступники за посадою одночасно є відповідно Головними державними інспекторами України з питань ЦЗ і ТБ, заступниками головних державних інспекторів України з питань ЦЗ і ТБ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, районах, містах обласного значення, районах в містах.
   Інші посадовці органу державного нагляду з питань ЦЗ і ТБ є державними інспекторами України з питань цивільного захисту і техногенної безпеки.
   Органи державного нагляду з питань ЦЗ і ТБ не залежать від органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, будь-яких інших органів управління, об'єднань громадян і політичних партій і підкоряються тільки своїм безпосереднім і прямим начальникам.
   Орган державного нагляду з питань цивільного захисту і техногенної безпеки і його територіальні органи відповідно до покладених завдань:
   - здійснюють нагляд (контроль) за виконанням вимог нормативно-правових актів з питань цивільного захисту і техногенної безпеки органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, іншими суб'єктами господарювання незалежно від форм власності;
   - здійснюють нагляд (контроль) за діяльністю аварійно-рятувальних служб і формувань;
   - організовують і проводять перевірки центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, сил цивільного захисту по виконанню нормативно-правових актів з питань цивільного захисту і техногенної безпеки;
   - організовують і проводять державну експертизу з питань ЦЗ і ТБ проектів будівництва об'єктів, які можуть спричинити надзвичайні ситуації і вплинути на стан захисту населення і територій;
   - узагальнюють практику застосування законодавства у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, техногенної безпеки і діяльності аварійно-рятувальних служб і формувань, розробляють пропозиції по його удосконаленню і вносять їх на розгляд спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань цивільного захисту;
   - здійснюють нагляд (контроль) за притримуванням вимог будівельних норм і правил в частині інженерно-технічних заходів цивільного захисту;
   - здійснюють нагляд (контроль) за притримуванням стандартів і нормативів в сфері, нагляд за якою покладається на них;
   - беруть участь в з'ясуванні причин виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру, невиконання заходів по запобіганню аваріям, катастрофам і стихійним лихам, оцінці дій органів управління ЕДСЦЗ, сил ЦЗ під час проведення АРІНР;
   - разом з органами, що здійснюють державний нагляд у відповідній сфері, перевіряють умови зберігання, знешкодження, утилізації і поховання небезпечних речовин і виробів;
   - надають центральним і місцевим органам виконавчої влади і органам місцевого самоврядування інформацію відносно юридичних і фізичних осіб, винних в порушенні законодавства у сфері цивільного захисту, з питань безпеки об'єктів підвищеної небезпеки, з питань діяльності і готовності до дій аварійно-рятувальних служб і формувань;
   - проводять атестацію експертів цивільного захисту з питань техногенної безпеки;
   - розробляють нормативно-правові і інших нормативні акти відповідно до компетенції;
   - здійснюють ліцензування діяльності у сфері цивільного захисту і техногенної безпеки.
   Орган державного нагляду з питань цивільного захисту і техногенної безпеки і його територіальні органи мають право:
   - проводити перевірки центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності відносно дотримання вимог нормативно-правових актів у сфері цивільного захисту і техногенної безпеки;
   - складати, за результатами перевірок, акти перевірок, а у разі невиконання нормативно-правових актів з питань ЦЗ і ТБ, законних вимог - протоколи про адміністративні правопорушення;
   - застосовувати штрафні санкції до підприємств, установ і організацій за порушення вимог з питань ЦЗ і ТБ;
   - притягати до адміністративної відповідальності посадовців і громадян, винних в порушенні нормативно-правових актів з питань ЦЗ і ТБ;
   - направляти у відповідні органи матеріали про порушення вимог законодавства у сфері цивільного захисту і техногенної безпеки для вирішення питання про притягнення винних осіб до адміністративної або кримінальної відповідальності;
   - проводити дізнання і розслідування обставин і причин аварій і інших надзвичайних ситуацій, приймати за результатами розслідування обов'язкові для виконання рішення;
   - обмежувати або зупиняти роботи по будівництву, реконструкції, розширенню об'єктів, які проводяться з порушенням вимог;
   - призупиняти, до усунення порушень вимог законодавства в сфері цивільного захисту і техногенної безпеки, роботу підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів, ділянок, експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, а також виконання робіт, якщо ці порушення створюють загрозу життю або здоров'ю людей;
   - залучати до перевірок представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, фахівців науково-дослідних, дослідно-конструкторських і проектних установ за узгодженням з їх керівниками;
   - отримувати встановленим порядком від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності інформацію, яка потрібна для виконання покладених завдань;
   - здійснювати, у разі потреби, звукозаписи, фото- і відеозйомки, як допоміжних засобів документування правопорушень з питань цивільного захисту і техногенної безпеки;
   - скликати і проводити наради з питань, що належать до їх компетенції;
   - тимчасово зупиняти діяльність неатестованих аварійно-рятувальних служб і формувань.
   Органи державного нагляду з питань цивільного захисту і техногенної безпеки вносять в місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування пропозиції про зупинку дії виданих дозволів на експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки і потенційно небезпечних об'єктів у випадку:
   - недотримання умов цих дозволів;
   - виявлення факту порушення вимог техногенної безпеки, яка може привести до виникнення надзвичайної ситуації;
   - виникнення надзвичайної ситуації, якщо при з'ясуванні причин її виникнення встановлений факт непритримування вимог техногенної безпеки;
   - недопущення посадовців органів державного нагляду з питань цивільного захисту і техногенної безпеки на об'єкт для проведення перевірок.
   Посадовці органів державного нагляду видають розпорядження по усуненню порушень з питань цивільного захисту і техногенної безпеки у випадку:
   - відсутності, неповноти розроблених або невиконання посадових інструкцій, правил і інших організаційно-приписуючих документів, що стосуються заходів ЦЗ і ТБ;
   - непроведення в установленому порядку навчання персоналу діям у разі виникнення аварійних ситуацій і аварій;
   - відсутності, неповноти або невиконання запланованих заходів по захисту персоналу від шкідливого впливу НС;
   - непроведення ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів або об'єктів підвищеної небезпеки;
   - непроведення паспортизації потенційно небезпечного об'єкту або об'єкту підвищеної небезпеки;
   - відсутності декларації безпеки об'єкту підвищеної небезпеки;
   - відсутності на потенційно-небезпечних виробництвах паспортів (формулярів) на устаткування і апаратуру або системи по забезпеченню їх безперебійної (безаварійною) роботи;
   - невідповідності кількості промислових засобів індивідуального захисту органів дихання від небезпечних хімічних речовин нормам забезпечення ними працівників об'єктів, їх непридатності або відсутності на об'єкті, а також у разі порушення порядку зберігання таких засобів;
   - порушення правил поводження з небезпечними речовинами;
   - відсутності плану локалізації і ліквідації аварій на потенційно небезпечному об'єкті або об'єкті підвищеної небезпеки, а також відсутності розроблених відповідно до цього плану спеціальних заходів протиаварійного захисту;
   - відсутності, або неповноти створення об'єктових матеріальних резервів, призначених для ліквідації надзвичайних ситуацій, або невідповідності їх затвердженим номенклатурам і об'ємам;
   - відсутності або непридатності засобів радіаційного і хімічного захисту у осіб, які здійснюють обслуговування потенційно небезпечних об'єктів або об'єктів підвищеної небезпеки, а також у осіб, участь яких в ліквідації наслідків надзвичайної ситуації або аварії передбачена планом локалізації і ліквідації аварій;
   - відсутності або несправності на потенційно небезпечному об'єкті або об'єкті підвищеної небезпеки локальної системи виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій і локальної системи оповіщення населення, яке проживає в зонах можливого ураження, і персоналу цього об'єкту;
   - відсутності на об'єкті підвищеної небезпеки диспетчерської служби або її неготовності до виконання покладених на неї завдань;
   - неготовності до використання за призначенням аварійно-рятувальної техніки і устаткування, призначеного для забезпечення безпеки об'єктів, локалізації і ліквідації НС і їх наслідків;
   - неготовності осіб, обслуговуючих потенційно небезпечні об'єкти і об'єкти підвищеної небезпеки, а також осіб, участь яких в ліквідації надзвичайної ситуації або аварії передбачена планом локалізації і ліквідації аварій, до дій з попередження і ліквідації надзвичайної ситуації;
   - відсутності на потенційно небезпечному об'єкті і об'єкті підвищеної небезпеки угоди про постійне обов'язкове обслуговування державними аварійно-рятувальними службами, якщо інше не передбачене законодавством;
   - порушення правил транспортування небезпечних речовин трубопровідним транспортом і порядок їх перевезення транспортними засобами;
   - проведення робіт по будівництву будівель і споруд, розміщення других господарчих об'єктів, інженерних и транспортних комунікацій с порушенням встановленого законодавством порядку їх проведення або в результаті проведення яких виникає загроза безпеки населення, об'єктам, устаткуванню і майну, яке знаходиться в них;
   - інших порушень, визначених нормативно-правовими актами з питань цивільного захисту і техногенної безпеки.
  
   7.6.2. Державне регулювання заходів по попередженню НС
  

Заходи по забезпеченню безпеки техносфери

  
   Державна стандартизація. Стандартизація складає основу проведення державної політики по встановленню єдиних норм, правил, окремих характеристик і вимог, спрямованих на забезпечення:
   - високої якості продукції і послуг відповідно до рівня розвитку науки, техніки і технологій;
   - безпеки продукції, робіт і послуг;
   - єдність вимірів;
   - безпеки об'єктів економіки з урахуванням прийнятних ризиків техногенних і природних НС.
   Державна стандартизація організується і проводиться Державним комітетом стандартизації, метрології і сертифікації в Україні, його регіональними та місцевими структурами. Стандартизація - це діяльність по установленню положень для загального и многократного застосування, відносно до наявних або можливих задач в цілях досягнення оптимального ступеню упорядкування в визначеній сфері, результатом якої є збільшення ступеню відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів в торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.
   Об'єктами стандартизації є продукція, процеси і послуги, зокрема: матеріали, складові частини, устаткування, системи і їх сумісність, правила, процедури, функції, методи і діяльність.
   Метою стандартизації в Україні є:
   - забезпечення безпеки для життя і здоров'я людини, тварин і рослин;
   - забезпечення безпеки майна і охорони довкілля;
   - створення умов для раціонального використання усіх видів національних ресурсів;
   - визначення відповідності об'єктів стандартизації своєму призначенню.
   Діяльність державних органів стандартизації різних рівнів встановлюють обов'язкові вимоги по: захисту життя, здоров'я і майна людини; захисту тварин і рослин; охороні довкілля; безпеці продукції, процесів або послуг; запобіганню введенню в оману відносно призначення і безпеки продукції.
   Таким чином, стандартизація є одним з важливих напрямів діяльності держави по забезпеченню техногенної безпеки і зниженню ризику виникнення надзвичайних ситуацій.
  
   Державна експертиза. Державна експертиза проектів і рішень об'єктів виробничого і соціального призначення і процесів, здатних викликати надзвичайні ситуації і вплинути на стан захисту населення і територій організовується і проводиться відповідно до законодавства спеціально уповноваженими центральними і місцевими органами виконавчої влади. У разі потреби вказана експертиза може проводитися об'єднаннями громадян, незалежними експертами і фахівцями міжнародних експертних організацій, в порядку, встановленому законодавством України.
  
   Ліцензування певних видів діяльності. Ліцензування окремих видів діяльності здійснюється з метою проведення єдиної державної політики по об'єднанню життєво важливих інтересів громадян, суспільства і держави. Основними принципами державної політики у сфері ліцензування діяльності техносфери є:
   - забезпечення рівності прав і законних інтересів суб'єктів господарювання;
   - захист прав, законних інтересів, життя і здоров'я громадян.
   Ліцензуванню підлягає досить широкий круг різних видів господарської діяльності, у тому числі ті їх види, які пов'язані з ризиком виникнення ситуацій небезпечних для життя і здоров'я громадян, життєдіяльності територій. До них відносяться:
   - виробництво вибухових речовин і матеріалів;
   - виробництво особливо небезпечних хімічних речовин;
   - виробництво пестицидів і агрохімікатів;
   - виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої і дратівливої дії, засобів індивідуального захисту і активної оборони;
   - транспортування нафти, нафтопродуктів, транспортування природного і нафтового газу, його розподіл і зберігання;
   - централізоване водопостачання і водовідведення;
   - перевезення пасажирів і вантажів повітряним, залізничним, річковим, морським, автомобільним транспортом;
   - операції у сфері поводження з небезпечними відходами та ін.
  
   Сертифікація продукції. Сертифікація організовується і здійснюється з метою підтвердження відповідності продукції, що випускається, встановленим вимогам якості безпеки для життя і здоров'я людей, довкілля і майна. Сертифікація може носити обов'язковий і добровільний характер і здійснюється спеціально уповноваженими структурами органів державної, виконавчої влади і місцевого самоврядування.
   Страхування господарської діяльності. Головною ціллю страхування є забезпечення економічної підтримки заходів по попередженню НС, здійснюване центральними і місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами Рад, підприємств і організацій, незалежно від форм власності і страхового покриття збитків, які нанесені НС. Особливо актуальною становиться проблема страхування в умовах приватизації об'єктів підвищеної небезпеки. Проблема зводиться до компенсації збитків для приватизованих підприємств страховим шляхом без участі державних структур.
  
   Підвищення безпеки галузей економіки. Вирішення проблеми регулювання техногенної безпеки лежить в області вдосконалення функціонування складних технічних систем, передусім по лінії пріоритету соціального ефекту над економічним, здоров'я і виживаності нації над прибутками. Підвищення безпеки техносфери вимагає також масштабних змін в структурі народного господарства у бік галузей, кінцева продукція яких спрямована на задоволення потреб населення при значному скороченні потенційно небезпечних виробництв і зниженні ризику аварій в усіх галузях економіки з підвищено небезпечними технологіями.
  

Заходи по поліпшенню екологічної обстановки і

раціональному природокористуванню

  
   Проблемі екологічної безпеки і раціонального природокористування приділяється велика увага у всьому світі. Цією проблемою впритул займаються відповідні структури ООН і інших громадських організацій світової спільноти. З точки зору попереджувальних заходів в цій проблемі можна виділити ряд напрямів.
  
   Раціональне розміщення потенційне небезпечних виробництв. В Україні приблизно в п'ятдесяти містах, де проживає близько 18 мільйонів чоловік (приблизно 39 % населення країни), розміщено до 50 % хімічно небезпечних об'єктів (більше 5,5 тисяч). Крім того, ці міста є центрами тяжіння населення (у пошуках робочих місць і навчання), що ще більше підвищує щільність населення. Це такі міста як Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Львів, Запоріжжя і інші великі центри. В обласних містах України зосереджено до 30% потенційно небезпечних виробництв і проживає більше 15 мільйонів чоловік, тоді як площа їх складає лише 2 % території України, з урахуванням передмість. В країні об'єктивно склалася територіальна диференціація потенційної небезпеки, як по техногенних, так і природним негативним проявам. Шляхи вирішення цієї проблеми представляються наступними:
   - вдосконалення законодавчої і нормативної бази по зміні об'єктів підвищеної небезпеки у бік жорсткіших вимог по безпеці;
   - закриття і реконструкція підприємств із застарілою технологією і що виробили терміни експлуатації;
   - введення в містобудівні норми і правила жорстких вимог функціонування промислових зон в міській смузі і за її межами.
  
   Системи екологічної експертизи. Одним з найважливіших елементів екологічного оздоровлення територій є створення державної і регіональних систем екологічної експертизи і організації її діяльності. Екологічній експертизі повинні підкорятися усі проекти законодавчих і нормативно-технічних документів пов'язаних з розвитком техносфери і експлуатацією довкілля. Екологічну експертизу повинні проходити усі види діяльності від стадії планування до реалізації діючих об'єктів і комплексів, а також усі населені пункти. Експертиза здійснюється як державними, так і громадськими екологічними структурами, відповідно до законодавства України.
  
   Розробка цільових природно-охоронних програм. Цільові природоохоронні програми розробляються в інтересах екологічного відновлення і оздоровлення окремих територій і регіонів - заповідників, національних парків, великих лісових масивів і інших територій. Велике значення мають цільові природоохоронні програми адміністративних одиниць - міст, районів, областей.
   Метою програм є створення безпечних умов життя людини і відновлення якості природного середовища. Реалізація цієї мети повинна дати можливість довести зміст шкідливих речовин в гідросфері, атмосфері і ґрунті до граничнодопустимих показників, забезпечити збереження і відновлення ландшафтів і біорізноманітності.
   Пріоритетними напрямами цільових програм є: управління природоохоронною діяльністю і станом природного середовища; охорона природи; зниження техногенного навантаження на природне середовище і місце існування людини; ресурсозбереження; екологічна освіта і виховання.

   Створення національної і регіональних систем моніторингу довкілля. Державна система моніторингу довкілля - це система спостереження, збору, обробки, передачі, зберігання і аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування її зміни і розробки науково-обгрунтованих рекомендацій для ухвалення рішень по попередженню негативних змін стану довкілля і дотримання вимог екологічної безпеки. Система моніторингу є частиною національної системи інформаційної інфраструктури, пов'язаної по завданнях і цілях з аналогічними системами інших держав. Система моніторингу спрямована на:
   - підвищення рівня інформації про екологічний стан довкілля;
   - підвищення оперативності і якості інформаційного обслуговування усіх зацікавлених фізичних і юридичних осіб;
   - сприяння розвитку міжнародної співпраці у сфері охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів і екологічної безпеки.
   Основними завданнями суб'єктів моніторингу є:
   - довгострокове систематичне спостереження за станом довкілля;
   - аналіз екологічного стану довкілля;
   - інформаційно-аналітична підтримка прийнятих рішень у сфері охорони довкілля;
   - інформаційне обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій;
   - розробка науково обґрунтованих рекомендацій для ухвалення управлінських рішень.
  
   Нормування діяльності об'єктів підвищеної небезпеки. Нормування діяльності об'єктів підвищеної небезпеки визначає кількісні і якісні показники функціонування небезпечних технологій і процесів з точки зору безпеки для персоналу, населення, довкілля. Нині актуальною є проблема виробництв з гранично зношеними основними фондами, а також використання у виробничих процесах старих (частенько небезпечних) технологій. Нормування при вирішенні питань безпеки може вироблятися як по відповідності параметрів процесів і кінцевої продукції необхідним нормам, так і по кількісних і тимчасових рамках функціонування таких виробництв.
  
  

ЛІТЕРАТУРА

  
      -- Закон України від 3 лютого 1993 року N 2974-XII "Про Цивільну оборону України".
      -- Закон України "Про пожежну безпеку" ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 5, ст. 21 )
      -- Закон України "Про державний матеріальний резерв" ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, N 13, ст.112 ) ( Вводиться в дію Постановою ВР N 52/97-ВР від 24.01.97, ВВР, 1997, N 13, ст.113 )
   Із змінами, внесеними згідно із Законами
   N 642/97-ВР від 18.11.97, ВВР, 1998, N 10, ст.36;
   N 988-XIV (988-14 ) від 16.07.99, ВВР, 1999, N 40, ст.362;
   N 1709-III (1709-14 ) від 11.05.2000, ВВР, 2000, N 32, ст.257;
   N 762-IV (762-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247;
   N 860-IV (860-15 ) від 22.05.2003, ВВР, 2003, N 37, ст.300;
   N 1713-IV (1713-15 ) від 12.05.2004, ВВР, 2004, N 33-34, ст.403;
   N 489-V (489-16 ) від 19.12.2006, ВВР, 2007, N 7-8, ст.66;
   N 424-V (424-16 ) від 01.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.67;
   N 2289-VI (2289-17 ) від 01.06.2010, ВВР, 2010, N 33, ст.471.
      -- Закон України від 14 грудня 1999 року N 1281-XIV "Про аварійно-рятувальні служби".
      -- Закон України від 8 червня 2000 року N 1809-ІІІ "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".
      -- Постанова КМУ від 26 жовтня 2001 року N1432 "Про затвердження Положення про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".
      -- Постанова КМУ від 19 серпня 2002 року N1200 "Про затвердження Порядку забезпечення населення і особового складу невоєнізованих формувань засобами радіаційного та хімічного захисту" (із змінами, внесеними згідно з постановою КМ N 1148 (1148-2009-п) від 29.10.2009).
      -- Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року N 956 "Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки".
      -- Спільний наказ МНС, Мінагрополітики, Мінекономіки, Мінприроди від 27.03.2001 N 73/82/64/122 "Про затвердження Методики прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об'єктах і транспорті".
      -- Наказ МНС України від 06.08.2002 N 186 "Про введення в дію Методики спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки".
      -- Наказ МНС 16.12.2002 N330 "Про затвердження Інструкції з тривалого зберігання засобів радіаційного та хімічного захисту".
      -- Наказ Міністерства України з питань НС 03.02.2005 N59 "Про затвердження Порядку видачі непрацюючому населенню засобів індивідуального захисту органів дихання від бойових отруйних речовин".
      -- Наказ МНС України від 08.08.2005 N 125 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо перевірки стану утримання, експлуатації та використання захисних споруд цивільної оборони у мирний час".
      -- Наказ МНС 16.07.2009 N 494 "Методичні рекомендації щодо розроблення планів цивільного захисту підприємств, установ, організацій на особливий період".
      -- Наказ МНС України від 28.12.2010 N 96 "Про затвердження Примірного переліку документів з питань цивільного захисту".
      -- Стандарт МНС України. Фільтрувальні засоби індивідуального захисту органів дихання населення у надзвичайних ситуаціях. Класифікація й загальні технічні вимоги. СОУ МНС 75.2-00013528-002:2010
      -- Постанова Головного державного санітарного лікаря України від 12.07.2000 N 116 "Про затвердження значень гігієнічних нормативів "Норми радіаційної безпеки України, доповнення: Радіаційний захист від джерел потенційного опромінювання" (НРБУ-97/Д-2000).
      -- Державні гігієнічні нормативи "Норми радіаційної безпеки України" (НРБУ-97).
      -- ДСТУ 3891-99
      -- ДСТУ 3900-99 "Безопасность в ЧС. Основные положения"
      -- ДБН В.2.2.5-97 "Захисні споруди цивільної оборони"
      -- ДБН 360-92 "Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень".
      -- ВСН 34-89 Миноборони СРСР "Планировка и застройка военных городков"
      -- РД 52.04.253-90 "Методика прогнозирования масштабов заражения сильнодействующими ядовитыми веществами при авариях (разрушениях) на химически опасных объектах и транспорте".
      -- Артамонов В.Г. Неотложная помощь при профессиональных интоксикациях. - М.: "Медицина", 1981.
      -- Атаманюк В.Г. Гражданская оборона. - К.: Наукова думка, 1987.
      -- Барер А.С., Филипенков С.И./ Космическая биология и медицина. М., Наука, 1987 (Сер.: Руководство по физиологии).
      -- Военная токсикология, радиология и медицинская защита. Учебник Военно-медицинской академии им. С.М. Кирова. - Л., 1987.
      -- Вредные вещества в промышленности. Справочник/ Под ред. Н.В. Лазарева. - Л.: "Химия", 1976..
      -- Вредные химические вещества. Азотсодержащие органические соединения. Справочник/ Под ред. Б.А. Курляндского, В.А. Филова. - С-П., 1992.
      -- Гольдштейн Д.С., Кощеев В.С. Организация индивидуальной защиты в атомной промышленности. М., Энергоатомиздат, 1983.
      -- Гражданская оборона: Учеб. Для вузов/В.Г. Атаманюк, Л.Г. Ширшев, Н.И. Акимов. Под. ред.. Д.И. Михайлика. 2-е изд. - М.: Высш. Шк.., 1987.
      -- Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С., Цивільна оборона. Навчальний посібник / За ред. полковника В.С. Франчука. - Львів, Афіша, 2000 - 336 с.
      -- Долин П.А. Справочник по технике безопасности. - 6-е узд., перераб. И доп. - М.: Энергоатомиздат, 1984. - 824 с.
      -- Изолирующие средства индивидуальной защиты для работающих в экстремальных условиях: Обзор. информ./ Т.Ш. Гамцелидзе, М.С. Гегелов, Г.Г. Чинчаладзе, Н.Н. Якобидзе. М., ВЦНИИОТ, 1987. (Сер.:Охрана труда. Вып.. 6).
      -- Исаев В.С. Аварийно химически опасные вещества (АХОВ). Методика прогнозирования и оценки химической обстановки. Учебное пособие. Библиотечка "Военные знания". Москва - 2003.
      -- Кирильченко В.В., Москалик А.Х. Информационное обеспечение в сфере гражданской защиты населения. Учебное пособие. Курсы гражданской обороны Донецкой области. Донецк, 2003 г.
      -- Кирильченко В.В., Москалик А.Х. Классификация чрезвычайных ситуаций. Учебное пособие. Курсы гражданской обороны Донецкой области. Донецк, 2003 г.
      -- Кирильченко В.В., Москалик А.Х. "Предупреждение чрезвычайных ситуаций". Учебное пособие. Курсы гражданской обороны Донецкой области. Донецк, 2003.
      -- Кощеев В.С., Кузнец Е.И. Физиология и гигиена индивидуальной защиты человека в условиях высоких температур. М., Медицина, 1986.
      -- Максимов М.Т. Защита от сильнодействующих ядовитых веществ. - М., 1993.
      -- Матвеев А. В., Коваленко А. И. Основы организации защиты населения и территорий в чрезвычайных ситуациях мирного и военного времени: учебное пособие/Под ред. А. В. Матвеева; ГУАП. -- СПб., 2007. -- 224 с.
      -- Медицинские вопросы ликвидации последствий на железнодорожном транспорте. Руководство в 3-х томах/ Под ред. Ю.Н. Коршунов, С.В. Суворова. - М.: ВНИИжелезнодорожной гигиены, 1991.
      -- Методическое руководство по индивидуальной защиты персонала атомных станций и физиолого-гигиенические требования к изолирующим средствам индивидуальной защиты. М., Энергоатомиздат, 1986.
      -- Приборы радиационной, химической разведки и дозиметрического контроля. Методические указания./ Гуськов Л.Н., Донецк, ДонДУЕТ.2000.
      -- Прогнозирование и оценка химической обстановки при авариях на химически опасных объектах. Методические указания / А.С. Толстих. - Донецк ДонНУЭТ. 2007. - 34 с.
      -- Радіаційний захист населення. Методичні вказівки. /Толстих А.С., Федоркина І.А., Донецьк. ДонДУЕТ. 2006.
      -- Сильнодействующие ядовитые вещества. Технические жидкости. Ртуть. - М.: "Военные знания", 1997.
      -- Сильнодействующие ядовитые вещества и защита от них. Учебное пособие/ Под ред. В.А. Владимирова. - М.: Воениздат, 1989.
      -- Справочник по защите населения от сильнодействующих ядовитых веществ. - М.: МЧС России, 1995.
      -- Справочник спасателя в 6 кн. Спасательные работы по ликвидации последствий химического заражения. - М.: ВНИИ ГОЧС, 1995.
      -- Средства индивидуальной защиты: Справ. изд./ С.Л. Каменский, К.М. Смирнов, В.И. Жуков, Н.А. Краснощеков. - Л.: Химия, 1989.
      -- Толстых А.С. Аварийно химически опасные вещества и защита от них. Учебное пособие./ А.С. Толстых, И.А. Федоркина.- Донецк: ДонНУЭТ, 2007. - 80 с.
      -- http://gochs.info/karta.htm Гражданская оборона, предупреждение и ликвидация чрезвычайных ситуаций.
  
  
  

  
  
  
  
  
  
  
  

  
  

3

  
  
  
  
  
  

170

  
  
  


Оценка: 7.00*4  Ваша оценка:

РЕКЛАМА: популярное на Lit-Era.com  
  А.Субботина "Невеста Темного принца" (Романтическая проза) | | Д.Сугралинов "Level Up 2. Герой" (ЛитРПГ) | | П.Коршунов "Жестокая игра (книга 3) Смерть" (ЛитРПГ) | | М.Старр "Пирожки для принца" (Юмористическое фэнтези) | | Я.Зыров "Твое дыхание на моих губах" (Любовное фэнтези) | | С.Волкова "Похищенная, или Заложница игры" (Любовное фэнтези) | | В.Старский ""Темный Мир" Трансформация 2" (Боевая фантастика) | | А.Гвезда "Нина и лорд" (Попаданцы в другие миры) | | А.Емельянов "Играет чемпион 3. Go!" (ЛитРПГ) | | А.Ардова "Мужчина не моей мечты" (Любовное фэнтези) | |
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Атрион. Влюблен и опасен" Е.Шепельский "Пропаданец" Е.Сафонова "Риджийский гамбит. Интегрировать свет" В.Карелова "Академия Истины" С.Бакшеев "Композитор" А.Медведева "Как не везет попаданкам!" Н.Сапункова "Невеста без места" И.Котова "Королевская кровь. Медвежье солнце"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"